З давніх-давен люди багатьох культур відзначали кінець старого та початок нового року. Серед православних україномовних жителів Північного Підляшшя цей момент був пов’язаний із багатьма звичаями. Лише деякі з них збереглися донині.
На Підляшші між річками Буг і Нарва місцеві жителі завжди зустрічали Новий Рік згідно з юліанським календарем. Підляські звичаї, пов’язані з тим переломним моментом, мали свою місцеву специфіку, однак їхня мета була така сама, як і в інших культурах, – забезпечити благополуччя, багатство та щастя в Новому році собі, своїм рідним та цілій громаді.
Традиційними назвами останнього дня року, що минає, були на Підляшші: Гоготуха, Голотуха, Голготуха, Оготуха чи Готуха. Вживалися також назви Добри вечур і Щодри вечур.
Чому Гоготуха? Тому що саме в останній день старого року переодягнена молодь ходила по селі та виконувала приспівки, які найчастіше починалися словами «Васильова мати пошла гоготати...» та закінчувалися вигуком го-го або гу-гу. Отже, від того вигуку, який товаришував новорічному обрядові, взялася назва останнього дня року.
Новорічні приспівки були різними, однак вони найчастіше вміщували побажання для господарів на Новий рік. Ось приклад:
Васильова мати
Пошла гоготати
Старий хліеб споминати.
Роди, Боже, жито,
На новоє ліето.
Корч корчисти,
Стеб стебелісти.
З того колосочка
Буде жита бочка.
З тої стебеліни
Буде миска пшениці.
В клуні молуотно,
В діежці зихуодно,
А в печи як рожа
Господиня гожа.
У-гу-гу!
Дайте кішку як дугу!
За такі приспівки та побажання молоді люди отримували від господарів кишку (тобто по-підляськи кішку). Бувало, що хлопці пустували, крали в господарів ковбасу та іншу їжу («одни прийдут до хати, а другі до комори пудкрадаються»), переодягнені за цигана або смерть лякали дівчат, односельчан, місцевих євреїв. Однак звичай цей завмер доволі давно: у деяких селах уже в міжвоєнний період, в інших – після Другої світової війни. У другій половині ХХ ст. у багатьох місцевостях на Гоготуху просто колядували, виконуючи традиційні колядки з «Богогласника».
Кишка з кров’ю, якою давніше пригощали новорічних колядників, – це була на Підляшші обрядова новорічна страва: «На той вечур обов’язково мусіла биті кішка печона», – кажуть старіші підляшани, для яких вона символізувала достаток їжі в Новому році.
Нині деякі господині далі печуть кишку спеціально на такий винятковий день. Це смачна регіональна страва, тим більше коли вона зроблена за давніми рецептами, а крім того тісно пов’язана з новорічною традицією.
Новий рік був, насамперед, святом дітей і молоді. Особливо чекали його дівчата, для яких важливо було знати – вийдуть вони в новому році заміж чи ні. Цікаво, що в багатьох селах Підляшшя дівоче ворожіння в’яжеться не з днем святого Андрія, а саме з Гоготухою.
– Восок лілі на воду, – згадує Олександра Куптель із Збуча. – Берут молодьож курку і приносят до хати і стоїмо кругом, а курка всередіні. І перед каждою купочка пшеніці і чию найперуч дзьобне, то замуж найперуч пуойде.
Новорічне ворожіння – це вже призабута традиція.
В останню ніч старого року хлопці завжди робили збитки. Колись вони і санкі затягнут на клуню, і висиплют попелом дорогу од дівчини до хлопця, і познимают брамкі з воруот. Ще й донині буває, що хлопці так сховають хвіртки, що господарі цілий наступний день шукають їх у селі або й поза ним. На жаль, зараз у підляському селі небагато молоді, тому часто вже нема кому пустувати.
Новий рік молодь завжди зустрічала на танцювальних забавах. Представники найстаршого покоління згадують, що колись вони зустрічалася вже на Новий рік – приносили з собою горілку, кишку та все інше, що отримали (або й витягнули з комори) від господарів. Наприкінці ХХ ст. у деяких селах молоді люди організовували новорічні забави напередодні дня св. Василя за гроші, які вдалося заколядувати під час Різдва Христового.
Танцювальні забави є тим елементом, котрий зберігся та популяризувався в підляських містечках і містах. Великий вплив на це мала українська молодь з Підляшшя, яка в 1980-х почала проводити так звані маланки. Тут треба підкреслити, що українські новорічні забави були першими проявами організованої активності українського середовища Підляшшя, яке формувалося 40 років тому. Виявилося, що назва «маланка» дуже добре прижилася, хоча на підляських селах вона раніше не була відома. Зараз у православному середовищі – чи то українському, чи білоруському, чи серед так званих «православних поляків» – новорічні маланки за юліанським календарем є надзвичайно популярними, хоча з’являються теж такі гібридні назви, як «Sylwester po raz drugi».
Багато років маланки організовує українське середовище Підляшшя. Вони відрізняються від інших того роду «Сильвестрів» у регіоні народним українським характером. Щоправда, через пандемію коронавірусу тих забав менше, але все ж традиція зустрічей в останній день року за юліанським календарем збереглася.
Людмила ЛАБОВИЧ