Повстання у Варшавському гетто: про трагедію, спротив та памʼять – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Повстання у Варшавському гетто: про трагедію, спротив та памʼять

Євген Яковенко
19 Квітня 2023
Повстання у Варшавському гетто: про трагедію, спротив та памʼять
Євген Яковенко
Євген Яковенко

19 квітня 2023 року виповнюється 80 років з початку повстання у Варшавському гетто. Цього дня, о 12-тій годині, на одну хвилину у Варшаві буде увімкнений сигнал тривоги в знак пам’яті полеглих героїв та загиблих цивільних. Євреї, яких нацисти воліли знищити, повстали проти смерті. Вони героїчно боролися з німецькими силами, які переважали як чисельністю, так і військовою потугою. Сторінки цієї історії увійшли до підручників як приклад героїчного опору окупантам. 


Війна 

До Другої світової війни єврейська громада Варшави була найчисельнішою в Європі та другою у світі після Нью-Йорка: євреї складали близько третини жителів міста – понад 350 тисяч. Більшість з них не пережили воєнних років. Для Польщі Друга світова розпочалась 1 вересня 1939 року, коли армія Третього Рейху перейшла німецько-польський кордон та атакувала польські міста як з землі, так і з неба. Вже 17 вересня, виконуючи умови таємного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа, воєнну кампанію проти Польщі розпочав Радянський Союз. За лічені тижні польська армія була розбита, а рештки уряду евакуювались за кордон. 28 вересня 1939 року СРСР та Третій Рейх підписали договір про дружбу і кордон, згідно з якими ділили між собою окуповані польські території. Столиця Польщі Варшава увійшла до створеного нацистами Генерального губернаторства.

Політика Німеччини на окупованих територіях проти євреїв була репресивною.«Гетто не постало за один день. Спочатку євреїв змусили носити пов’язки з зіркою Давида. Євреям не можна було ходити у кав’ярні, йти тим самим боком вулиці, що і німецькі патрульні», – говорив воїн Армії Крайової та учасник Варшавського повстання Збіґнєв Гальперин. 

Євреї змушені носити пов’язки із зіркою Давида.
Трамвайний вагон лише для євреїв. Варшава. Жовтень 1940 року.

Навесні 1940 року нацисти у Варшаві почали впроваджувати спеціальну локалізацію для євреїв, яка згодом стане теренами гетто. Пересилитися туди змушені були євреї з різних частин міста. Згодом гетто було відділене від решти міста муром – все єврейське населення Варшави (та 100 тисяч євреїв, звезених з інших територій Польщі), змушене було жити на площі 4 квадратних кілометрів. 

Примусове переселення єврейського населення з менших міст і селищ до гетто.
Будівництво стін гетто на вулиці Свєнтокшиській (серпень 1940 року).
Колючий дріт, що позначав нову межу Варшавського гетто посеред вулиці Крохмальної.

Восени 1941 році за покидання гетто або допомогу євреям нацисти запровадили покарання – смертну кару. Умови у гетто стали трагічними. Люди потребували найнеобхіднішого – їжі та ліків. За весь час існування гетто близько 80-90 тисяч євреїв померло від голоду та хвороб. Від 300 до 350 тисяч чоловіків, жінок та дітей було вивезено, зокрема, до Треблінки, де їх було вбито. 

Бездомні діти у Варшавському гетто.

Євреї чинять опір

18 січня 1943 року нацистські військові увійшли до єврейського гетто, намагаючись забрати чергову групу людей задля депортації до Треблінки. Їм протистояли бійці Єврейської бойової організації, які мали у руках переважно саморобне озброєння. Це був перший акт військового спротиву євреїв на теренах Варшавського гетто, який переломив страх перед ворогом.  Вже 19 квітня 1943 року нацистські військові (озброєні танками, артилерією, вогнеметами тощо), увірвалися до гетто, де їх зустріли менше, ніж тисяча молодих хлопців та дівчат, озброєних саморобною вибухівкою та пістолетами. Нацисти не очікували настільки запеклого опору. Повстанці Єврейської бойової організації декілька днів провадили бої на території теперішніх вулиць Заменгофа та Милої, а також вулиць Генcіа (тепер Анєлевіча) та Наливки. Відділи Єврейського військового союзу зосередилися навколо Мурановської площі (тепер територія північного Муранова). Потім, коли озброєння почало закінчуватися, повстанці були змушені перейти у спеціально підготовлені бункери й провадити партизанські рейди проти нацистів. Символічним було вивішення повстанцями прапорів: єврейського біло-синього з зіркою Давида та польського біло-червоного. 

На той момент у гетто перебувало близько 50-60 тисяч мешканців. Здебільшого вони переховувалися у вже заздалегідь підготовлених підземних схованках під кам’яницями. Нацисти під керівництвом Юрґена Штропа отримали наказ знищити терени гетта, спалюючи та руйнуючи житлову забудову. 24-річна Стелла Фідельзайд описувала становище цивільних так: «Люди вже просто не витримували нервово, вдивлялися один в одного з якимось божевіллям в очах. Навіть не хотілося нікому готувати. Шалений страх переважав над всіма іншими почуттями. Не були навіть голодними. Було відчуття повної безпорадності тварини, яка бореться в пастці. Це було вже повільне конання в повному усвідомленні того, що відбувається». 

Нацисти діставали живих зі сховів й розстрілювали на місці або вели їх до Умшлагплац (нім. Umschlagplatz, місце, де була брама, за якою під час акцій виселення з ґетто чекали потяги, які везли євреїв до таборів смерті). 

Цивільні євреї, захоплені під час придушення повстання.

Умшлагплац.

8 травня нацисти знайшли спеціальний бункер з повстанцями, який знаходився в кам’яниці на вулиці Мила, 18 (зараз меморіал «Бункер Анєлевіча» неподалік Музею польських євреїв POLIN), де переховувалося за різними підрахунками від 120 до 150 повстанців – зокрема, їхній лідер 23-річний Мордехай Анєлевіч. Повстанці, які перебували у бункері й були приречені на смерть від рук нацистів (які намагалися впустити туди отруйний газ), вчинили самогубство (за виключенням цивільних та незначної групи повстанців, яким вдалося покинути бункер через невідомий нацистам вихід). На іншій стороні вулиці від меморіалу розміщено пам’ятний знак, встановлений у 1997 році на хіднику, на якому викарбувано слова з передсмертної записки Шмуля Зиґельбойма, представника Бунду (єврейської партії лівого спрямування) в еміграційному уряді Польщі у Лондоні: «Не можу мовчати і жити не можу, коли гине останній єврейський люд в Польщі». Зиґельбойм закінчив життя самогубством у ніч з 11 на 12 травня 1943 року, дізнавшись про ліквідацію гетто у Варшаві.

Меморіал пам’яті Шмуля Зиґельбойма. Фото: Євген Яковенко.

16 травня нацисти висадили в повітря Велику єврейську синагогу на Тломацькій, 7, її знищенням керував особисто Юрґен Штроп. У своєму рапорті того дня він записав: «Єврейський район Варшави перестав існувати». Тепер на місці синагоги знаходиться «Блакитний хмарочос» поруч зі станцією метро «Ратуш-Арсенал». 

Незначній частині повстанців та цивільних вдалося покинути гетто, вийшовши з його теренів підземеллями. На вулиці Проста, 51, у 2010 році встановлено пам’ятний знак у формі виходу з каналізаційного люка – пам’ятник евакуації бійців гетто, який нагадує жителям та гостям Варшави про тих, кому вдалося вціліти, покинувши територію гетто в травні 1943 року. Серед тих, хто вцілів, був Марек Едельман, учасник повстання 1943 року, який згодом брав участь у Варшавському повстанні 1944 року на боці Армії Людової, а також Цивілія Любеткін, учасниця повстання в 1943 році, яка емігрувавши стала однією зі співзасновниць Музею борців гетто в Ізраїлі. 

Після Другої світової район Муранов був цілковито знищеним. Навколо лежали груди каміння – все, що колись було домом тих, кого вбили нацисти. 

Варшавське гетто, зрівняне із землею німцями, згідно з наказом Адольфа Гітлера, після придушення повстання у Варшавському гетто в 1943 році. Фото зроблене у 1950 році

Муранов почали відбудовувати вже іншим, ніж він був до війни. 19 квітня 1948 року на місці бойових дій під час повстання в ґетто – на розі сучасних вулиць Заменгофа та Мордехая Анєлевіча постав пам’ятник (друга версія, перший менший памʼятник було закладено тут в 1946 році) повстанцям з барельєфами авторства Натана Рапопорта. 19 квітня 2013 року поруч пам’ятника розпочав діяльність Музей польських євреїв POLIN, який оповідає про тисячолітню історію євреїв на теренах Польської держави. 

Музей історії польських євреїв Polin. Фото: Євген Яковенко.

Сучасний Муранов – це місце пам’яті, простір якого символічно оповідає про минуле, важливе для майбутніх поколінь. У різних частинах району розміщено 17 кам’яних блоків – символи пам’яті про героїв повстання в гетто, а також видатних євреїв, які творили єврейську Варшаву в часи міжвоєння, та загинули під час Голокосту. 

З 2018 року також реалізовується ініціатива створення Музею варшавського гетто. Щорічно навесні навколо пам’ятника бійцям гетто квітнуть жовті нарциси. 19 квітня відбувається акція Żonkile (Нарциси), яка є символом пам’яті про жовті нарциси, які щорічно до кінця життя у 2009 році до пам’ятника бійцям гетто приносив один з повстанців – Марек Едельман. 

Ця пам’ять є важливою, ця пам’ять нас об’єднує.

Євген Яковенко

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись