«Małgośka mówią mi / On nie wart jednej łzy / Oj głupia ty, głupia ty*», – пригадую, ці рядки наспівувала мама, коли я була ще дитиною. Поняття не мала тоді, як пахне Saska Kępa навесні. Зрештою, й авторкою пісні не надто цікавилася. Зараз на цих затишних інтелігентних вуличках, які нагадують мені рідні львівські, часом уявляю, як Аґнєшка Осецька рвучкою ходою повертається додому. Чомусь здається, що вона аж підстрибувала. На вітрі розвівається її волосся. Замріяна, повна ідей. Зовсім не асоціюється з бронзовою жінкою за столом на перехресті вулиць Французької та Оборонців у Варшаві. Хоч зворушують квіти на її столі та в’язаний шалик на шиї.
Хто б там не думав інакше, але телебачення все ще має вплив, тому книга Зофії Туровської «Osiecka. Nikomu nie żal pięknych kobiet» («Осецька. Нікому не шкода гарних жінок ») зникла з полиць книгарні з мейн-кунами «Eureka» відразу після старту серіалу «Осецька» на TVP. Ця книгарня знаходиться в районі, де жила Осецька. Відгуки на телебіографію знаної поетки дуже різні, як і саме уявлення про цю непересічну особистість. Кожен знав свою Осецьку, кожен уявляє свою. Крізь шибу на Домбровецькій, 25, де Аґнєшка Осецька прожила більшу частину свого життя, часом дивиться пес, а на вікні висить плакат Страйку жінок. Сьогоднішній Варшаві бракує цієї жінки.
Аґнєшка Осецька народилася 9 жовтня 1936 року у Варшаві в родині Віктора Осецького і Марії Штехман. Батько Аґнєшки мав угорсько-польське та балканське походження і, зі спогадів доньки, розмовляв польською з акцентом. Був талановитим піаністом, на початку своєї кар’єри подорожував по Європі та бував у Львові. Мама проводила літературні салони. Аґнєшка Осецька зростала в культурному середовищі, яке не могло не вплинути на формування її особистості, завжди мала свою думку, інтелектуально провокувала однолітків та зі шкільних років почала вести щоденник.
У 1952–1956 роках навчалася на факультеті журналістики Варшавського університету, а в 1957–1962 – на кінорежисурі Державної вищої школи театру й кіно в Лодзі. Під час навчання зняла короткометражний фільм «Слон» за мотивами новел Славоміра Мрожека та відбула практику на знімальному майданчику «Невинних чаклунів» Анджея Вайди. «На другому-третьому курсі я зрозуміла, що не буду режисером, коли почала писати пісні та статті», – згадувала вона. – «Бо людина, котра пише, може це робити сама в кімнаті, у трамваї, під улюбленим деревом, а для кіно потрібно мати шалену енергію, здоров’я та вміння перебувати у великих групах людей». Читаючи це, уявляєш Аґнєшку Осецьку за столиком улюбленої, вже неіснуючої сьогодні, кав’ярні на Французькій, де вона писала – та подейкують – і читала сама собі вголос написане. Нотуєш свої рефлексії про неї у смартфоні на тій самій вулиці, та раптом здається, що ця пані з розпущеним пухнастим волоссям, яке не приховав червоний капюшон, могла би бути нею.
А у 1954–1972 роках Аґнєшка Осецька була пов’язана зі Студентським сатиричним театром, стала членом його художньої ради й дебютувала як автор пісень, які написала саме для них. У 1954–1957 роках публікувала свої тексти, есе та репортажі в «Głos Wybrzeża», «Nowa Kultura», «Sztandar Młodych» і «Po prostu». Пізніше також писала для видань «Literatura», «Kultura » та «Polska». Тільки така відчайдушна й ризикована особа, як вона, могла таємно перевезти машинопис оповідань Марка Гласки в редакцію «Kultury» до Єжи Ґедройця, з котрим після цього не втрачала професійних і людських зв’язків. Поза тим, була, наприклад, членом Асоціації польських письменників і здебільшого мала визнання в офіційних колах, проживаючи таким чином якісь різні паралельні життя. З 1963-го, протягом семи років, разом із Яном Борковським керувала Музичною студією Польського радіо, яка випустила понад 500 записів і дозволила промувати багатьох зірок польської естради. У 1966 році, на 4-му Національному фестивалі польської пісні в місті Ополе, Аґнєшка Осецька виборола нагороду від Міністерства культури й мистецтва за пісню «На цілих озерах – ти» («Na całych jeziorach Ty») і другу премію в концерті «Прем’єра» за пісню «Довкола настала ніч» («Dookoła noc się stała»). Того ж року Польська студія звукозапису «Muza» випустила платівку під назвою «Пісні Аґнєшки Осецької», до якої увійшли обидві нагороджені пісні.
У 1994–1996 роках Аґнєшка Осецька співпрацювала з театром «Ательє» в Сопоті, для якого написала останні пісні та твори, які критики вважають найкращими у її творчому доробку. З 1997-го (в тому році авторки не стало) театр носить її ім’я. Щороку тут проводяться півфінальні концерти конкурсу інтерпретації пісень Аґнєшки Осецької під назвою «Пам’ятаймо Осецьку». Також її ім’я присвоєно студії Програми III Польського радіо. Творчість Аґнєшки Осецької є наскрізь метафоричною й заслуговує більшої уваги та досліджень. Це – не просто пісні розчарованих жінок. Вона випереджала час. Естетизувала дійсність. Усе її життя пронизане тонкою театральністю. Зрештою, й формально авторка багато працювала з театром. В Україні неодноразово зверталися до п’єси Аґнєшки Осецької «Смак до черешень» – зокрема, в Київському театрі «Сузір’я» та Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької у Львові, де на камерній сцені режисерка Галина Воловецька з акторами Ольгою Бакус і Романом Білем відтворили вишукану атмосферу, навіяну піснями авторки. Часто пишуть, що вона не мала щастя в коханні. Здається, що Аґнєшка Осецька любила любити любов, часто закохувалась і черпала в цьому натхнення для творчості. Наприклад, пісня «На цілих озерах ти» з’явилася завдяки зустрічі з Єремією Пжиборою. А так буває, що дзвінкий сміх кадрів нашої кінострічки життя годі проміняти на красу сімейних світлин. А десь між образами жінки з незліченними романами, алкоголем та покинутою на батька донечкою і бронзової жінки за столом є щось незбагненне й варте більшої уваги. І не лише через вихід серіалу.
Анастасія КАНАРСЬКА
* «Малгоська кажуть мені/ Він не вартий жодної сльози / Ой нерозумна ти, нерозумна ти». Слова з одного найвідоміших хітів польської співачки Марилі Родович. Слова написала Аґнєшка Осецька. Пісня набула надзвичайної популярності і стала лауреатом багатьох хіт-парадів.