Напередодні річниці Повстання у Варшавському гетто у Польщі виникла несподівана публічна суперечка довкола щорічної акції «Жонкілі», яку організовує Музей історії польських євреїв Polin. Причиною стала участь письменника Маріуша Щигела як одного з амбасадорів кампанії.
Ситуація вийшла далеко за межі рішення музею і переросла у дискусію про межі критики держави Ізраїль, пам’ять про Голокост і те, хто має «право голосу» в цій темі.
Що таке акція «Жонкілі»
Акція «Жонкілі» («Żonkile») вже багато років є одним із найважливіших елементів публічного вшанування пам’яті про повстання у Варшавському гетто. Щороку 19 квітня тисячі волонтерів виходять на вулиці, щоб роздавати паперові жовті нарциси – символ, який став упізнаваним не лише у Варшаві, а й далеко за її межами.
Традиція пов’язана з Мареком Едельманом – одним із лідерів повстання, який після війни щороку приносив жонкіліРізновид нарцисів із дрібними жовтими квітами до пам’ятника його учасникам. З часом цей жест перетворився на широку освітню і меморіальну ініціативу.
Організатори наголошують, що акція має не лише символічний, а й освітній вимір: вона покликана розповідати про досвід єврейської спільноти, зберігати пам’ять про Голокост і залучати нові покоління до розуміння цієї історії. Саме тому до її промоції залучають амбасадорів – людей, які можуть посилити голос цієї пам’яті в публічному просторі.
У чому суть конфлікту
Цьогорічна суперечка розпочалася з онлайн-петиції, авторка якої поставила під сумнів доречність участі окремих амбасадорів акції, зокрема Маріуша Щигела.
У петиції зазначається, що рішення запросити його як амбасадора «не є нейтральним» і нібито задає тон у тому, як Музей історії польських євреїв Polin говорить про Ізраїль і сучасних євреїв. Авторка говорить, що в діяльності музею простежується підхід до добору учасників дискусій, які, на її думку, використовують щодо Ізраїлю «мову крайніх оцінок» і не враховують контекст подій 7 жовтня 2023 рокуДень, коли Хамас здійснив масштабний напад на південь Ізраїлю. та дій ХАМАСу.
Окремо в документі висловлюється занепокоєння використанням у публічному просторі формулювань на кшталт «геноцид» щодо Ізраїлю, а також проводиться теза про розмиття межі між антисионизмом і антисемітизмом.
«Пам’ять про Голокост не може бути відокремлена від відповідальності за мову, яка формує сучасне сприйняття євреїв і єврейської держави», – йдеться у документі.
На момент публікацію цього тексту петицію підписало 587 осіб.
Водночас у мережі з’явилися образливі карикатури та агресивні коментарі на адресу Маріуша Щигела. Частина з них містить різкі звинувачення та маніпулятивні візуальні образи, що додатково загострили публічну дискусію.
Позиція Маріуша Щигела
Маріуш Щигел у своїй відповіді на запит Gazeta Wyborcza наполягає на необхідності розділяти пам’ять про Голокост і оцінку сучасної політики Ізраїлю.
Він підкреслює, що пам’ять про трагедію не може бути «власністю» жодної держави чи політичної сили. На його думку, право говорити про Голокост не залежить від того, чи підтримує людина дії конкретного уряду.
Водночас Щигел нагадує, що його позиція не є односторонньою: він публічно висловлював співчуття жертвам нападу 7 жовтня, але також говорить про страждання цивільного населення в Газі. У цьому він бачить не суперечність, а моральну послідовність.
Важливо й те, що він підкреслює свою багаторічну роботу з темою пам’яті про Голокост і зв’язок із творчістю Ганни Кралль, авторки знакових текстів про цю історію. Зокрема, її книга «Раніше за Господа Бога» присвячена саме Мареку Едельману.
При цьому Щигел заявив, що готовий прийняти будь-яке рішення музею щодо своєї участі в акції.
Реакція інтелектуалів
Критика на адресу Щигела викликала помітну реакцію у польському інтелектуальному середовищі. Частина письменників і культурних діячів публічно виступила на його підтримку.
Письменник Яцек Денель зазначив, що його «обурює і викликає відразу масована атака» на Маріуша Щигела, якого називають антисемітом через те, що той одночасно засуджує злочини проти цивільного населення в Газі і дбає про пам’ять жертв Варшавського гетто.
Водночас Денель підкреслив, що критика уряду за його рішення не є антисемітизмом чи антиполонізмом, а є оцінкою діяльності конкретної влади, а не всього суспільства.
Він також зауважив, що оцінка суспільних настроїв – наприклад, щодо зростання ксенофобії – може бути обґрунтованою, якщо спирається на дослідження, і не означає приписування «вроджених рис» певній нації. «Ми можемо сказати, що в польському суспільстві під впливом риторики останніх років зросли ксенофобські настрої щодо біженців – і якщо ми спираємося на дослідження громадської думки, то це не “антипольська” заява, а оцінка фактів. Так само ми можемо вказувати – не лише на основі парламентських виборів, які привели до влади уряд Нетаньягу, але й на підставі дуже тривожних результатів соціологічних опитувань – що значна частина єврейського суспільства в Ізраїлі (за деякими оцінками – до чотирьох п’ятих) допускає етнічні чистки щодо палестинців. Бо люди самі про це відкрито говорять. І це також не є “антисемітизмом”, адже йдеться не про якусь “вроджену рису” євреїв як етнічної групи, а про погляди конкретного суспільства в конкретний історичний момент», – зазначив Денель.
Також із критикою петиції виступила Людвіка Влодек – письменниця і науковиця, правнучка Ярослава та Анни Івашкевич – Праведників народів світу. Вона назвала її спробою тиску на Музей історії польських євреїв Polin і застерегла від нав’язування інституції обмежень у виборі амбасадорів та учасників публічних дискусій.
Подібну позицію висловила і письменниця, головна редакторка видавництва Czarne Моніка Шнайдерман, яка назвала петицію шкідливою і такою, що створює штучні конфлікти там, де можливе співіснування різних точок зору. Вона закликала до пошуку союзів, а не до взаємних звинувачень.
Ширший контекст: Газа і міжнародні оцінки
Додаткового напруження ситуації додає контекст війни в Газі, який неминуче впливає на сприйняття будь-яких висловлювань про Ізраїль.
У 2025 році комісія, створена при Раді ООН з прав людини, дійшла висновку, що дії Ізраїлю можуть відповідати ознакам геноциду. Цей висновок був відкинутий ізраїльською владою, але став важливим аргументом у міжнародних дебатах.
Саме використання терміна «геноцид» у публічних висловлюваннях, зокрема з боку Щигела, стало одним із факторів, що посилили критику на його адресу. Для частини суспільства це є неприйнятним формулюванням, для інших – легітимною моральною оцінкою подій.
Відповідь музею Polin
У Музеї історії польських євреїв Polin відреагували на петицію і публічну критику. Директор установи Даріуш Столя заявив, що документ уже надійшов до музею: «Петиція з цього приводу, доступна публічно, сьогодні надійшла до музею. Я уважно її прочитав і відповідаю без зволікань».
Він нагадав, що Маріуш Щигел не вперше є амбасадором акції і є «одним із кількох десятків людей доброї волі, які допомагали музею в цій ролі». За словами Столі, саме завдяки таким людям символ жонкіля «сьогодні відомий майже всім мешканцям нашого міста і мільйонам інших людей у Польщі та за кордоном».
Окремо директор наголосив на багаторічній діяльності Щигела: «Він давно працює задля збереження пам’яті про історію польських євреїв і однозначно засуджує антисемітизм». Водночас він визнав, що не в усьому погоджується з його оцінками сучасної політики, але підкреслив: «Я визнаю його право на іншу думку. Я переконаний, що ним керують добрі наміри».
Коментуючи саму петицію, Столя зазначив, що готовий до розмови, але не в соцмережах: «Я з покорою приймаю будь-яку критику… Я із задоволенням готовий обговорити це питання з ініціаторами петиції. Однак я не хочу вести дискусію в соціальних мережах».
Він також звернув увагу на тон публічної дискусії: «Facebook не є добрим місцем для конструктивних розмов. Це підтверджує також дискусія навколо петиції. У ній прозвучало надто багато зайвих і образливих слів».
На завершення директор музею запросив авторів петиції до діалогу: «Запрошую ініціаторів петиції на зустріч у музеї… Вірю, що ми зможемо разом шукати рішення, які служитимуть нашій спільній справі. Нехай нас єднає пам’ять».
Ред.
Джерело: Gazeta Wyborcza
P.S. У межах акції «Жонкілі» Музей історії польських євреїв Polin анонсував 8 квітня онлайн-розмову Ганни КралльГанна Кралль – авторка книжки «Раніше за Господа Бога», одна з ключових постатей польського репортажу, яка багато років писала про досвід Голокосту через історії окремих людей. та Маріуша Щигела для представників освіти та культури, присвячену книжці «Раніше за Господа Бога». Як зазначають організатори, «конкретні історії промовляють сильніше, ніж дати й визначення» – саме це є темою цьогорічної акції.
