Василь Стус закликав дружину і сина вивчати польську мову, передплачував польські видання, перекладав з польської та з великим захопленням стежив за діяльністю польської «Солідарності». Польща займала важливе місце у його інтелектуальному й моральному світогляді – як приклад суспільного опору та збереження гідності в умовах несвободи.
Євген Яковенко розповідає, чому пам’ять про Стуса серед поляків є цілком заслуженою і що саме пов’язувало українського поета з польським культурним простором.
6 січня 2026 року Василеві Стусу могло б виповнитися 88 років. Український поет, перекладач, інтелектуал і правозахисник загинув у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в совєтському таборі Перм-36 у Кучино (Пермська область, РСФСР), маючи 47 років. Його було двічі засуджено за сфабрикованими совєтською владою обвинуваченнями – у 1972 році (ув’язнення тривало до 1979-го) та вдруге у 1980-му, вже до самої смерті.
Стус у житті та творчості
Василь Стус народився 6 січня 1938 року у селі Рахнівка на Вінниччині, звідки через важку ситуацію у зв’язку з колективізацією наприкінці 30-х родина Стусів переїздить до українського Донбасу. У Донецьку (тоді – Сталіно) в 1959 році Стус закінчив університет й з 1961 до 1963 року викладав українську мову та літературу у Горлівці.
4 вересня 1965 року Стус підтримав протест проти арештів української інтелігенції, який відбувся під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна». Після цього протесту Стуса було відраховано з аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка у Києві. Він також втратив можливість працювати як фахівець в галузі літературознавства. За життя поета також не було опубліковано жодної його поетичної збірки в УРСР, окрім тих, які були видані нелегально як самвидав невеликим накладом.
Творчість Стуса складається з поезії (6 поетичних збірок (рукопис останньої збірки «Птах душі» було забрано у поета тюремною охороною і не повернуто)), перекладів (з німецької, англійської, чеської, польської, іспанської, білоруської та інших мов), літературно-критичних праць (дослідження «Феномен доби (сходження на Голгофу слави)» є однією з найважливіших критичних літературознавчих праць про творчість Павла Тичини), публіцистичні тексти («Таборовий зошит»), а також епістолярій (листи до родини та друзів, більшість яких написані вже в ув’язненні). У кожному з цих текстів розкриваються грані таланту та Стусових ціннісних орієнтирів.
Польща у світоглядному просторі Василя Стуса
Знання польської мови для покоління Стуса відкривало широкі можливості: багато текстів, які не можна було прочитати українською чи навіть російською (значна частка літератури в Совєтському Союзі видавалася саме російською), можна було прочитати польською. Тому інтелігенція часто, аби розширити свої знання не лише з польської, а і з європейської та світової літератури, передплачувала польські видання. У листі з ув’язнення до дружини 8 березня 1977 року Стус просить передплатити для нього видання «Życie literackie», «Polityka» та «Kultura» польською мовою.
У листі до родини у грудні 1983-го Стус пише (згадуючи також про свою останню поетичну збірку «Птах душі»): «Отож, поки читаю польські романи – є прецікаві, наприклад, про польського лицаря 15 ст. Завішу Чарного, сучасника розгрому польсько-литовсько-руського війська на Ворсклі 1399 р. і звитяги над крижаками під Грюнвальдом – досить цікаве чтиво. […] Читаю й гірші детективи – заради кращого опанування польською мовою, що така мені люба й рідна, вважайте». У тому ж листі Стус радить синові та дружині вивчати польську мову: «…радив би Вам із Дмитром узятися до польської мови (за місяць занять зможете вільно читати, зрідка користаючись словником). Коли б то так сталося, книгарня «Дружба» стала б для Вас за справжній скарб (та й Вас стільки самого Фолкнера польською мовою – на полицях!). А вчитися мови можна за «Пшекруєм» – цікавим журналом, який могли б і передплатити.»
Стус пише про київську книгарню «Дружба» на Хрещатику, 30. У цій книгарні в УРСР продавалися книги, видані в країнах, які були контрольовані Совєтським Союзом.
«Таборові зошити», написані в 1982-му на цигарковому папері під час другого тюремного терміну, з якого Стус вже не повернувся живим, і таємно винесених в «контейнері» з табору, а згодом – переданих за кордон та виданих у листопаді 1983-му в діаспорному нью-йоркському часописі «Сучасність». У цих нотатках Стус рефлексує над важливими для нього питаннями (зокрема, утисками української культури Совєтським Союзом) та переймається духом польського протестного руху «Солідарності». Ця публікація викликала широкий резонанс міжнародної спільноти, а в таборі Стуса за неї було покарано – на рік переведено до одиночної камери та на півтора року заборонено побачення з родиною.
«Чи не від самого Києва стежу за подіями в Польщі. Хай живуть волонтери свободи! Втішає їхня, поляків, нескореність радянському деспотизмові, їхні всенародні струси вражають; робітництво, інтелігенція, студентство — все, крім війська і поліції. Коли так ітимуть події, то завтра полум’я охопить і військо. Що тоді робитимуть Брежнєви-Ярузельські? У тоталітарному світі немає жодного іншого народу, який би так віддано захищав своє людське і національне право. Польща подає Україні приклад (психологічно ми, українці, близькі, може, найближчі до польської натури, але в нас нема головного – святого патріотизму, який консолідує поляків). Як шкода, що Україна не готова брати уроки в польського вчителя. <…> Я захоплений польськими звитяжцями духу і шкодую, що я не поляк. Польща робить епоху в тоталітарному світі і готує його крах. Але чи стане польський приклад і нашим – ось питання. Польща підпалювала Росію ціле 19 ст., тепер вона продовжує свою спробу. Зичу найкращої долі для польських інсургентів, сподіваюся, що поліційний режим 13 грудня не задушить святого полум’я свободи. Надіюся, що в підневільних країнах знайдуться сили, що підтримають визвольну місію польських волонтерів свободи», – писав Стус.
«Народе мій, до тебе я ще верну»
Після смерті Стуса в 1985 році було поховано на таборовому кладовищі на території табору Перм-36 в Росії й лише в 1989 році його тіло разом з трьома іншими українськими політв’язнями, які загинули в неволі, повернулося на Батьківщину. Похорон Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина відбувся у Києві 19 листопада 1989 року. На нього прийшли десятки тисяч людей, а у похоронній ході люди несли заборонені жовто-блакитні прапори.
З відновленням Україною Незалежності в 1991-му році творчість Стуса повноцінно стала національним українським надбанням: увійшла до програми шкільних та університетських курсів з літератури. У 1991 році Стус був посмертно нагороджений Шевченківською премією за поетичну збірку «Дорога болю». Громадянська позиція Стуса внесла його в пантеон українських діячів, які сприяли збереженню української мови та ідентичності в період совєтської окупації України.
Василя Стуса воліють знепам’ятнити на тимчасово окупованих Росією українських територіях. У 2015-му на корпусі Донецького університету, в якому навчався Стус, було знищено дошку його пам’яті. Документи судової справи Стуса 1980 року з архіву СБУ були упорядковані та видані у 2019-му Вахтангом Кіпіані – того ж року, призначений під час суду в 1980-му над Василем Стусом держадвокат Віктор Медведчук (який замість захисту свого підзахисного цілком поклався на рішення суду) подав позов на видавництво, яке видало «Справу Василя Стуса», воліючи відцензурувати свою присутність у книзі, але процес завершився перемогою видавництва. Відомо, що у 2022-му році на тимчасово окупованих територіях України російські окупанти вилучали цю книгу з публічних та шкільних бібліотек.
Василь Стус є важливим речником українсько-польського поєднання. Творчість Василя Стуса актуалізовується в сучасній Польщі, зокрема, і завдяки діяльності української діаспори. Низка його текстів перекладені польською мовою (Адам Поморський, Анджей Новак, Марцін Ґачковський, Яцек Подсядло). Для України Стус є автором, творчість якого є зразком високого естетичного мистецтва, а незламна громадянська позиція є прикладом для наступних поколінь.
Євген Яковенко
Вперше опубліковано у 2023 році. Оновлено у 2026 до річниці народження поета.