Materiał ten jest dostępny również w języku polskim/
Цей текст також можна прочитати польською мовою
Після 24 лютого 2022 року, здавалося, світ набув імунітет від російської пропаганди, яку поширюють як російські державні ЗМІ, так і представники російської влади. Проте у червні 2023 року цей опір «голосу Кремля» ненадовго зменшився.
«А скажіть, хто є хто тут?» – запитав нас у березні 2014 року один із західних журналістів. Розмова відбувалась неподалік української бази у Перевальному під Сімферополем.
На той момент проводилась російська військова операція захоплення Криму. Базу оточили «зелені чоловічки», тобто російські солдати. Однак для деяких журналістів і ЗМІ, які висвітлювали події у Криму, стало проблемою відсутність бодай якихось розпізнавальних знаків серед російських військових, які на додачу ігнорували запитання журналістів «хто ви?».
Тоді у Криму принцип перевірки джерел доходив до абсурду і суперечив здоровому глузду. Зрештою, звідки мали взятися добре озброєні солдати у формі російських ВДВ (укр. – ПДВ – повітрянодесантні війська)? Хто ще міг захопити український Крим?
Ця нечіткість іноземних медіа разом із ваганнями західних лідерів зіграли на користь Росії. Путін розіграв карту «зелених чоловічків» або «ввічливих людей» (рос. вежливые люди), довго стверджуючи, що російських солдатів у Криму не було. Лише 17 квітня 2014 року Путін визнав, що саме російські солдати «охороняли порядок» до і після «референдуму».
Пізніше карту під назвою «нас тут немає» розіграли на Донбасі. Російська пропаганда стверджувала, що там воювали лише місцеві шахтарі, які брали форму, спорядження та зброю з місцевих військових складів. На жаль, і тоді бувало, коли західні журналісти ловились на вудку російської пропаганди.
Після 24 лютого 2022 року, здавалося б, ситуація з висвітленням війни в Україні повністю змінилася і жодне західне медіа не сприймає серйозно інформацію, яку продукує російська пропаганда. Однак 6 червня 2023 опір російській пропаганді з боку цих медіа був дещо підірваний, на щастя, ненадовго.
Того ранку російські війська підірвали Каховську гідроелектростанцію. Руйнування дамби призвело до того, що величезна кількість води з Каховського водосховища вилилася у Дніпро, затопивши значні території. В Україні цей російський злочин назвали найбільшою техногенною катастрофою останніх років.
Україна тривалий час застерігала від російських планів підірвати Каховську ГЕС
Місто Нова Каховка і сама електростанція були окуповані у перший же день російського вторгнення. Ще у квітні 2022 року з’явилася інформація про те, що росіяни ймовірно замінували частину електростанції у Новій Каховці.
«Росія свідомо створює підґрунтя для масштабної катастрофи на півдні України. Ми маємо інформацію, що російські терористи замінували дамбу й агрегати Каховської гідроелектростанції», – сказав Зеленський 20 жовтня 2022 року у зверненні до Європейської Ради.
Тоді український президент застерігав від катастрофічних наслідків дій Росії: затоплення значної частини півдня України, можливість позбавлення Запорізької АЕС системи охолодження та припинення водопостачання Криму.
«А загалом руйнівні екологічні, гуманітарні, техногенні наслідки одного цього російського теракту можуть стати такими, що його називатимуть історичною катастрофою», – наголосив тоді Зеленський.
24 жовтня 2022 року в інтерв’ю «Українській правді» голова ГУР Кирило Буданов підтвердив факт замінування дамби електростанції.
«Вона замінована частково, це правда. Ну, дурість росіян якоюсь логікою оцінювати дуже важко. Скажу так: підрив цієї дамби точно спричинить екологічне лихо, це факт. Просто є інші аспекти. Перше: навіщо це робити – що вони втратять і що отримають?», – сказав Буданов.
Західні медіа знову невпевнені
6 червня виявилося, що представники української влади, на жаль, мали рацію. Здавалося б, у цій ситуації сумнівів бути не може. Електростанція знаходилась під контролем росіян і у них був мотив, адже українці почали контрнаступ на півдні, чим налякали російське командування. І все ж деякі з перших публікацій у західних виданнях були такими, що могли б сподобатися кремлівським експертам із пропаганди.
«Викликає обурення публікації деяких ЗМІ про те, що «Київ і Москва звинувачують одне одного» у руйнуванні Каховської дамби. Це ставить факти і пропаганду в один ряд», – написав 6 червня міністр закордонних справ Дмитро Кулеба у Твіттері.
Останніми роками Росія замість того, щоб переконувати у своїй правоті, обрала інформаційний хаос, тобто, перш за все, сіяла сумніви. За принципом «ні той, ні інший не праві», «кожен може помилятися», «не все так однозначно». У результаті правда була розмита – кожна версія отримала право на існування у громадській думці, зосередженій у соціальних мережах.
Що конкретно викликало обурення українського міністра? Українські медіа, описуючи цю ситуацію, широко цитують агентство Reuters, яке в ліді новини написало: «Росія та Україна звинувачують одна одну у прориві дамби». Після реакції міністра Кулеби текст змінили. Однак багато інших західних видань від Берліна до Вашингтона писали про взаємні звинувачення Росії та України у підриві дамби. Отже, між двома «версіями» поставили знак рівності.
Журналістські стандарти ніхто не скасовував, проте й здоровий глузд не повинен втрачати сенсу
Баланс думок важливий, але офіційні заяви представників російської влади (у цьому випадку речника Кремля Дмитра Пєскова), тобто російської пропаганди, не можна подавати на рівних без чіткого підкреслення того, що йдеться саме про пропаганду.
Безперечно, бути об’єктивними або наближатися до об’єктивності у пошуках правди – досі важливий принцип журналістики. Але часто буває так, що журналіст не може безпосередньо перевірити інформацію, і тоді потрібно залучити логічний процес, у якому важливу роль відіграють контекст, чи непрямі докази у вигляді висновків експертів.
Це як приклад із Кримом, що я навів на початку. Те, що російські солдати не мали пізнавальних знаків РФ, не означало, що вони не були солдатами російської армії. І якщо хтось дуже хотів у цьому засумніватися, то доказами могли б стати російські військові номери на деяких автомобілях, на яких вони пересувались.
Але не може бути так, як це сталось 6 червня, коли деякі журналісти разом з OSINT-аналітиками виступили в ролі експертів (інженерів чи спеців від вибухівки). У своїх аргументах вони без істотних підстав стверджували, що дамба могла бути зруйнована через попередні природні пошкодження.
Позиція західних ЗМІ обурила не лише українців, 7 червня американський історик Тімоті Снайдер також розкритикував подачу ними підриву росіянами дамби. Він написав у Твіттері 11 рекомендацій, як саме необхідно відображати цю трагедію.
«Коли російський речник стверджує, що Україна щось зробила (наприклад, підірвала дамбу), це не є частиною розповіді про подію в реальному світі. Це частина іншої історії: про всі обурливі заяви Росії щодо України після вторгнення у 2014 році… Якщо треба цитувати російського речника (наприклад Дмитра Пєскова), то слід зазначити, що ця конкретна фігура брехала про всі аспекти цієї війни. Це не образа, а контекст. Читачі, які підбирають історію в середині, повинні знати передісторію», – підкреслив історик.
Снайдер наголосив: ключовим у цій історії є те, що на момент вибуху електростанцію контролювала Росія.
«Це елементарна частина контексту. Це перед тим, що хтось каже. Коли вбивство розслідується, детективи думають про засоби. Росія мала засоби. Україна – ні», – зазначив американський історик.
Швидке протверезіння
На щастя, багато західних медіа, які спочатку допустились помилки «фальшивої об’єктивності», наступного дня почали змінювати наратив. 7 червня New York Tim поспілкувався із реальними експертами, які повідомили, що споруда швидше за все була підірвана зсередини. А в наступні дні з’явилися нові факти, які підтверджують провину росіян.
Варто пам’ятати про твердження Тімоті Снайдера: «Об’єктивність не означає розглядати подію, як підкидання монети між двома публічними заявами. Це вимагає думати про об’єкти та налаштування, які потрібні читачам для розуміння серед невизначеності».
Пьотр Андрусечко,
Київ