Попри дискусії останніх років, що Польщі потрібно більше мігрантів аби тримати на плаву економіку й пенсійну систему, польське МВС запропонувало дуже жорсткий підхід до міграційної політики. Держава має орієнтуватися на короткострокових мігрантів з так званих безпечних країн, а ті, хто хоче залишитися, муситимуть пройти курси асиміляції. І довести, що стали зразковими поляками-католиками.
Наприкінці червня до ЗМІ потрапив довгоочікуваний проєкт нової міграційної політики Польщі, розроблений Групою до справ міграції при МВС. Поки невідомо, чи саме цей проєкт відомоство хотіло представити публіці для консультацій, проте урядове інформагентство РАР вже написало про нього як офіційну пропозицію змін у підході до іммігрантів та біженців у Польщі.
Автори 70-сторінкового докумунту, як і їхні попередники, стверджують що міграційна політика Варшави має відповідати інтересам ринку праці та захищати безпеку країни. Проте визначення цих потреб та методів захисту викликає щонайменше здивування.
Зміни, але не ті
Від початку демократичної трансформації Польща мала тільки одну формалізовану міграційну політику – вона була розроблена у 2012 році і накреслювала напрямки, як держава має взаємодіяти з іммігрантами та емігрантами після вступу до ЄС. У 2016 році ця концепція була відхилена тодішнім міністром внутрішніх справ Маріушем Блащаком, котрий посилаючись на міграційну кризу ЄС та посилену міграцію робочої сили з України закликав опрацювати нові підходи.
У 2017-2018 роках над соціально-економічними аспектами міграційної політики працювала спеціальна група в Міністерстві розвитку та інвестицій. Її пропозиції зводилися до сприяння трудовій імміграції шляхом лібералізації законодавства, полегшення переїзду для родин та скорочення бюрократичних процедур. Проте усього каталогу пропозицій світ не побачив – відповідальний віце-міністр Павел Хоронжий був звільнений у вересні 2018 року, а праці групи згорнуті.
Увесь цей час напрямки можливих змін активно обговорювалися польським бізнесом та експертами. Учасники дискусій погоджувалися, що задля забезпечення зростання польської економіки варто заохочувати довготривалу міграцію, і не тільки зі Східної Європи, але й з країн Азії, держава має спростити або принаймні усправнити легалізаційні процедури, подбати про інтеграцію мігрантів, щоб ті почувалися членами польського суспільства. Новий імпульс дискусіям надали новини з Берліна: з 2020 року Німеччина запроваджує процедуру полегшеного працевлаштування для випускників не тільки вишів, але й професійно-технічних шкіл, і хоч вимагає високого рівня знання мови, то може запропонувати інтеграційні курси й доступ до системи соціальної та медичної допомоги. І середню зарплату у 2,5 раза вищу за польську.
В уряді Права і справедливості ці думки проігнорували. На думку МВС, краще для Польщі буде зосередитися на прийомі короткострокових мігрантів, кількість яких можна регулювати за допомогою системи квот. Їхню працю мають ретельно контролювати прикордонна служба ті інші профільні структури, повноваження яких у цій сфері будуть розширені. Не з метою запобігти зловживанням з боку працедавців, але щоб мігранти справно платили податки, медичну страховку та відрахування до Фонду соціального страхування. Одночасно, інші контрольні органи перевірять, чи іноземці не зловживатимуть польської системою соціальної та медичної допомоги.
Для тих, хто хоче залишитися у Польщі на довше, з’являться нові вимоги. Кандидати на статус довготермінового резидента ЄС муситимуть закінчити спеціальні курси інтеграції, а охочі отримати польський паспорт – курси асиміляції.
Ще на початку рапорту констатується: політика мультикультуралізму, практикована західними державами, зазнала фіаско, тому Польщі краще взяти на озброєння концепцію “провідної культури”. В її рамках інтеграція іноземця “залежить, в основному, від самого іноземця, його ставлення до приймаючої держави та сповідуваних у ній релігії та цінностей, а також меншою мірою – від стосунків та зв’язків між іноземцем та його колегами на роботі й сусідським оточенням, працівниками різних інституцій та суспільної позиції”. Мігрант має осягнути стан, коли “розуміє та визнає цінності обов’язкові у Польщі, втім світоглядні та релігійні, приймає їх та сповідує як свої власні та відкидає цінності, які становили б загрозу для суспільної єдності та загальної безпеки”.
Отже, урядові стратеги прагнуть, аби мігранти повністю змінили свою ідентичність. При чому польська ідентичність розуміється не як повага до законів та громадянських практик, але як етно-релігійна свідомість зразка ХІХ століття. Тим, хто до таких змін нездатний, доведеться або виїхати, або збрехати, інакше прощавай довготривала легалізація, а з нею і можливість розпланувати своє життя.
Краще написати заново
Вищезгадані пропозиції тільки почали обговорюватися пресою та експертами, проте вже перші коментарі не залишають сумнівів – проєкт МВС є поганим, його навіть не можливо редагувати – краще написати заново.
Гельсинський фонд прав людини резюмує ініціативу МВС трьома словами: ксенофобія, тиск, асиміляція. Експерти фонду підкреслюють, що в документі міграція замість натурального явища представлена як неуникнене зло, а мігранти сприймаються інструментально, як робоча сила, що загрожує безпеці та єдності країни. Міграція ж мусульман, якій присвячена майже 1/10 тексту, взагалі описана у дусі релігійної та національної нетерпимості; їх визнають “часто нездатними до інтеграції”, а опис гіпотетичних загроз абсолютно непропорційний до кількості мусульманських мігрантів у країні над Віслою. Вимоги знання іноземцями права ті історії Польщі є справедливими, проте вже обов’язок прийняття польського світогляду та релігійних цінностей суперечить міжнародному праву.
Комітет дослідження міграцій при Польській академії наук у свою чергу звертає увагу, що група МВС працювала без залучення польських та міжнародних експертів, що негативно вплинуло на якість її висновків. “Гіпотези, які були покладені в основу документа, не базуються на ретельних даних чи результатах наукових досліджень, і є великою мірою помилковими. Навіть більше, передбачають неприпустиме у правовій державі втручання у приватне життя та світогляд мігрантів, змушуючи їх до асиміляції […] Підхід до мігрантів, близький багатьом країнам Західної Європи у 60-х та 70-х роках ХХ століття, на практиці не справдився та призвів до багатьох негативних наслідків та суспільного напруження, яким автори рапорту хочуть запобігти”.
Руйнування консенсусу
У соцмережах є коментарі, що проєкт нової міграційної політики це кістка, яку ПіС кинув опозиції перед виборами, щоб обурити лібералів, і потім представити їх захисниками неконтрольованої міграції, що загрожує польській ідентичності. Інші додають, що навіть у випадку впровадження елементів міграційної стратегії, їхній руйнівний вплив компенсується недбалим виконання розпоряджень у Польщі.
Можливо, пропонований проєкт і не буде реалізований в повному обсязі. Проте шкідливими є не стільки конкретні норми, скільки його загальна ідея: сприйняття міграцій як загрози, не як шансу. Усталення в публічному просторі образу мігранта, для якого праця в Польщі є привілеєм сама по собі, і відповіддю має бути мовчазна згода на всі умови. А це підриває мовчазний консенсус, який наразі лежить в основі стосунків поміж Польщею та мігрантами.
Сьогоднішня польська держава пропонує мігрантам, особливо з країн Східного партнерства і України, доволі легкі на тлі інших країн ЄС умови легалізації працевлаштування та перебування. А скромні як на обсяги міграції перевірки з боку контролюючих органів не призводять до масових депортацій тих, хто працював по-чорному або банально не дочекався на черговий дозвіл. З іншого боку, Варшава не пропонує програм інтеграції, мовних курсів, допомоги для мігрантських родин з дітьми, толерує довгі бюрократичні процедури та певну кількість ксенофобської риторики у публічному просторі, але й не втручається у життя мігрантів та їхніх спільнот. Низькі вимоги, низька винагорода. Тому ця пропозиція є привабливою для тих іноземців, хто не може інвестувати у переїзд багато часу та коштів, має проблеми із вивченням західноєвропейських мов, не хоче істотно змінювати свої звички.
Згаданий проєкт міграційної політики цей консенсус руйнує: вимоги до мігрантів зростають, натомість винагорода залишається на тому самому рівні, або ж взагалі зникає. Це не консерватизм чи турбота про безпеку народу, це нечесна гра у стилі країн Перської затоки, які експлуатують мігрантів з Південної та Східної Азії.
У добу, коли європейські суспільства стрімко старіють, а народжуваність не заспокоює демографічних потреб, Польща замість використати здобутки міграційної практики останніх років руйнує їх. Знеохочує іноземців до приїзду, а тих, хто все-таки приїхав і залишився підштовхує до лицемірства та брехні. Тим самим польська влада шкодить не тільки мігрантам, а усьому суспільству: забираючи повагу та солідарність залишає лише удавану єдність.
Олена Бабакова