Будинки, що знаходились на території сучасного варшавського району Муранув, повністю були знищені під час Другої світової війни. Відбудували дільницю зовсім інакшою. Чому район порівнюють із міфічною птахою Фенікс, що постає з попелу? Пам’ять про які події, що відбувалися тут, намагалися приховати та як її повертають у публічний простір?
Про історію та сучасне буденне життя незвичного варшавського району Муранув – у тексті Євгена Яковенка.
Муранув – один з районів сучасного варшавського середмістя, який постав на місці знищеної нацистами Північної дільниці, як називали цей район перед війною. До Другої світової війни у Мурануві мешкали переважно євреї, які становили близько 90 відсотків мешканців району і близько 30 відсотків мешканців всього міста – понад 350 тисяч осіб. Серед європейських міст Варшава мала найбільшу єврейську громаду (другу у світі після Нью-Йорка).
Під час окупації Варшави нацисти створили тут єврейське гетто, хоч його простір, обгороджений згодом триметровим муром, виходив далеко за межі Муранова. На теренах гетто, площа якого складала 307 гектарів, перебувало близько 450 тисяч людей – все єврейське населення Варшави та близько 100 тисяч євреїв, звезених з інших територій Польщі. Умови були жахливим, близько 100 тисяч жителів померло від голоду та хвороб. Пізніше, 22 липня 1942 року, нацисти розпочали депортацію євреїв – здебільшого до концтабору в Треблінці (за різними підрахунками там загинуло близько 800 тисяч людей). Під час та після повстання у гетто навесні 1943 року нацисти зрівняли Муранов з землею.
За задумом архітектора Богдана Ляхерта повоєнний Муранув мав постати як експериментальний район, який є свідченням пам’яті про трагічне минуле, збудований на руїнах та з руїн. Проте цей задум не вдалося повноцінно втілити в життя: його сприйняло критично і суспільство, і комуністичне правління тогочасної Польської Народної Республіки, яка була у сфері впливу сталінського Радянського Союзу, тому Муранув після війни поставав як сучасний соцреалістичний варшавський район.
Колишня Північна дільниця
Терени сучасного Муранува належали до низки юридик (частин території міста, наділених Магдебурзьким правом, яка на правах приватної власності належала шляхті або церкві), які поставали тут з XVI століття, а наприкінці XVIII століття Муранув було долучено до Варшави. Назва Муранув походить від венеційського острова Мурано, відомого скляними виробами, вихідцем з якого був Юзеф Шимон Беллотті – архітектор, котрий перебуваючи на службі в польського короля Яна ІІІ Собеського у 1686 році збудував там палац Мурано (неподалік сучасного хмарочоса Intraco, палац було знищено у 1900 році).
Євреї почали активно заселяти Муранув у XIX столітті. Муранівські євреї переважно були вихідцями з території сучасних Литви та Білорусі.
Модерністський Муранов Богдана Ляхерта
За задумом польського архітектора Богдана Ляхерта, знищений нацистами Муранув під час і після повстання у Варшавському гетто, мав стати символом пам’яті. Район повинні були відновити з того, що залишилося по старому Мурануву – руїн, на які нацисти перетворили варшавські будинки, у котрих незадовго до цього точилося життя. Самі руїни за задумом архітектора вирішено залишити на місці.
За ідеєю Ляхерта будинки не мали бути покриті тиньком, що надавало б їм червоного відтінку, який символізував би для майбутніх поколінь пам’ять про страждання та героїчну боротьбу за життя жителів цього району під час Другої світової. Проте цей проєкт був розкритикований тогочасною владою та суспільством як надто сміливий. Ляхерт мусив вдатися до самокритики, а за новим проєктом Муранув було перетворено у типовий соцреалістичний район. Хоч частково проєкт Ляхерта таки вдалося втілити – матеріал, з якого було збудовано найперші муранівські будівлі був так званий gruzobeton (суміш бетону й залишків знищених будівель).
Відтак простір густозабудованої довоєнної Північної дільниці було спроєктовано зовсім інакше: якщо до війни кам’яниці були розміщені щільно одна поруч одної, створюючи вузькі внутрішні двори (дещо подібно, як на Старому місті, Новому Світі чи Краківському передмісті), то тепер простір між будинками міг мати великі відстані. Самі будинки були збудовані таким чином, аби створювати просторі внутрішні двори, в яких знаходилися дитячі садки, школи тощо.
Музей POLIN
Ідея створення музею польських євреїв обговорювалася в 1990-х. У 2005 році було підписано угоду про створення музею, який мав постати за сприяння Єврейського історичного інституту, Міністерства культури Польщі та міста Варшави. У 2014 році відбулося офіційне відкриття Музею POLIN, будівля якого знаходиться на вулиці Мордехая Анєлевіча, 6. Назва музею походить від назви Польщі мовою їдиш – Polin, що також перекладається як «відпочинь тут»: за легендою, яку описує єврейський письменник, Нобелівський лауреат з літератури 1966 року, Шмуель Йозеф Аґнон (народився у 1888 році в Бучачі на Тернопільщині), євреї, втікаючи від утисків й переселяючись Європою, отримали з неба знак «Йдіть до Польщі!». Зала, яка є прологом до експозиції музею, є лісом, у якому євреї після довгої мандрівки почули в співові птахів слово «po-lin» і вирішили залишитися в цьому лісі – в Польщі.
Сучасний музей складається з постійної експозиції, яка оповідає про тисячолітню історію існування євреїв на території Польської держави. Оскільки Польща та Україна мають тісну спільну історію, то відвідувачі музею також ознайомлюються з історією євреїв, які проживали на тих землях сучасної України, які були в складі Польської держави. Цей музей є одним з найсучасніших польських музеїв: його зали дуже зручні також і для самостійного відвідування, оскільки мають дуже багато електронних панелей та пристроїв, за допомогою яких можна дізнатися більше про історію та культуру євреїв. Також Музей має тимчасову експозицію, яка щоразу змінюється, а також низку зал, в яких відбуваються різноманітні заходи як дорослих, так і для дітей.
Однією з найбільших атракцій музею є відтворений інтер’єр дерев’яної синагоги XVII століття з унікальними розписами. Ця синагога знаходилася у Гвіздцю на Прикарпатті й була знищена, ймовірно, під час Другої світової війни.
Парк та палац Красінських
Парк Красінських є одним з найстарших варшавських парків. Парк з’явився у комплексі з палацом, збудованим наприкінці XVII століття нідерландським архітектором Тильманом з Гамерен для плоцького воєводи Яна Красінського.
Під час Другої світової поруч головної брами парку знаходилася одна з брам варшавського гетто. 19 квітня 1943 року крізь цю браму до гетто в’їхала група нацистів з метою депортації решти євреїв до табору смерті і яким єврейські повстанці здійснили опір. Тепер відвідувачі, входячи до парку Красінських, бачать на головній брамі сліди від куль – цей парк був місцем запеклих боїв під час Варшавського повстання у серпні 1944 року, коли повстанці на певний час здобули вже знищений нацистами Муранув та звільнили з нацистського ув’язнення утримуваних там євреїв.
Після Другої світової площа парку з північної сторони дещо зросла, оскільки до нього було включено простір, на якому раніше знаходилися кам’яниці вулиці Швєнтоєрської, знищені під час війни.
Простір пам’яті
Публічний простір Муранува наповнений знаками, які символізують пам’ять про трагічне минуле цього району – це меморіальні дошки на будинках, пам’ятні знаки тощо. Одним з найстаріших є перший пам’ятник сучасного Муранова – пам’ятник євреям, які загинули під час Голокосту, відкритий 19 квітня 1946 року поруч розібраних у 1960-х роках Волинських казарм, які слугували концтабором та місцем страт нацистами єврейського населення під час Другої світової, а після війни – в’язницею комуністичного режиму: спершу там тримали полонених нацистів, а згодом це місце на деякий час стало в’язницею. Тепер на цьому місці знаходиться Музей польських євреїв POLIN.
19 квітня 1948 року тут було відкрито новий пам’ятник – «Героям Варшавського гетто» з барельєфами скульптора Натана Рапопорта. Пам’ятник відомий, зокрема, тим, що тут в 1970 році під час візиту до Варшави канцлер Федеративної Республіки Німеччина Віллі Брандт став на коліна, попросивши вибачення за геноцид євреїв, вчинений німцями під час Другої світової.
Умшлагплац / Umschlagplatz
18 квітня 1988 року на місці однієї з брам гетто, крізь яку нацисти примусово депортовували євреїв у 1942-43 роках до табору смерті в Треблінці, відкрито пам’ятник авторства Ганни Шмалеленберг та Владислава Кламеруса. Нацисти називали це місце Умшлагплац (нім. Umschlagplatz – площа пересадки) – цей знак свідчить про пам’ять про понад 300 тисяч євреїв, які були депортовані з гетто і загинули. На пам’ятникові в алфавітному порядку викарбувані найпопулярніші довоєнні польські та єврейські імена чоловіків, жінок та дітей, які символізують пам’ять про тих, кого було вбито.
Кордони гетто
Гетто було відмежоване від так званої «арійської» частини Варшави високим муром, збудованим у 1940-му році. Його брами остаточно замкнулися 16 листопада 1940-го року. У 2008 році за ініціативи Єврейського історичного інституту та столичного консерватора пам’яток у просторі Варшави було накреслено лінії на місці колишніх мурів гетто. Це стало символічною пам’яттю про поділеність варшавського простору під час Другої світової війни.
Тракт пам’яті мучеництва та боротьби євреїв
Тракт пам’яті мучеництва та боротьби євреїв постав на шляху депортації євреїв з гетто під час Голокосту (від сучасної вулиці Анєлевіча до пам’ятника Умшлагплатц) між 1988 і 1997 роками. Зараз це 17 каменів, які свідчать про постаті, які стали символами єврейської Варшави та варшавського гетто. Серед них – історик Емануель Ріґенблюм, який займався архівацією документів гетто; педагог Януш Корчак, який загинув під час депортації до Треблінки разом з групою до дітей у серпні 1942 року; керівник Єврейської бойової організації Мордехай Анєлевіч, який закінчив життя самогубством під час повстання у варшавському гетто в криївці під кам’яницею на Милій, 18 у 1943 році; а також Шимон Зигельбойм, представник лівої партії «Бунд» у лондонському еміграційному уряді, який, дізнавшись про ліквідацію гетто у Варшаві наклав на себе руки.
Пам’ять про криївки гетто
До 80-ї річниці повстання у гетто Музей POLIN разом з колективом SENNA у квітні 2023 року встановили на теренах Муранува 6 пам’ятних знаків з кристалами, які підсвічуються вночі. Ці знаки розміщено на місцях криївок, в яких переховувалися цивільні під час повстання в гетто. Усі зацікавлені можуть також зчитати інформацію про ці криївки за допомогою QR-коду, розміщеного на кожному зі знаків.
Фонд «Наш Вибір» та Український дім
На вулиці Заменгофа, 1 у листопаді 2013 року було відкрито Український дім. Простір було створено за ініціативи фонду «Наш вибір», який розпочав свою діяльність ще у 2009 році з ініціативи осіб, залучених у польсько-українські справи (від 2023 року організація змінила назву на фонд «Український дім»). Зараз Український дім – це один з найбільших українських осередків сучасної Варшави. Тут відбуваються кінопокази, зустрічі з діячами культури та мистецтва, діють гуртки вивчення мов тощо.
З початку повномасштабного вторгнення Росії колектив Українського дому активно допомагає українцям, які були змушені покинути свою країну. У Мурануві, на вулиці Генерала Андерса, 29, також знаходиться інформаційний пункт, де українці безплатно можуть проконсультуватися щодо легалізації перебування в Польщі, сплати податків тощо. Також доступні консультації за допомогою інфолінії.
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну завдяки Українському дому 13 008 осіб з України у Польщі знайшли помешкання, працівники пункту надали 73 420 консультацій через інфолінію та 25 930 стаціонарних консультацій.
Вулиця Есперанто
На Мурануві є вулиця Есперанто – універсальної мови, створеної лікарем, який народився у Білостоці, а жив на варшавському Муранові – Людвігом Заменгофом. Тепер вулицю, на якій він жив, названо на його честь – вулицею Заменгофа. Нею їздить тільки один автобус, який курсує під кронами кленів та лип повз Український дім та будинок Заменгофа, потім повертає поруч Музею POLIN на вулицю Анєлевіча. Його номер 111, а напрямок (як вказано на його табло) – вулиця Есперанто. Мовою есперанто саме слово «есперанто» перекладається, як «той, хто має надію». У першому підручникові мови есперанто, виданому в 1887 році на Мурануві (у зв’язку з тим, що Варшава була столицею Польського королівства у складі Російської імперії перший підручник було видано російською, а згодом, того ж року, іншими мовами), Заменгоф підписався псевдонімом доктор Есперанто.
Сама вулиця Есперанто на сучасному Мурануві є символом пам’яті про мову, яка за задумом Заменгофа, мала бути універсальним засобом комунікації між людьми, що не мав би жодного ототожнення з націями чи імперіями.
Станція Муранув
Між станцією метро «Ратуш Арсенал» та «Варшава-Гданська» потяг їде лінією варшавської підземки М1 близько 3 хвилин, долаючи понад півтора кілометра під муранівськими будинками та вулицею генерала Андерса. Проєктуючи варшавську підземку в 1983 році, було задумувано збудувати станцію метро «Муранув», проте в 1995 році, коли було відкрито перші станції варшавського метро, цей задум так і не було реалізовано. Дискусії щодо необхідності створення цієї станції тривають досі.
Стара вулиця Налевки
Вулиця Налевки на варшавському Мурануві була одним з найважливіших осередків торгівлі. На ній можна було почути як польську, так і їдиш. Тут знаходився один з найстаріших варшавських торговельних центрів – «Пасаж Сімонса», відкритий в 1903 році й знищений під час Другої світової війни.
Після повоєнної реконструкції Муранува поруч колишнього Арсеналу (тепер археологічний музей) було збережено частину цієї вулиці з історичною бруківкою та трамвайними коліями, а саму вулицю Налевки наприкінці 1953 року було перейменовано у вулицю Героїв гетта. У 2019 році за ініціативою Музею POLIN цю вулицю було перейменовано на Старі Налевки (оскільки вулицею Налевки називається тепер вулиця поруч Музею POLIN, яка знаходиться на місці, де до війни простувала вулиця Геншя).
Муранівська площа
Муранівська площа була також одним з осередків торгівлі. Під час повстання у гетто в квітні 1943 року площа була місцем боїв Єврейського бойового союзу. З часу повоєнної відбудови Муранува з кінця 1940-х її місце слугувало автобусною станцією «Інфлянтська», поруч якої в 1973-1975 роках було збудовано 138-метровий хмарочос Intraco, а у 2003 році автобусна станція була ліквідована, натомість протягом 2012-2016 років на її місці постав офісний центр з багатоповерхівок – Гданський бізнес-центр.
Вулиця та площа Тломацька
Вулиця та площа Тломацька знаходилися поруч сучасного Блакитного хмарочоса, де алея Солідарності перетинається з Банковою площею. Назва Тломацька походить від назви юридики, якою в XVIII столітті володів колишній староста міста Тлумач (сучасне Прикарпаття) Євстафій Йозеф Потоцький.
До початку Другої світової тут був центр єврейського культурного та релігійного життя Варшави. На Тломацкій була найбільша у Варшаві синагога – Велика Синагога, збудована в 1878 році й підірвана нацистами 1943 року під час знищення гетто. Неподалік знаходилася будівля Єврейської спілки письменників та журналістів, де зустрічалися єврейські діячі культури, які писали мовою їдиш (на стіні висів портрет класика літератури мовою їдиш Іцхака Переца, який, живучи у Варшаві, любив прогулюватися парком Красінських). А також розташовувалася єврейська бібліотека – тепер приміщення сучасного Єврейського історичного інституту, створеного в 1947 році і який проводить наукову та популяризаторську діяльність щодо історії польських євреїв та Голокосту.
Свідченням пам’яті про Велику Синагогу на Тломацькій є акція мисткині Габі фон Сельтман, яка вперше відбулася 16 травня 2018 року – в 75-ту річницю завершення повстання в гетто і знищення нацистами Великої Синагоги. Під час акції ввечері зображення силуету синагоги було спроєктовано на Блакитний хмарочос. Локалізація синагоги частково збігається з місцем, де тепер знаходиться будівля хмарочоса. Як пам’ять про знищений храм архітектори створили імпровізовану арку в південній нижній частині хмарочоса, яка нагадує про Велику Синагогу.
Муранівські мурали
Простір Муранува багатий численними прохідними арками, вмонтованими в простір самих будинків. Низку муралів Муранува було створено за ініціативи спілки «Станція Муранув».
Стінопис у арці під будівлею на вулиці Новолипки, 3, має назву «Жінки Муранува». На тлі намальованих функціоналістських блокових будівель відбудованого Муранува, глядачі впізнають, намальовані червоними штрихами, силуети шістьох жінок-єврейок, поруч кожної розміщено символи, які оповідають про кожну з героїнь муралу. Скрипковий ключ та дитина поруч Теклі Бондажевської-Барановської, єврейської композиторки ХІХ ст., матері 3 дітей. Знак «Польща, що бореться» поруч зображення Циліції Любеткін, повстанки і у гетто 1943 року, і Варшавського повстання 1944 року, яка після війни емігрувала до Ізраїлю. Перо та мапу США бачимо поруч зображення Меріам Берґ, авторки щоденника, написаного під час нацистської окупації й виданого після війни вже в еміграції, в Штатах. Нотний ключ та мікрофон поруч Марисі Айзенштат, співачки, яку звали «соловейком гетто» і яка загинула під час першої акції депортації з гетто в 1942 році. Поруч журналістки Рахелі Аербах ми бачимо знак пера, каструлю та пегас, Рехеля була журналісткою, очільницею польової кухні гетто, а також допомогла знайти одну з частин архіву гетто. Поруч Яніни Бауман, авторки книги «Дівчата з варшавського гетто», дружини філософа Зигмунта Баумана, ми бачимо також знак пера. Цей мурал було створено у серпні 2013 року. Його авторами є Адам Валас та Анна Кожбєл.
У жовтні 2015 року вони також створили стінопис неподалік, розміщений на брамі між будинками на вулиці Новолипки, 15 і 17, присвячений творцю сучасного Південного Муранува Богдану Ляхерту. На тлі різнокольорових блоків проступає зображення архітектора.
У квітні 2016 року на будівлі школи на Кармелітській, 28, неподалік Музею POLIN, постав мурал, присвячений Мареку Едельману, учасникові повстання у гетто, а згодом варшавського повстання 1944 року. Його автор Даріуш Пачковський. На зображенні Едельман тримає у руках квітку нарцису – кожного року він приносив до пам’ятника «Героям варшавського гетто» нарциси, які символізували пам’ять про полеглих. Едельман помер у 2009 році, а після його смерті було започатковано акцію Żonkile (Нарциси), яка відбувається щорічно 19 квітня у День пам’яті про повстання у Варшавському гетто.
Внесення Південного Муранува до переліку пам’яток
Наприкінці червня 2023 року стало відомо, що воєводський консерватор пам’яток розпочав процес внесення Південного Муранува до переліку пам’яток, які охороняються законодавством. Внесення цього району до переліку пам’яток унеможливить зміни в плануванні його простору, створення добудов тощо. Що, зрештою, забезпечить Мурануву первісний архітектурний задум, втілений на межі 1940 і 1950-х.
Сучасний Муранув є варшавським районом-палімпсестом, у якому минуле та теперішнє творять майбутнє. Щорічно цей район відвідують тисячі туристів з різних країн, аби дізнатися більше про його історію.
Євген Яковенко