Мирослава Керик: “Ми маємо бути включені в діалог та прийняття рішень”

0

«Українка йде до Сейму» – майоріють заголовки польської та української преси.  У центрі уваги – громадська діячка з України Мирослава Керик. Співтворчиня осередку Український дім у Варшаві, членкиня Ради у справах мігрантів при польському омбудсмені та голова правління Фонду «Наш вибір» – організації, діяльність якої спрямована на допомогу українцям у Польщі. Мирослава Керик займається громадською діяльністю у Варшаві понад 15 років. За розбудову добрих взаємин між поляками та українцями у Польщі була нагороджена відзнаками «Золоте віяло» та «Пам’ять справедливих».

Про причини рішення балотуватись до Сейму, мігрантський досвід та передвиборчу програму – у розмові з Іванною Килюшик.

І.К.: Пані Мирославо, чи могли б Ви розповісти, чому вирішили прийняти пропозицію балотуватись  до Сейму?

М.К.: Фактично, я займаюся громадською діяльністю вже 15 років. У певний момент зрозуміла, що ми, як громадські діячі чи науковці, пропонуємо певні зміни до законодавства, адже бачимо, що не працює та потребує змін, але достукатися до політиків і зробити так, щоб із нашою думкою рахувалися, вкрай важко. Це, зокрема, стосується питань ринку праці та інтеграції іноземців у Польщі. Зараз, на жаль, ми не маємо жодного впливу, і наш досвід роботи з мігрантами, проблеми, з якими вони стикаються, не почуті. Це стало для мене мотивацією, щоб узяти участь у виборах. 

Інша річ, що зараз у Польщі проживає дуже багато українців і українок, які є громадянами Польщі: це українська меншина та представники нової міграції, які мають польське громадянство, працюють і платять податки, але не мають впливу на законодавство й політику держави, яка їх стосується. Я вважаю, що українці повинні мати своє представництво на законодавчому рівні й не лише там. У попередніх скликаннях Сейму були представники української меншини – це Воломимир Мокрий, Мирослав Чех та Мирон Сич, а в теперішньому скликанні немає. На мою думку, такий представник, у моєму випадку – представниця, має бути. 

Якщо українці за мене проголосують, вони покажуть, що ми є політичною силою, що ми хочемо бути політично активними. Можливо, наступного разу інші політичні партії теж включать у свої списки українців і українок та будуватимуть свої політичні програми, враховуючи інтереси української меншини та діаспори. 

Для мене також важливо представляти мігрантів з інших країн, бо  проблеми, з якими вони стикаються, дуже подібні.

І.К.:  Оскільки Ви згадали, що є мігранткою, чи могли б Ви поділитися Вашим досвідом міграції?

М.К.: Я приїхала до Польщі 17 років тому. Після закінчення історичного факультету у Львівському університеті, я продовжила навчатись в Центральноєвропейському університеті в Будапешті. Повернутися до рідного університету, на жаль, не вдалось, але мене прийняли до Школи суспільних наук при Польській академії наук. Так я пов’язала свою долю з Варшавою. Не планувала, що залишуся тут назавжди. Як і багато українців, що приїжджають на навчання чи роботу, «існувала між двома країнами.»  Та після навчання задумалась: у мене тут багато друзів, мені подобалось місто, бо воно відкрите і толерантне і до різних національностей . Я знайшла роботу в Університеті Лазарського, зайнялася громадською діяльністю, тому вирішила тут оселитися.

І.К.: Чи могли б сформулювати головні пункти Вашої передвиборчої програми?

М.К.: У Сеймі я планую працювати над: створенням польської міграційної та інтеграційної політики, яка враховуватиме інтереси держави, але буде ставитися до іммігрантів з дотриманням їхніх громадянських прав і прав людини; покращенням процедур, пов’язаних із доступом іноземців до ринку праці, що обмежить бюрократичні процедури та скоротить терміни очікування на рішення щодо дозволів на працю й перебування; боротьбою з патологіями на ринку праці, особливо з точки зору працевлаштування та умов праці, оскільки з появою нових професій та убералізацією роботи потрібні нові рішення, які захистять працівників, але водночас не будуть протидіяти розвитку нових технологій та економіки. Я також буду відстоювати рівні права жінок і створення постійної системи підтримки жертв домашнього насильства; боротися з дискримінацією на всіх рівнях (стосовно жінок, груп ризику виключення). Буду протидіяти мові ненависті й злочинам, пов’язаним із нею.

Також я буду працювати над покращенням польсько-українського діалогу на рівні парламентів обох країн, планую долучися до діяльності міжпарламентського комітету. 

Важливим питанням для мене буде доступ до освіти мовами меншин і діаспор у Польщі для громадян Польщі та іноземців, які сюди приїхали.

І.К.:  Оскільки громадяни Польщі, особливо мешканці Варшави, досить критичні й не дуже довіряють обіцянкам, чи могли б Ви розповісти про те, що вже встигли зробити в рамках Вашої громадської діяльності?

М.К.: Я співпрацюю з багатьма громадськими організаціями задля допомоги іноземцям у Польщі. Входжу до складу Консорціуму для інтеграції мігрантів і біженців, до складу якого входять, зокрема, Товариство юридичної допомоги, Гельсінський фонд прав людини, Хлібом і сіллю, тощо (konsorcjum.org.pl). Я була співзасновницею Фонду задля Багатокультурного центру у Варшаві.

Я також належу до Комісії до справ мігрантів при Омбудсмені Польщі, та до Ради у справі опрацювання моделю інтеграції іноземців у Мазовєцкому воєводстві.

У 2011 році я включилась у кампанію за впровадження амністії для мігрантів з неурегульованим статусом. Завдяки підтримці багатьох середовищ та депутата, який представляв українську меншину, Мирона Сича, вдалось переконати уряд, щоб таку амністію ввести у 2012 році.

Представляю проблеми пов’язані із інтеграцією іноземців у польському суспільстві та проблеми із пристосуванням місцевого населення до появи більшої кількості іноземців у їх країні під час численних конференцій, на рівні Польщі, України та ЄС. Я багато разів брала участь в Європейському інтеграційному форумі, у Економічному форумі у Криниці.

Загалом, громадською діяльністю займаюся вже майже 15 років, із часів Помаранчевої революції, яка стала для мене важливою подією, оскільки тоді я відчула потребу бути корисною суспільству та допомагати іншим людям. Власне, тоді утворилася громадська ініціатива «Наш Вибір – Україна», яка об’єднувала українців, білорусів, поляків, кримських татар, а десять років тому ми зареєстрували наш фонд, головою якого я є з того часу. 

MIROSŁAWA KERYK Różnorodność wzbogaca

Wierzę, że równość, tolerancja i prawa człowieka są filarami demokracji i rozwoju społeczeństwa. Oddając głos na mnie, nie tylko wzmocnią Państwo te wartości w polskiej polityce, ale również wesprą Państwo tysiące tych, którzy nie mogą sami zadbać o to, aby ich głos był słyszany w Sejmie.Z wykształcenia jestem historyczką i socjolożką. Ukończyłam studia doktoranckie w Polskiej Akademii Nauk. Od ponad 10 lat aktywnie działam społecznie. Jestem założycielką i prezeską Fundacji „Nasz Wybór”. W swojej pracy działam na rzecz integracji cudzoziemców ze społeczeństwem polskim oraz realizuję projekty naukowo-badawcze w obszarze migracji. Jestem członkinią Rady do spraw migrantów przy RPO.Pochodzę z Ukrainy i Warszawa od 17 lat jest moim domem.

Zveřejnil(a) Myroslava Keryk – Ukrainka do Sejmu dne Úterý 1. října 2019

Зараз я в рамах організації працюю у декількох напрямах. Це, передусім, інформування українських громадян про їхні права та обов’язки в Польщі. Ми вважали та вважаємо, що доступ до інформації є ключовим, аби люди були свідомі своїх прав, почувалися  впевнено й могли себе захистити. Відповідно, з 2011 року ми видаємо місячник «Наш вибір», ведемо портал www.naszwybir.pl,  який має близько півмільйона читачів на рік та три мільйони відвідин. Нас читають як в Україні, так і в Польщі. Я є редакторкою кількох довідників довідників для громадян України, і зараз готую вже четвертий. Основною тематикою є легалізація перебування та праці, освіта, консульські питання. 

Наступний напрям моєї діяльності – це інтеграція українського й польського суспільства тут, тому з 2014 року я була співзасновницею Українського дому у Варшаві, який є культурним центром і місцем, де люди можуть отримати допомогу. Для цього в нас діє Консультаційний пункт для мігрантів будь-якого походження.  В Українському домі організовуємо різноманітні культурні заходи: зустрічі з видатними українськими та польськими інтелектуалами, зокрема, поетами, письменниками, журналістами, науковцями, дисидентами. Ми проводимо діалоги, зустрічі, конференції. У нас в гостях були Яцек Дехнел, Енн Епплбаум, Богдан Задура, Юрій Андрухович, Андрій Боднар, Софія Андрухович, Мустафа Джемілєв, Рафат Чубаров, Йосиф Зісельс. Список довгий – він показує нашу відкритість. Завдяки таким зустрічам ми стаємо послами України в Польщі та працюємо на благо польсько-українського діалогу, тому що наші зустрічі відбуваються також польською і до нас приходять не лише українці, але й поляки.

Щодо інших інтеграційних ініціатив, то варто згадати про Клуб українських жінок. Ціллю цього проекту є також допомога жінкам, котрі сюди приїхали та мають ускладнення з доступом до ринку праці за своєю професією: наприклад, юристи, психологи, які не можуть тут працювати за цими спеціальностями. Тому ми допомагаємо їм віднайти себе в Польщі й реалізуватися. Цей проект успішно діє вже п’ять років. 

У Польщі є багато родин із дітьми, і до нас почали звертатися з питанням про навчання дітей української мови та культури, тому вже п’ять років діє Дитячий клуб «Рукавичка» та четвертий рік – Українська суботня школа для громадян України. Це також важливий напрям нашої діяльності: діти повинні мати можливість вивчати рідну мову їхніх батьків. 

Іншим важливим напрямом моєї діяльності є дослідницька робота. Уже протягом п’яти років я досліджувала польський ринок праці та функціонування на ньому іноземців: чи їхні умови роботи відрізняються, чи дискриміновані ці працівники порівняно з поляками, які є перешкоди на ринку праці тощо. Ми як організація також проводили дослідження серед студентів на тему їхньої мотивації, навчання в Польщі та планів на майбутнє. Я вже три роки займаюсь правами працівників у Польщі. Спільно з партнерами з країн Вишеградської групи, а також з Італії, Іспанії, в рамах двох проектів я досліджувала порушення прав працівників та створила рекомендації для покращення їхньої ситуації і захисту їхніх прав, які керували до державних структур, котрі можуть вплинути на зміну ситуації. 

І.К.:  Чи можете назвати свою діяльність у секторі неурядових організацій успішною?

М.К.: У Польщі ще донедавна інтеграцією іноземців займалися лише громадські організації. Нашою допомогою скористалися кілька тисяч людей. На жаль, я вважаю, що у своєму розвитку зараз ми дійшли до скляної стіни, за яку не можемо пробитися, бо бракує як фінансування, так і впливу на державну політику, скеровану до мігрантів. Я маю  маю досвід неурядового діяча, маю практичний багаж, щоб краще реалізовувати такі теми на рівні законодавства і зможу краще налагодити контакти спіпраці між неурядовими організаціями, які займаються міграційними темами та політиками.

І.К.: Пані Мирославо, чому Ви виступаєте від Громадської коаліції?

М.К.: Я отримала таку пропозицію, тому що Коаліція відкрита для представників різних груп польських громадян, а оскільки українська спільнота збільшується, вона повинна мати своє представництво. Це рішення не було простим, оскільки я ніколи не займалася політикою і не належу до жодної політичної партії. Теж варто підкреслити, що мене запросили як громадську діячку: я представляю власне середовище, з якого походжу, і мій досвід громадської діяльності є важливим. 

І.К.: Чи маєте вже ідеї законодавчих ініціатив?

М.К.: Польща повинна визначитися щодо своєї стратегії стосовно мігрантів, мати продуману як інтеграційну, так і міграційну політику. Зараз, з одного боку, дуже багато говориться про безпеку та загрози, пов’язані з міграцією, а з іншого – про потреби польського ринку праці. Одні хочуть закривати країну, а інші – відкривати, тому є певна непослідовність. Недавню пропозицію міграційної політики сильно критикували, зокрема, в громадському секторі, тому що вона предметно ставилася до мігрантів та будувала візерунок міграції як загрози, і в ній ішлося про асиміляцію, а не інтеграцію мігрантів. Для створення комплексної політики потрібно залучати як експертів, так і громадських діячів, які допоможуть створити виважену стратегію, котра буде звертати увагу не лише на безпеку, а й на мігрантів як на людей. Це один із пріоритетів. 

Інший стосується працевлаштування іноземних працівників: прив’язування до конкретного працедавця ускладнює можливість робітника відстояти свої права, тому що, з огляду на потреби легалізації перебування, працівники-мігранти погоджуються на гірші умови праці. Можливо, добрим вирішенням цієї проблеми буде видання дозволів на працю в певному секторі, тоді працівник не залежатиме від працедавця й матиме право вибору. Варто думати також про надання права на самостійну господарчу діяльність для іноземців (зараз тільки вибрані категорії можуть реєструвати таку діяльність). Це допоможе вивести з сірої зони працевлаштування низку іноземців. Вони зможуть легально працювати й сплачувати податки. Для багатьох українців важливим є сплата податків, оскільки вони хочуть легалізувати своє перебування на підставі праці. Звичайно, ця пропозиція потребує консультацій, але я вважаю, що таким чином вдалося б теж обмежити сіру зону, збільшити надходження до польського бюджету, дозволити мігрантам бути в легальному полі. Це мої дві ініціативи на початок.

Крм цього, я вважаю, що потрібно більше уваги приділити питанню підтримки національної ідентичності українців та інших меншин. Йдеться про послідовну підтримку навчання мови та культури меншин, а також діяльність організацій, які їх представляють. Я буду працювати над створенням багаторічних програм такої підтримки та ініціюватиму зміни у законодавстві, щоб усунути обмеження у доступі для такої освіти іноземцям, які проживають у Польщі.

І.К.: Чи могли б Ви пояснити Ваше виборче гасло: різноманітність збагачує?

М.К.: Польща тривалий час була моноетнічним суспільством, фактично 95% населення становили поляки або ті, хто вважав себе поляками. Але останнім часом ми бачимо швидкі зміни, особливо в містах. Економіка Польщі активно розвивається, сюди приїжджають працювати люди з різних країн, ми спостерігаємо за великою міграцією українців. У зв’язку з чим міста стають багатокультурними. Мігранти приносять новий економічний та культурний капітал, тому ми маємо вчитися спільно жити, пізнавати один одного. Стикаючись із іншою культурою, ми не бідніємо, а навпаки – збагачуємося: наш кругозір стає ширшим, а ми – більш відкриті й толерантні до іншого суспільства й інших людей. 

І.К.: Пані Мирославо, чи хочете додати щось до нашої розмови?

М.К.: Хотіла б звернутися до українців, тобто до діаспори та меншини. Ми всі різні, нас багато що розділяє, хоча ми всі українки й українці, але є моменти, коли нам потрібно діяти разом. Ми діяли разом під час революцій, ми допомагаємо в доброчинних акціях. Вибори своїх представників – це дуже важлива річ, яка повинна нас об’єднати, щоб ми мали своє представництво. Це необхідно для того, аби з нами рахувалися та думали про нас як про політичну силу. У польській традиції існує гасло «нічого про нас без нас», тому ми маємо бути включені в діалог та прийняття рішень. А це можливо лише тоді, коли будемо вибирати своїх представників до органів влади на різних рівнях. 

Share.