Materiał ten jest dostępny również w języku polskim/
Цей текст також можна прочитати польською мовою
Вранці 25 лютого 2022 року українець Олександр Авіленко з кількома друзями вийшов на протест до російського посольства у Варшаві. Саме з цього мітингу почалася історія українсько-польсько-білоруського колективу «Стус». За півтора року малювання плакатів і видумування кричалок переросло у виставки, благодійні аукціони та понад мільйон злотих, зібраних на потреби української армії. У березні 2023 року учасники ініціативи зареєстрували громадську організацію Фонд «Стус» / Fundacja Stus, яка має одинадцять постійних членів, сім з яких у складі правління. Про становлення ініціативи, основні напрямки діяльності та звідки така назва «Наш вибір» дізнавався у співзасновників Фонду – Олександра, Кацпера і Юлії.
«Від початку повномасштабного вторгнення ми зі знайомими скоординувались для допомоги ЗСУ, українським біженцям, а також українцям, постраждалим від воєнних дій», – розповідає про початки діяльності ініціативи Кацпер Сєніцький, один із співзасновників Фонду «Стус». За його словами, уже 25 лютого під час акції біля російського посольства разом з однодумцями вдалося створити координаційний чат, кількість учасників у якому лише за кілька днів збільшилася до 120. «Це дозволило зібрати досить великий обсяг гуманітарної допомоги: одягу, харчових продуктів, предметів гігієни, які наші знайомі пізніше відвезли на українсько-польський кордон. Паралельно з допомогою людям, що втікали від війни до Польщі, ми сконцентрувались на потребах українського війська. Вже 26 лютого ми передали перший вантаж із шоломами і бронежилетами для військових через Львівську військову адміністрацію. Далі були нові вантажі: дрони, тепловізори, планшети, засоби зв’язку, амуніція, гроші на які ми збирали на наших заходах», – ділиться Кацпер.
Кацпер Сєніцький – випускник Східноєвропейських студій Варшавського університету. У 2017 році вперше відвідав Україну в рамах студентського візиту до Острозької академії. У серпні 2020 року він поїхав до Мінська висвітлювати президентські вибори для польської аудиторії. У день виборів Сєніцький документував акції протесту проти масових фальсифікацій, а пізніше допомагав пораненим внаслідок вуличних заворушень протестантам. Наступного дня, 10 серпня, його разом з другом Віткем Добровольським на вулиці заарештував білоруський ОМОН. Студенти провели в білоруській тюрмі три доби, де піддавалися фізичним і психічним тортурам. Після повернення до Польщі, Кацпер поставив собі за мету інформувати співвітчизників про ситуацію в Білорусі, а також допомагати білорусам, що втікали від репресій до Польщі. Він став волонтером фонду «Білоруський Дім», де реалізував багато соціальних проєктів: забирав людей з вокзалів, допомагав отримати гуманітарні візи і медичну допомогу, знайти житло, організовував курси польської мови. Цей досвід став у пригоді в лютому 2022 року, а також дозволив долучити союзників із білоруської спільноти до допомоги українським біженцям.
Інша співзасновниця Фонду «Стус» – одна зі знайомих Кацпера – Юлія. Активістка долучилась до ініціативи з першого ж дня її існування: брала участь в акціях протесту і солідарності з Україною, організовувала збір гуманітарної допомоги, координувала волонтерів у телеграм-чаті.
«Особисто я хочу підтримати Україну всіма можливими способами, – пояснює Юлія свою мотивацію. – Ми знали, що рано чи пізно зацікавленість інших країн до війни зменшиться, і не могли цього допустити. Саме тому важливо продовжувати говорити, організовувати публічні події. А ще я дуже вірю в низовий активізм і роботу в своїй громаді, тому що саме тут ми можемо бути найбільш ефективними. Цьому і силі солідарності мене навчили протести в Білорусі 2020 року. Я також думаю, що в часи війни, диктатури, капіталістичного відчуження й антиколоніального спротиву в мистецтві як ніколи важливо почуватися частиною спільноти, що приймає, в якій можна бути собою, бути активним і солідарним».
Наразі у фонді вона відповідає за комунікацію, а також координацію проєктів і подій. «Трохи пізніше виявилось, що не менш важливо робити культурні проєкти у Варшаві – місті, яке ставало щодалі все більш мультикультурним простором. Ми почали робити виставки з художниками з різних країн, проводити інтеграційні семінари, зустрічі, концерти та багато іншого. До речі, ми завжди відкриті до нових ініціатив і співпраці», – розповідає Юлія.
Мистецька діяльність стала однією з ключових для колективу «Стус». Наприкінці березня 2022 року команда організувала благодійну виставку робіт польського фотографа Патрика Лінкевича, студента Варшавської школи фотографії та графічного дизайну. Вторговані від продажу фотографій 20 тисяч злотих було витрачено на закупівлю кровоспинних турнікетів для українських військових. Ця виставка відбувалась у кав’ярні Стара Льодярня на вул. Хмєльній, 7 – на ній команда «Стуса» познайомилась із паном Вітольдом, акціонером товариства Цепелія [Cepelia, CPLiA, – Центральне бюро народної та художньої промисловості, організація, що об’єднувала кооперативи народних і художніх промислів у 1940-90-х роках. Магазин Цепелії на Хмєльній – останній заклад мережі у Варшаві, який закрився в жовтні 2020 року внаслідок збитків, спричинених пандемією COVID-19. У квітні 2022 року магазин відкрили для проведення циклу «За мистецтвом – до “Цепелії”. Великодня підтримка України» – авт.], у чиїй власності знаходився чотириповерховий будинок навпроти. Саме в цьому будинку, наданому товариством в користування колективу «Стус», протягом кількох наступних місяців функціонували галерея та культурний простір. У магазині при галереї продавали плакати українських, білоруських, польських і грузинських художників, вінтажні меблі, кераміку, інші предмети інтер’єру. В приміщенні організовували концерти, майстер-класи й інтеграційні зустрічі.
«Нам вдалося зібрати в Цепелії досить велику і різноманітну спільноту, – ділиться Олександр Авіленко, співзасновник Фонду «Стус». – Люди дізнавались про нас, іноді ми самі не розуміли як саме, приносили свої роботи чи просто приходили поспілкуватись або попрацювати в студії. Більшість із тих, хто тоді приходив, щойно втекли з України і потребували підтримки, спільноти “своїх” людей».
Саме Олександр став автором назви «Стус». За його словами, ще на початку березня, коли ініціатива почала рости і набувати певної сталості, постало питання, як називатися. Серед запропонованих назв були «Мрія» і «Перемога», проте саме ім’я українського поета-дисидента, чиїми книжками тоді зачитувався Сашко, прижилося – учасники колективу обрали Василя Стуса своїм патроном, символом опору диктатурі і прагнення до свободи.
В Instagram-профілі організації можна знайти найрізноманітніші події, організовані за майже півтора року: від мовних курсів і зустрічей психологічної підтримки до концертів, рейвів і тату-марафонів. Як зазначають співзасновники, колектив, а тепер і офіційно оформлений Фонд, не тримається певної чітко окресленої політичної ідеології. Навпаки, учасники передусім цінують свободу і різноманітність. У червні вони організовували події в рамах варшавського місяця рівності, збираючи кошти на підтримку українських квір-військових. Обличчям кампанії стала Кафа – пілотеса дрону в 93 окремій механізованій бригаді «Холодний Яр», небінарна квір-персона. На фестивалі КвірФронт вдалося зібрати 3800 злотих для бригади Кафи.
Лише місяцем пізніше, 29 липня, Фонд «Стус» організував акцію під стінами російського посольства, присвячену річниці теракту в Оленівці – одного з найкривавіших злочинів, скоєних російськими військами проти військовополонених – оборонців Азовсталі. Під час акції виступили родичі тих, хто все ще залишається в російському полоні. Вони просили не забувати їхніх близьких, поширювати інформацію в соціальних мережах, а також запалити лампадки в пам’ять про загиблих в Оленівці. Телефоном виголосив промову Олег Крисенко – колишній військовополонений, військовий «Азову», що вижив в Оленівці, був звільнений з полону у травні і наразі перебуває в Києві на реабілітації. Він розповів про нелюдські умови перебування в російському полоні, спогади про події ночі з 28 на 29 липня 2022 року в Оленівці, та закликав представників країн світу домагатися звільнення українських військовополонених.
За словами Олександра Авіленко, зараз вони вирішили зробити невелику перерву в організації публічних заходів, зосередившись на поточній допомозі військовим і цивільним в Україні, а також упорядкуванню справ, пов’язаних з офіційною реєстрацією Фонду, стратегічним плануванням і пошуком фінансування довготривалих проєктів. Серед пріоритетних цілей Фонду Олександр зазначив продовження і посилення підтримки України, активізацію й інтеграцію мігрантської спільноти у Варшаві, а також деколоніальні культурні практики і створення міжкультурного інклюзивного простору.
Дар’я Лобанова