Гродкув – місто в Опольському воєводстві, перша письмова згадка про яке сягає початку XIII століття. За понад 800 років свого існування місто перебувало у складі різних держав, що позначилось на його історичній спадщині – німецькій, польській та меншою мірою єврейській. Тут народилися видатні діячі мистецтва та науки, зокрема, композитор Юзеф Ельснер, який був вчителем всесвітньо відомого польського композитора Фредерика Шопена та психіатр і ексцентричний винахідник Роберт Зоммер.
Володимир Дишлевук відвідав Гродкув і розповідає більше про історію міста та про те, чим воно може зацікавити туристів.
У 1847 році до Гродкува прибув перший паротяг. Нині, майже 180 років по тому, багато місцевих теж обирають залізничний транспорт. Колія до цього сілезького містечка в Опольському воєводстві веде через мальовничі поля, де часто можна побачити косуль.
Вийшовши з поїзда, опиняєшся під дерев’яним навісом із різьбленими колонами з XIX століття. Він тягнеться мало не на всю довжину перону. Поряд стоїть оригінальна паровозна колонка – такими пристроями до парових котлів чи спеціальних вагонів-тендерів заливали величезні обсяги води. Іншими цікавими залізничними спорудами, які вже не використовуються, є будинок чергового по переїзду й надбудова над підземним переходом.
А ось історичний вокзал суттєво постраждав від бойових дій наприкінці Другої світової й після перебудови виглядає доволі буденно й прозаїчно.
Головні принади Гродкува розташовані в його історичній частині, себто у Старому місті. Від XIII століття й донині воно має форму овалу й повторює обрис оборонних валів, на місці яких згодом постали мури й башти.
Були й чотири міські брами, шляхи з яких вели на північ, південь, схід та захід. До сьогодні збереглися дві з них, кожна близько 21 метра заввишки – Зембіцька (західна) та Левінська (східна). Остання брама є наймолодшою з усіх – їй немає ще й 700 років.
У північній частині Старого міста збереглася В’язнична вежа, а на північному заході можна знайти рештки ще однієї, неназваної вежі. Історично мури були вищими, мали бруствериБетонні, муровані або дерев’яні фортифікації з бійницями, призначенням яких є підвищення захисту вояків під час бойових дій. Якщо потрібно, зазвичай споруджують нашвидкуруч з чорнозему, глини — будь-якого місцевого ґрунту., бойові ходи та, ймовірно, кренеляжВ архітектурі оборонних споруд (замків, фортів, фортець) зубчате завершення стіни, доповнене парапетом з бойовим ходом із внутрішнього боку., а від моменту поширення вогнепальної зброї ще й дашок, аби опади не намочили оборонцям порох.
Вроцлавська і Ниська брами, як і частина мурів, перестали існувати у першій половині XIX століття – з модернізацією артилерії війни стали іншими і середньовічні оборонні споруди мало допомагали, тому їх просто розібрали на будівельні матеріали, а рів довкола Старого міста засипали.
Але до цього оборонні споруди Гродкува встигли побачити не одну війну: тут побували монголи, гусити, відбувалися локальні сутички князів, під час Тридцятилітньої війни його двічі захопили й сплюндрували шведи. Список війн, пожеж, епідемій та інших лих можна продовжувати. Останній бій цим мурам довелося побачити на початку лютого 1945 року, коли вояки Вермахту протягом чотирьох днів боронили місто перед Червоною армією. Внаслідок бойових дій понад половина будівель у Гродкуві перетворилась на руїни. Далеко не всі опісля відбудували, тому нерідко середньовічні споруди тут сусідують із панельними триповерхівками.
Після Другої світової назва міста змінилася з німецького Grottkau на польське Grodków, а німецькомовне населення було депортоване до Німеччини.
Одразу за Зембіцькою брамою на непідготовленого туриста чекає похоронне бюро «Патер». Якщо ж поки неактуально, можна перейти дорогу й зайти до костелу. Перші два століття існування цього храму його покровителькою була Діва Марія, але згодом її замінили на архангела Михаїла. Взагалі цей темний цегляний костел, який практично є ровесником міста – перше, що помічаєш, їдучи до Гродкува: шпиль його дзвіниці сягає 70 метрів заввишки.
Зі стін на відвідувачів, окрім святих, споглядають ще й мешканці Гродкува з глибини століть: епітафії з фігурою людини в повен зріст могли дозволити лише найбагатші й найзаслуженіші члени громади. Найстаріша така епітафія датується 1513 роком.
Варто приділити увагу картині «Алегорія Церкви й Таїнств» XVII століття в одній із бічних каплиць. За задумом – це фактично знайома нам, людям XXI століття, інфографіка. Лише замість стрілочок на ній – струмені крові розіп’ятого Христа, які по черзі ведуть до кожного з семи Таїнств. Церква тут зображена як жінка в тіарі, яка ланцюгами поєднує землю з небесами.
Триптих 1600 року у відкритому стані відображає події, пов’язані з народженням Ісуса, а в закритому – із його розп’яттям. Поряд із триптихом – мармурова хрестильна купіль.
За 150 метрів від костелу – Ринкова площа. Людина, незнайома з середньовічною урбаністикою, помітить ефектну ратушу у центрі площі й симпатичні, хоча й різностильові будинки довкола. Натомість уважніший спостерігач побачить, що частина периметра площі незабудована – до Ринку примикає ще невеликий скверик. Тут варто додати, що в давнину ті, в кого не було грошей на власний замок, прагнули мешкати на огородженій мурами міській території – там було безпечніше, ніж на відкритих і незахищених від нападників передмістях. Земля всередині мурів була неймовірно дорогою, її бракувало, тому ніхто не думав залишати незабудовані площі без конкретної практичної цілі. Будівлі стояли й на сучасному безіменному скверику. Проте після руйнувань Другої світової найбільш пошкоджені будинки, в яких не бачили жодної цінності, розібрали, а цегла частково пішла на відбудову Варшави. Вирва в густій забудові нагадує про це не таке вже й давнє минуле.
Перед ратушею стоїть погруддя найвідомішого уродженця Гродкува – композитора Юзефа Ельснера (1769-1854). Насправді мало хто в Польщі (та й у самому Гродкуві) здатен замугикати його мелодії; широкому загалу він відомий передовсім як учитель Фридерика Шопена.
У Гродкуві досі стоїть будинок, де він народився (вулиця Ельснера, 8; поряд із Левінською брамою). Його мати була донькою скрипкового майстра; батько – столяром, який, серед іншого, ремонтував музичні інструменти. Безпосередня музична практика майбутнього композитора розпочалася ще в дитинстві, у місцевому церковному хорі. Згодом Ельснер подався у світи, але про Гродкув не забув: він присвятив рідному місту месу, котру віднедавна щороку виконують у Михайлівському костелі. А ось музей Ельснера припинив існування у кризові 90-ті й так і не відновився. До речі, був у Ельснера й досить тривалий (1792-1799) львівський період життя. Хоча зараховувати його до українських композиторів усе ж не варто: тоді він асоціював себе із німецькою культурою, а з часом перейняв польську ідентичність.
Іншим видатним уродженцем Гродкува був зоолог та орнітолог Костянтин Глогер (1803-1863). Саме він першим усвідомив, що ластівки та серпокрильці – окремі види птахів. Він же першим почав розвішувати штучні будиночки для кажанів. У 1833 році Глогер вивів правило, назване на його честь: види тварин, які мешкають у теплих та вологих зонах, мають інтенсивнішу пігментацію, ніж їхні родичі, які проживають у холодних та сухих регіонах. У ссавців (у тому числі людей) це працює так: що ближче до екватора, то темніша шкіра, і навпаки.
Ще одним цікавим уродженцем Гродкува є Роберт Зоммер (1864-1937) – психіатр та ексцентричний винахідник. На заваді його дитячій мрії бути моряком стала короткозорість – довелося займатись наукою. Зрештою Зоммер очолив психіатричну клініку Гессенського університету й став членом та засновником низки наукових товариств.
Під час Гігієнічної виставки у Дрездені (1911) Зоммер збудував у тихому куточку парку «Громадську залу відпочинку» – за невелику плату там можна було провести годину у тиші. Зацікавлення й відгуки відвідувачів перевищили всі сподівання. Зоммер був переконаний, що великі, шумні промислові міста потребують створення просторів тиші й намагався зацікавити своєю ідеєю муніципалітети, але владоможці його проігнорували, вважаючи, що з часом мешканці міст просто звикнуть до шуму.
Не здобули поширення й винайдені Зоммером «водні черевики». Це було щось поміж лижами і човниками, які надягались на ноги. Під час першої перевірки свого витвору Зоммер мало не потонув у річці Лан. Натомість подейкують, що після необхідних вдосконалень йому таки вдалося пройти річкою між містами Гіссен та Вецлар (близько 15 кілометрів).
Разом із дружиною Роберт Зоммер заснував у Гессенському університеті Асоціацію пішохідного туризму. Це хобі зрештою стало для нього фатальним – під час шестигодинного зимового походу 72-річний професор захворів на запалення легень і помер.
Однак як психіатр він справді був дуже успішним. Від 1996 року за особливі заслуги у дослідженні шизофренії присуджується медаль Роберта Зоммера.
У центрі Гродкува є й трохи історичних будівель у стані руїни. Одна з них – протестантський храм святого Мартина. Збудований у середині XIX століття в неороманському стилі, храм почав занепадати у середині XX, коли у місті майже не залишилося протестантів і богослужіння тут припинилися. Відсутній дах призводить до все більших руйнувань, а запланована відбудова поки обмежилася спорудженням даху над дзвіницею у 2013 році. Кошти на ремонт виділили колишні мешканці Гродкува – німці, що внаслідок повоєнних депортацій опинилися у місті Беккум.
Друга руїна перебуває у дещо кращому стані. Це – колишня броварня родини Шефлерів, де пиво варили безперервно з 1861 по 1945 рік. Після війни сімейний бізнес конфіскувала держава й тут замість хмільного верхового бродіння чи міцного «березневого» пива почали розливати мінеральну воду. Оновлене виробництво проіснувало до 1990-х, опісля чого збанкрутувало й відтоді будівлі перебувають без належної опіки.
Та є у Гродкуві й приклади справді успішної реновації. Йдеться про збудовану на межі XVI та XVII століть на північному боці ринкової площі Корчму «Під трьома коронами». Ці «корони» насправді – герби: легницько-бжезького князівства, ниського єпископського князівства та гродкувської родини Хільтбрандтів. Нагорі – ліпнина у вигляді квітів соняшника. На момент написання статті будівля вже має оновлений фасад; усередині тривають останні роботи.
Зараз це вже не корчма, а житловий будинок: двокімнатна квартира у ньому продається за 225 тисяч злотих (7500 злотих за м2).
Сяє свіжістю й недавно відремонтований понадстолітній готель на Каштановій вулиці, уже поза Старим містом. Щоправда, відвідувачів він поки не приймає.
На цій же Каштановій вулиці є мистецька інсталяція із містами-партнерами Гродкува. Серед них є й Борщів на Тернопільщині. Не схоже, що це партнерство дуже інтенсивне, проте на початку повномасштабного вторгнення муніципалітет Гродкува передав до Борщова кілька партій гуманітарної допомоги (серед іншого, два потужні електрогенератори для потреб лікарні та комунальних служб). Ще раніше, у 2014 році Гродкув виділив Борщову 15 тисяч злотих, на які вдалося закупити одяг для захисників України, залучених в АТО.
Поза Старим містом можна відпочити біля ставу у міському парку на місці колишньої цегельні. Поряд із парком – голландський вітряк кінця XIX століття. Це особливий різновид вітряка, в якому є масивний (у випадку гродкувського млина – цегляний) корпус, а нагорі рухома частина (шатро), яку за допомогою спеціального механізму можна обертати, підставляючи крила під найсприятливіші струмені вітру. Вони справді були винайдені та поширилися спершу в Нідерландах та на півночі Німеччини – звідси й назва. Цей конкретний вітряк працював за прямим призначенням до 1939 року. В 1960-х у ньому відкрили ресторан. У 1991 році будівля втратила крила – їх довелося розібрати через поганий технічний стан. Сьогодні свіжовідремонтований вітряк чекає на відкриття та на нових відвідувачів.
Поряд із вітряком, серед дерев знаходиться Місце вшанування пам’яті – саме так офіційно називається меморіал, котрий місцеві радше знають як Стоунхендж. Походження народної назви очевидне – пам’ятник справді нагадує формою відомий англійський мегаліт. Створений у 1974 році, він складається із низки бетонних стовпів, на яких висічені важливі історичні дати. Частину з них зашліфували в рамах декомунізації – так зникла, до прикладу, дата з річницею Жовтневої революції чи з нагоди 30-річчя соціалістичної влади в Польщі. Натомість з’явились нові – у 750-ту річницю надання Гродкуву міських прав чи з нагоди 250-річчя від народження Юзефа Ельснера. Цей меморіал узагалі можна вважати метафорою Гродкува – міста, де, як на палімпсесті, стиралися й переписувалися наративи: деколи справді важливі (німецьке минуле міста), а деколи відверто притягнуті за вуха (як-от Жовтневий переворот).
Поки що місто не знає, що робити з єврейською частиною своєї історії. У Гродкуві до Другої світової була невелика єврейська спільнота, однак у міському просторі її сліди взагалі відсутні. На єврейському цвинтарі (Краківська вулиця, за водонапірною вежею) не залишилося жодного надгробка; територія неогороджена й поросла деревами. Тут навіть немає інформаційної таблички – але це досі земля, де покояться люди.
Сьогоднішні мешканці Гродкува дописують до його літопису нові розділи. Залишається сподіватися, що в них знайдеться місце для багатокультурного минулого й сьогодення цього затишного, повільного містечка.
Володимир Дишлевук
Використані джерела:
- Uchwała nr XLVIII/430/23 Rady Miejskiej w Grodkowie z dnia 26 kwietnia 2023 r. w sprawie przyjęcia Gminnego Programu Opieki nad Zabytkami Gminy Grodków na lata 2023 – 2026
- Описи окремих пам’яток міста на сайті poznajhistorie.pl
- Wanda Cebulka, Historia miasta Grodkowa od początku jego powstania в семи частинах на сторінці brzeg24.pl
- Grodków – miejskie mury obronne – Architektura średniowiecza i starożytności
- Peter Payer, Der Klang der Stille