Коли вдома небезпечно: через пандемію COVID-19 діти частіше стають жертвами домашнього насильства - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Коли вдома небезпечно: через пандемію COVID-19 діти частіше стають жертвами домашнього насильства

0

Олена БАБАКОВА

За оцінкою соцслужб, кривдниками дітей найчастіше є дорослі члени родини. Отримати допомогу можна від вчителів або однолітків, але через коронавірус польські школи закрито. Під час локдауну щочетвертій дитині в Польщі було заподіяно шкоду з боку дорослих або інших дітей вдома чи онлайн. Щодесята дитина стала жертвою насильства або сексуального використання. У випадку дітей мігрантів ситуація може бути навіть гіршою.

Ще в березні 2020 року ЮНІСЕФ попереджав, що пандемія коронавірусу та пов’язані з нею локдаун і режим самоізоляції можуть призвести до збільшення випадків заподіяння шкоди й насильства щодо дітей та підлітків.

Так, за даними підрозділу ООН у справах дітей і молоді, епідемія Еболи в Західній Африці в 2014–2016 роках призвела до різкого зростання кількості зґвалтувань неповнолітніх, підліткових вагітностей та психологічного насильства.

Кривдниками дітей найчастіше виступають дорослі члени їхніх же родин. У звичний час від агресора можна втекти до школи чи друзів, є вірогідність, що хтось зауважить проблему. Проте куди тікати, якщо довкола – пандемія, санітарні служби напряму заохочують до радикального обмеження соціальних контактів, а блогосфера робить із заклику «залишся вдома» єдиний етично прийнятний варіант поведінки.

Злий дім

Домашнє насильство та використання дітей це проблема не тільки країн, що розвиваються. NSPCC – найбільша британська правозахисна організація, що надає допомогу дітям, – повідомляє про  зростання на 53% кількості дзвінків на їхню лінію допомоги під час весняного локдауну. Найчастіше на знущання, побої чи сексуальне використання з боку членів родини скаржаться підлітки у віці 11–16 років. У порівнянні з молодшими дітьми, вони в 4 рази частіше стикаються з різними формами домашнього насильства і в 6 разів частіше – із сексуальним використанням.

Афілійовані з NSPCC дослідниці Елені Роману та Емма Белтон звертають увагу, що пандемія та локдаун не стільки створили додаткові ризики, скільки посилили дію старих загроз для дітей. По-перше, робота з дому або втрата роботи призвели до зростання рівня стресу серед батьків, що негативно вплинуло на їхню поведінку щодо найближчих. По-друге, більше часу перед моніторами – це більша нараженість дітей на різні форми булінгу та знущань, а також невідповідної поведінки з боку дорослих. По-третє, зв’язки дітей зі школою та однолітками послабилися, у Zoom ніхто не помітить, якщо щось іде не так.

У Польщі ситуація виглядає не краще: масове переведення працівників у режим home office та тотальний перехід шкіл на дистанційне навчання нерідко призводять до того, що навіть 4–5 осіб змушені цілодобово знаходитися у двох кімнатах. Батьки знервовані: їм важко зосередитися на роботі, коли в тому ж приміщенні старша дитина відповідає на уроці математики, а молодша вимагає разом помалювати.

Але проблеми мають і ті, чия робота передбачає фізичну присутність на місці. У Польщі соціальні виплати (zasiłek opiekuńczy) у випадку закриття школи призначаються тільки для тих батьків, хто працює на підставі трудового договору і чиї діти не досягли віку 8 років (у випадку дітей з обмеженими можливостями – до 16 років). Це призводить до ситуації, що батьки старших дітей – найчастіше жінки – змушені або брати відпустку за свій рахунок, або взагалі звільнятися з роботи, що наражає родину на додатковий стрес. Ще навесні лунала пропозиція змінити вік дітей, чиї батьки могли б претендувати на соцвиплати у випадку закриття шкіл, до 14 років. Однак незважаючи на нагадування з боку омбудсмена, Міністерство праці, родини та соціальної політики наразі не зробило кроків у цьому напрямку.

Не останню роль у створенні нервової атмосфери вдома відіграє так зване цифрове виключення: не всі родини мають відповідну кількість ноутбуків або планшетів, яка б дозволила батькам і дітям безперешкодно працювати й навчатися, доступ до швидкісного Інтернету поза великими містами не є стабільним. Батьки та діти в чотирьох стінах у часи коронавірусу – це гаряча суміш. Яка ось-ось може вибухнути.

Пандемія насильства

Ставлення до дітей у Польщі, на думку психологів з «Академії майбутнього» – некомерційної організації, що у співпраці зі школами та батьками допомагає створювати безпечний простір для розвитку дитячого потенціалу, і поза контекстом пандемії не було найліпшим. Хоча Польща вже 16 років є членом ЄС, західні практики виховання вкорінюються повільно.

Так, поляки постійно порівнюють своїх дітей з однолітками, знеохочують їх до експериментів та повторних спроб, висміюють, не рахуються з їхньою думкою. У підготовленому «Академією» «Рапорті про пригнічення» наводяться характерні приклади: 33% польських учнів у відповідь на запитання «як часто вони собою пишаються?» відповідають «ніколи», 10% декларують, що батьки не цікавляться їхніми справами, навіть коли відбувається щось важливе. При цьому щоп’ятий не дає собі ради навіть із простими завданнями, які вимагають використання комп’ютера або інших електронних засобів пошуку інформації. До 630 тис. дітей у Польщі потребують постійної підтримки з боку психолога або психіатра.

Вищезгадані обставини призводять до того, що Польщу охопила «Пандемія насильства» – саме так фонд «Даємо дітям силу» назвав громадську кампанію, яка має привернути увагу поляків до кривди, якої зазнають діти в той час, коли уряд бореться з коронавірусом.

Згідно з рапортом, підготовленим у рамках кампанії, навіть 27% польських дітей та молоді під час самоізоляції зустрілися з однією із форм насильства або тиску: фізичне насильство з боку дорослих або однолітків, психологічне знущання, присутність при сценах насильства в родині, скерованого на інших її членів, небажані дотики сексуального характеру, ексгібіціонізм в Інтернеті тощо. 11% мешканців Польщі у віці 13–17 років хоча б раз з березня цього року стали жертвою насильства зі сторони близької дорослої особи.

При цьому серед скривджених дітей дівчаток майже вдвічі більше, ніж хлопців.

«Епідемія та необхідність носити маски не можуть нас паралізувати. Ми можемо триматися на відстані, але давайте не дистанціюватися від насильства, про яке ми можемо знати, – говорить Кшиштоф Сарзала, координатор Центру допомоги дітям фонду «Даємо дітям силу» у Ґданську. – Ми вже знаємо, що ізоляція сприяє домашньому насильству, сприяє агресорам. Тому давайте реагувати, коли за стіною відбувається щось тривожне, давайте спостерігати за своїм оточенням, перевіряти та повідомляти про тривожні сигнали. Іноді наша реакція може бути єдиним шансом для дитини отримати допомогу».

Кампанія «Пандемія насильства» в листопаді та грудні триватиме на терені Мазовецького та Поморського воєводств. У її рамках спеціальні плакати привертатимуть увагу до кривди, яка може бути заподіяна дітям удома, а інформація в Інтернеті допоможе адекватно реагувати, якщо ви дізналися або підозрюєте про такі випадки.

«Закрий рот! Але не мовчи, коли побачиш насилля! Мий руки! Але не змивай з себе відповідальність, коли стаєш свідком насильства! Тримай дистанцію! Але тримайся поруч, коли ти комусь потрібен! Захищай старших! Але не ігноруй кривди, що заподіюється дітям!» – це гасла, які кожен може і має впустити у своє серце.

Польська школа не готова до дітей-мігрантів

Минулого року в польських школах та дитячих садках навчалися близько 50 тисяч дітей іноземців, які приїхали до Польщі. Серед них понад 30 тисяч – діти громадян України. Для дітей-мігрантів пандемія може виявитися ще більш травматичним досвідом, ніж для їхніх польських однолітків.

По-перше, більшість з них вже раз пережила стрес десоціалізації, коли переїхала до іншої країни, залишивши друзів удома. По-друге, до проблеми цифрового виключення у випадку мігрантських родин додається банальне невміння батьків допомогти зі шкільною програмою. Там, де польські батьки можуть хоча б мінімізувати недоліки онлайн-школи, батькам-мігрантам часто заважає це зробити погане знання польської мови та типово довший робочий день, ніж у польських працівників.

Тому роль школи як інструмента інтеграції важко переоцінити. Натомість навчання дітей, для яких польська мова не є рідною, не було безхмарним і до COVID. Критичних слів на адресу Міністерства національної освіти не шкодує Головна контрольна палата, що влітку оприлюднила результати аудиту: «Міністерство освіти не відстежує ситуацію, не проводить відповідних аналізів, практично не знає про ситуацію дітей-мігрантів у школі і не зробило нічого, щоб отримати відповідну інформацію. Відносно сильною ланкою залишаються викладачі, які, незважаючи на відсутність інституційної підтримки, в більшості випадків віддано виконують свою роботу», – читаємо в пресрелізі.

Тим часом у ході опитування 44% вчителів заявляли, що основною проблемою в роботі з дітьми з міграційним бекграундом є питання спілкування: рівень володіння польською мовою, вимушена білінгвальність часто унеможливлюють проведення занять. Іншою проблемою – 7% відповідей – є відсутність підручників для викладання польської мови як іноземної та відповідних навчальних матеріалів, а також відсутність підтримки роботи вчителів з боку школи. Стільки ж педагогів назвали перешкодою відмінності в навчальних програмах, що виникають унаслідок навчання в інших освітніх системах, особливо коли учні в класі походять з різних країн.

На думку вчителів, учні-мігранти мають проблеми з адаптацією та інтеграцією, крім того, контакт з їхніми батьками є складним або його банально бракує. Лише 4% вчителів заявили, що не помічають жодних проблем у роботі з учнями, які приїжджають з-за кордону.

Типовою проблемою (у 20 школах із 24 перевірених) була неможливість надати учням, що приїжджають з-за кордону, психологічну підтримку. І це в ситуації, коли в країні походження мігрантів рівень усвідомлення шкідливості насильства над дитиною є низьким. Так, в Україні навіть 40% громадян визнають, що застосовують щодо дітей тілесні покарання, 10% роблять це регулярно. Крик, насмішки, приниження навіть не сприймаються як неприпустима форма агресії. Не дивно, що експерти непокояться через стан дітей мігрантів у період пандемії.

Діти під час пандемії стурбовані, що буде з ними, з сім’єю та друзями, але вони мають менше ресурсів і можливостей, ніж дорослі, щоб боротися з тривогою, – наголошує доктор Івона Хмура-Рудковська з Університету Адама Міцкевича в розмові з телеканалом TVN24: «Діти часто неправильно інтерпретують інформацію або просто її не розуміють. Тому те, що говорять і як поводяться батьки, а також вчителі та всі дорослі, яким дитина довіряє, відіграє фундаментальну роль у розумінні того, що діти чують, бачать та переживають. Це ми, дорослі, відповідаємо за добробут дітей».

Олена БАБАКОВА

Share.