Перед травневими святами Польщу сколихнула новина: у Вроцлаві таксист навмисно збив велосипедиста-українця. Менш ніж 2 місяці перед цим Інтернетом ширилося відео побиття українського водія Uber у Варшаві. Українці нерідко зустрічаються з агресією у Польщі через своє походження. Одна з причин, як переконують активісти, це брутальні висловлювання політиків в публічному просторі та мала кількість покараних за агресію. Полегшити ситуацію можуть дії польського громадянського суспільства, але також кроки української дипломатії.
27 квітня вранці 37-літній вроцлавський таксист Артур Х. їхав у районі Сковронього парку, коли зіштовхнувся з велосипедистом, 40-річним Юрієм Г. з України. Чоловіки перекинулися кількома реченнями, Юрій англійською посварив таксиста та поїхав. Але Артур Х. розпочав гонитву: спершу переслідував українця алейками, а коли той впав — переїхав машиною. В результаті Юрій має поважні травми: перелом ребер та грубної клітини, забої внутрішніх органів.
Артура Х. арештовано на 3 місяці, прокуратура Вроцлава звинувачує його у спробі навмисного вбивства, максимальне покарання — довічне ув’язнення. Юрій у розмові з місцевим виданням “Gazeta Wyborcza” 6 травня підтвердив, що під час “погоні” водій кричав до нього щось про українців, які понаїхали до Польщі.
Польський омбудсмен Адам Боднар ще у лютому 2018 р. виступив зі спеціальним зверненням до прем’єра та міністра юстиції Польщі, у якому наголошував на загрозливе зростання расистських та ксенофобських настроїв у країні. Як звернув увагу Бондар, “атаки не обмежуються до образливих слів, але часто переходять у фізичну агресію“. Омбудсмен пропонував представникам Кабміну створити окрему стратегію боротьби зі злочинами на ґрунті ненависті, бо такий документ потрібний не тільки іноземцям, кількість яких у Польщі зростає, але загалом справній польській демократії.
Понад рік по тому, стратегії досі немає. Зате є нові напади.
Ще перед наїздом у Вроцлаві, резонанс мала інша справа: в ніч з 8 на 9 березня шестеро нетверезих поляків, які подорожували Uber-ом по Варшаві, побили свого водія – 33-річного українця Романа Куликова. Під час поїздки пасажири вимагали змінити музику в салоні, водій відмовився, ті стали зневажати українця. Фінал історії тисячі осіб побачили вранці на Facebook — Роман встиг записати частину розмови, коли один з пасажирів ображає його, зокрема кричить “українцю, вали до себе додому”, після чого б’є водія кулаком у груди.
Прокуратура відреагувала швидко, й відкрила справу про напад і нанесення тілесних ушкоджень, проте без згадки про злочин на національному ґрунті: після перегляду усього відео слідчі вважають важливою ту обставину, що Роман відповідав своїм кривдникам, а кілька пасажирів намагалися відтіснити головного агресора. Іншої думки дотримується Центр моніторингу расистської поведінки: його фахівці від початку видали освідчення, що напад на Романа є злочином, спричиненим ксенофобією.
Природно, що коли у країні зростає кількість іноземців, зростає і кількість злочинів проти них. Якщо у недалекому 2012 дозволи на проживання в Польщі мали нецілі 40 тис. осіб, то тепер ця цифра перевищує 300 тис. Проте справа не тільки в статистиці, що злочинів на ґрунті ксенофобії стало на 10 чи 15% більше, – переконує журналіст порталу Prostir.PL Євген Приходько.
- Ті слова, які кілька років тому залишалися у стінах домашніх кухонь, сьогодні вилилися на вулиці. А разом з ними і дії. Польська партія влади “Право і справедливість” своєю антиімміграційною риторикою створила штучну атмосферу страху перед мігрантами та біженцями. До того ж, польські політики не навчилися гучно та систематично засуджувати насильство проти іноземців.
Цю думку поділяє Наталя Панченко з громадської організації “Євромайдан Варшава”:
- Немає такого тижня, щоб я зайшла у Facebook і не побачила опису ситуації, де б когось зі знайомих не скривдили через українське походження. Йдеться не про побутові конфлікти, а саме про ксенофобію. Я живу у Польщі вже 9 років, і на мою думку — сьогодні ситуація стала критичною. 4-5 років тому все починалося від неприємних коментарів в Інтернеті, а тепер тобі можуть крикнути на вулиці чи в транспорті щось про українців. Важко цьому дивуватися, як в ефірі телебачення політики сиплють ксенофобськими висловлюваннями, і не зустрічаються з жодними наслідками.
І Панченко, і Приходько додають, що агресорів розбещує відсутність покарання: жертви рідко скаржаться до поліції, хтось безпідставно боїться депортації, хтось цілком аргументовано, що його справі не приділять належної уваги. З-посеред 430 злочинів на ґрунті ненависті, зголошених іноземцями тільки до варшавської прокуратури у 2018 році, тільки 41 справа завершилася звинувачувальним актом. Решта залишається без розгляду через, як правило, неможливість ідентифікувати агресора. Водночас, як свідчать дані опитування “Соціальний профіль трудового мігранта з України”, проведеного на початку 2019 р., 27% українських працівників зустрічаються з образами та агресією через своє походження, для 10% це стало головною причиною залишити роботу.
У таких прикрих ситуаціях на допомогу приходить громадянське суспільство. Побиття Романа у Варшаві зустрілося з загальним осудом, неурядові організації допомогли з адвокатом, колегу підтримали інші українці-водії Uber. Власне від волонтерів та зі ЗМІ про наїзд на Юрія дізналася Ольга Хребор, уповноважена мера Вроцлава до справ українців.
- Мешканці Вроцлава мають прекрасну звичку спонтанно реагувати у кризових ситуаціях. Так сталося і цього разу. Я поговорила з речниками шпиталю та прокуратури, а згодом і з самим Юрієм, дізналася, яка потрібна допомога. Завдяки співпраці поміж приватними особами та НУО вдалося швидко знайти юриста, запевнити елементарну комунікацію з родиною постраждалого в Україні.
На думку Хребор, допомога з боку українських дипломатів у цій ситуації і не була потрібна. Іншу точку зору має Олександр Мартинюк, головний редактор вроцлавського порталу InPoland.net.pl. 1 травня він написав критичний пост на адресу українських консулів, у якому наголошував, як важко до них додзвонитися, що Консульство України у Кракові не поспішало контактувати з родиною постраждалого, допоки не отримало його фото від польської поліції. Як приклад пасивності дипломатів журналіст згадав також про ДТП, що сталося у Нижній Сілезії 24 березня, і забрала життя 3 громадян України. Пост швидко отримав понад сто поширень, а 7 травня Мартинюк разом з двома колегами організували акцію протесту під Посольством України у Варшаві.
Під час міні-мітингу протестувальники вимагали від дипломатів оперативніше реагувати на звернення громадян, з більшим розумінням ставитися до справи репатріації тіл, провести переговори з польськими страховими компаніями, щоб ті зменшили вартість страховки для українців, бо останні рідко її купують через зависоку ціну. Делегацію прийняв посол Андрій Дещиця, проте важко назвати зустріч успішною. Як потім написав Мартинюк, “є сумніви відносно того, що одне з найболючіших питань для українських мігрантів, хоча б намагатимуться вирішити. При розмові навіть серед керівництва ми не побачили розуміння проблем у відношеннях до людей з боку працівників дипломатичної місії”.
У Посольстві наголошують, що головна причина протесту — нерозуміння його учасниками посадових обов’язків консулів.
- Активісти, не володіючи повним обсягом інформації, розгорнули кампанію у соцмережах, звинувачуючи консульських посадових осіб України в бездіяльності. Під час зустрічі їм пояснили алгоритм дій Генерального консульства України в Кракові у справі потерпілих внаслідок ДТП, що сталося у Нижньо-Сілезькому воєводстві. Представлено також документальне підтвердження оперативного реагування на інцидент. Таким чином було підтверджено, що інформація, оприлюднена у листі на сторінці Facebook організаторів акції, була неактуальною, а звинувачення у відсутності оперативної реакції безпідставними, – підкреслює Керівник консульського відділу Світлана Криса.
При цьому дипломати нагадують: якщо життю або здоров’ю громадянина України щось загрожує, консул може зустрітися з потерпілою особою, надати консультацію з консульських питань, порекомендувати можливі шляхи вирішення проблеми у рамках законодавства, звернутися письмово до органів країни перебування щодо справедливого та неупередженого розслідування справи, надавати візову підтримку рідним особи з метою її відвідування в медичному закладі. Натомість консул не може втручатися у перебіг слідства, притягнути до відповідальності винну особу, або покрити витрати пов’язані з перебуванням у Польщі постраждалого чи його близьких. У випадку, якщо громадянин України став жертвою агресії, втім на національному ґрунті, він може захистити свої права, повідомивши поліцію, польського омбудсмена та працівників консульства. Після особистого звернення громадянина, консульство може взяти справу під свій контроль.
Наталя Панченко не має запитань до дипломатів у справі допомоги потерпілим. Але що викликає її здивування — чому українська держава та її представники так мляво реагують на ці події в інформаційному просторі:
- Дипломати могли б краще працювати на політичному рівні. Пояснити МЗС, чому і які заяви варто зробити. Створити групу з польських політиків та лідерів думок, які б розповідаючи про українських сусідів діяли б на випередження. Бракує позитивної інформації про українців у публічному просторі, яка йшла б саме від держави, як бракує і засудження кривдників наших громадян. Як і раніше, взнаки дається брак інформаційної політики.
Олена БАБАКОВА