У 2012–2018 роках лише 1,2 тисячі іноземців підтвердили свій медичний диплом у Польщі. Незважаючи на значний дефіцит кадрів, польська система охорони здоров’я не відкрилась для іммігрантів. Спалах коронавірусу – це шанс зробити крок на шляху покращення цієї ситуації.
Світлана закінчила Новосибірський медичний університет у 1998 році. Два роки стажування, а потім спеціалізація з неврології в реабілітаційному центрі.
– Оскільки я працювала переважно з дітьми, я почала спеціалізуватися на дитячій неврології, – каже Світлана. – Після закінчення спеціалізації я стала дитячим неврологом у Москві. Перш ніж переїхати до Варшави з родиною, я працювала лікарем 17 років. Приїхала до Польщі з думкою, що працюватиму за професією. Але коли я побачила, скільки зусиль, часу та грошей знадобиться для підтвердження моїх компетенцій, я пішла працювати в компанії свого чоловіка. Мені вже було сорок років, потрібно було легалізувати своє перебування і почати швидко заробляти гроші. Тож вже п’ять років я не працюю за фахом.
Якщо в Ірландії 42% лікарів мають закордону освіту, у Великобританії кожен четвертий лікар є іноземцем, а у Німеччині кількість лікарів-іммігрантів за останні роки наблизилась до 15%, то у Польщі цей показник нижчий ніж 2%. Це один з найгірших показників серед країн Організації економічного співробітництва та розвитку.
У 2012–2018 роках понад 3,5 тисячі іноземців – переважно з України, Росії та Білорусі – розпочали процедуру нострифікації медичного диплому в Польщі. Всього 1,2 тисячі з них успішно пройшли її. Якщо у 2012 році під час першої спроби іспит склали 60% абітурієнтів, то у 2014 році – лише 41%, а у 2017 році – 23%. Наприклад, в Медичному університеті в Забже відсоток успішної нострифікації становить 0. В результаті лікарі з іноземною освітою, які мають спеціалізацію та багаторічну практику, назавжди залишають професію.
Водночас, у польській системі охорони здоров’я бракує щонайменше 50 000 лікарів. На тисячу поляків є лише 2,6 лікарів та 5,2 медсестри, тоді як середній показник в ЄС становить 3,6 та 8,4, а в Австрії, Іспанії, Норвегії чи Греції 6,6 та 16,9 відповідно. Хоча 10 років тому невелику кількість іммігрантів серед медичних працівників можна було пояснити низькою кількістю іноземців загалом, на сьогоднішній день на тлі сотень тисяч виданих дозволів на проживання та працю ці дані виглядають більш ніж скромними. У чому причина?
БЕЗ БАТОГА, БЕЗ ПРЯНИКА
Країни ЄС роками змагаються за іноземних медичних працівників. Чехія спокушає швидким наданням права на працювати за фахом, Німеччина – безкоштовними мовними курсами, допомогою місцевих органів влади, можливістю працювати за професією до повного підтвердження диплома або швидким наданням дозволу на довгострокове проживання. Португалія, у свою чергу, надає стипендії лише за підхід до процедури підтвердження медичного диплому. Польща нічого подібного не пропонує.
Очікується, що лікар-іммігрант сам організує собі мовні курси та матиме засоби для проживання, очікуючи завершення бюрократичних процедур та складання іспитів. І що якимось дивом, не маючи ще джерела доходу, зробить собі карту перебування.
Іноземний лікар у Польщі повинен скласти нострифікаційний іспит – усно або у тестовій формі – і його вартість перевищує 4000 злотих. Потім – іспит на знання польської медичної мови при Вищій медичній палаті – це ще 400 злотих. Якщо все піде добре, лікар отримає обмежене право працювати за професією і повинен записатися на обов’язкове стажування в аспірантурі, яке триватиме 13 місяців. Для стажистів передбачена стипендія в розмірі 2465 злотих брутто – але лише для осіб, які мають Карту поляка або дозвіл на постійне проживання. Інші іноземці нічого не отримають, при цьому вони самі повинні сплатити внески до ZUS за той час.
Пізніше, лікар-іммігрант разом з польськими колегами здає заключний медичний іспит і лише після цього отримує повне право працювати за професією. Він може працювати на найгірше оплачуваних посадах: у швидкій допомозі, поліклініці та як лікар першого контакту. Люди, які роками працювали неврологами, кардіологами або хірургами та хочуть повернути собі цей статус, уявляють 5-6 років польської ординатури – зараз із гарантованою стипендією 4-5 тисяч злотих. А потім «лише» державний спеціалізований іспит та вуаля – лікар-іммігрант нарешті повертається до початкової точки, де він був, коли вийшов з дому.
– Якщо порівнювати цю процедуру з англосаксонськими країнами, які є найпопулярнішими серед лікарів-іммігрантів з пострадянських країн, вона не здається складною,– коментує доктор медичних наук Євгеній Мозгунов, випускник Медичного університету в Челябінську, а сьогодні анестезіолог в Ополі. Він приїхав до Польщі в 2014 році, до цього він роками готувався до переїзду, тому йому для повернення до своєї професії знадобилося менше двох років. – У Польщі іноземний фахівець може скоротити післядипломне стажування на кілька місяців і попросити визнати його спеціалізацію не проходячи польську резиденцію. Замість 7-8 років можна витратити 2-3 роки. Але інформацію на цю тему важко знайти. У Польщі немає чіткої, узгодженої політики щодо залучення лікарів з-за кордону.
Сергій закінчив Харківський медичний університет, де спеціалізувався на хірургії. У червні 2019 року переїхав до Варшави. – Наприкінці навчання я зрозумів, що хочу виїхати з України, – каже Сергій. – Одна з компаній, яка допомагає лікарям переїхати до ЄС, запропонувала Польщу. Компанія збирає необхідні документи, робить переклад та організовує заняття, щоб допомогти підготуватися до іспитів. Весь пакет послуг коштує від 4-5 тисяч євро, але я вибрав з нього лише кілька курсів і заплатив 2,5 тисячі. Якщо додати оренду квартири в Польщі під час курсів та витрати на переліт, то ще до першого іспиту я витратив близько 5000 євро на свою нострифікацію. На щастя, я ще не кинув свою роботу в Україні. Але це інвестиція в мою європейську кар’єру.
За словами Мозгунова, зарплата лікаря-спеціаліста в Польщі порівняно з сусідніми країнами Східної Європи є дуже привабливою, і тут легше розпочати кар’єру, ніж у Великобританії чи Австрії. Але не існує установи, яка б надавала іноземцям повну та однозначну інформацію про деталі процедури чи можливості працевлаштування на різних етапах.
– Найважче на початку, а потім під гору, – оцінює Мозгунов. – Якщо ви вже отримали право працювати за професією, у вас є 70-80% шансів пройти спеціалізацію та знайти гідну роботу. Але спочатку вам потрібна значна фінансова подушка, і, звичайно, не всі іммігранти її мають.
ОБІЦЯНА РЕФОРМА
У 2019 році група експертів, запрошена Міністерством охорони здоров’я, розробила пакет змін до Закону про професію лікаря та стоматолога. Їх метою було спростити процедуру працевлаштування як молодих, так і досвідчених лікарів-спеціалістів, які отримали освіту за межами ЄС.
У 2020 році мала бути запущена нова програма: польська лікарня чи поліклініка домовляється з конкретним іноземним лікарем, той на місці проходить навчання, після чого Регіональна медична палата видає йому обмежений дозвіл на роботу строком до 5 років. Вся процедура повинна тривати кілька місяців. На відміну від нострифікації, такі лікарі зможуть працювати лише в конкретних медичних установах і лише в Польщі. Протягом цих п’яти років вони зможуть пройти традиційну процедуру нострифікації, але вже маючи роботу із зарплатнею.
На думку експертів Міністерства охорони здоров’я, таким чином можна залучати до країни кілька тисяч фахівців щороку. Але лікарі-резиденти, які в останні роки протестували проти жорстких умов праці та низьких зарплат, вважають, що таким чином уряд дискримінує поляків. Замість масштабної реформи системи охорони здоров’я влада йде шляхом меншого опору, шукаючи іноземців, готових працювати в сучасних умовах.
– Міністерство, очевидно, визнало, що залучення лікарів з третіх країн буде простішим і дешевшим варіантом, ніж поліпшення умов та оплати праці та заохочення повернення польських лікарів, які працюють за кордоном або в приватному секторі, – заявив у вересні 2019 року доктор Бартош Фялек, член Польської асоціації лікарів у розмові з OKO.Press. – Наші сусіди з-за східного кордону вміють відмінно рахувати, і коли отримають можливість працювати в ЄС, вони поїдуть там, де більше платять. Сьогодні дефіцит персоналу в охороні здоров’я є скрізь.
Доктор Євгеній Мозгунов також скептично ставиться до міністерського проекту реформи. – Це спроба невдалого скопіювання німецької системи, – вважає Мозгунов. – Якщо проект буде реалізований у такій формі, лікарні будуть мати спокусу платити іноземцям мінімальну ставку, знаючи, що вони не втечуть. Якщо б обмежене право працювати за професією перетворилося на повне через три-п’ять років, не проходячи нинішнього процесу нострифікації, ми могли б говорити про прогрес.
За словами Євгенія, ситуація покращилася б, якби при Міністерстві охорони здоров’я була б створена окрема комісія з питань нострифікації та рекрутації іноземних лікарів. – Має бути один орган, з яким могли б контактувати іноземні лікарі щодо пошуку роботи у Польщі. Крім того, нострифікаційний іспит повинен бути стандартизований у вигляді тесту, також повинні бути інструкції, як до нього підготуватися та як ефективно пройти всі процедури, щоб швидше перейти до праці за професією. У Східній Європі легше потрапити до медичного університету та зробити спеціалізацію [більше медичних університетів та менше конкуренції на посаду лікаря-резидента – ред. OB], але перед тим, як лікарі переїжджають, вони зазвичай мають багато років практики за собою, що компенсує високі польські вимоги. Але коли лікарі-іммігранти розуміють, що цей процес може зайняти роки, вони переходять до інших, менш вимогливих професій.
Не тільки бюрократія, але й ставлення до іноземців відіграє важливу роль для лікарів, що емігрують із країни, при виборі нового робочого місця. – Я колись їхала машиною і слухала радіопередачу, в якій проходила дискусія про запрошення лікарів з-за кордону, – згадує Світлана. – Один з гостей наполегливо не радив, бо – як він стверджував – медичний диплом можна купити в Росії та Україні. Це нісенітниця! Медицина – важка праця, нескінченні черги у залі очікування, вигорання – хто купить таке життя та відповідальність?
– Особисто я ніколи не стикався з ворожим ставленням, – зізнається Мозгунов. – Я чув, однак, різні історії від колег. Що я можу сказати – польські лікарі – громадяни Польщі. А польські громадяни слухають телебачення про те, що польська влада говорить про іноземців.
За словами Мозгунова, наразі близько тисячі іноземних лікарів у Польщі проходять процедуру нострифікації. Існує також група з приблизно 300-500 людей після нострифікації, перед мовним іспитом або під час аспірантури. Приблизно до 1500-2000 лікарів-іммігрантів мають діюче право працювати за професією, закінчену спеціалізацію за межами Республіки Польща та досвід роботи лікарями-спеціалістами у своїй країні.
– Тепер, коли світ бореться з пандемією коронавірусу, багато країн ЄС – Італія, Великобританія, Іспанія спростили іноземним лікарям процедуру підтвердження дипломів та повернення до роботи за професією, якщо вони беруть участь у боротьбі з епідемією, – зазначає Мозгунов. – Це рішення є більш ефективним, ніж залучення студентів медичних університетів. Якби Польща зробила такий крок, це було б дуже важливим знаком того, що тут очікують та цінують лікарів-іммігрантів.
Наразі від Міністерства охорони здоров’я надходять нові обмеження. Про покращення для мігрантів – тиша.
Олена БАБАКОВА
Переклала Іванна КИЛЮШИК
Передрук із сайту Krytyka Polityczna
Публікується з дозволу авторки