Ольга Соколенко: «Жіночий футбол сильніше духом за чоловічий» - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Ольга Соколенко: «Жіночий футбол сильніше духом за чоловічий»

0

Ольга Соколенко – унікальна постать в історії українського та польського жіночого футболу. Розпочавши кар’єру ще в підлітковому віці, вона стала частиною «золотого складу» чернігівської «Легенди», з якою чотири рази виграла чемпіонат України та стільки ж разів – Кубок України. У 2009 році півзахисниця перебралася до Польщі, де підписала контракт з «Унією» (Ратибор). Тут Ольга також досягла серйозних успіхів – три поспіль чемпіонські сезони. Таким чином, Ольга Соколенко – багаторазова чемпіонка України та Польщі. Зараз Ольга починає свій тренерський шлях у Польщі. Ми поговорили про розвиток українського та польського футболу, шлях жінок у цьому виді спорту та довгоочікувану реформу українського жіночого футболу.


 

Розкажіть, будь ласка, про свій шлях у футболі.

– Усе відбулося доволі просто. З дитинства я любила спорт – танцювала, плавала. Одного разу гуляла з подружками на футбольному полі. До нас підійшли старші дівчата з футбольної команди, розговорилися. Вони сказали, що зараз до молодіжної команди їхнього клубу набирають дівчат. Подружки відреагували скептично – який футбол для дівчат? А я загорілася цією ідеєю й вирішила спробувати. Так у п’ятому класі я почала тренуватися в молодіжній команді «Донеччанки» (Донецьк). Згодом у нас створили спортивний клас із хлопчиків й дівчаток 1985 року народження, всі займалися футболом. До речі, зараз із хлопців нашого класу вже ніхто не грає, а кілька дівчат ще грають – в «Житлобуді-1» та «Житлобуді-2» (провідні жіночі футбольні клуби України, що базуються в Харкові. – О.Ш.).

Як Ви потрапили в чернігівську «Легенду»?

– У мене виникли розбіжності з тренером «Донеччанки», ми не могли знайти спільної мови. Мені було 15 років, і я навіть задумалася про те, щоб покинути футбол. Але мені прийшло запрошення з Чернігова. Там тренером був Сергій Григорович Умен, який одночасно працював і в молодіжній збірній. Саме він сказав, що мені не можна кидати футбол, бо маю непогані здібності до гри. І запросив у Чернігів. Так я опинилася в «Легенді».

“Легенда” (Чернігів), 2006 рік

У Чернігові ми жили в готелі, що був виділений спеціально для приїжджих футболісток. Так ми закінчували школу, згодом вчилися в інститутах, а паралельно грали у футбол.

Ставлення до участі жінки в цьому виді спорту тоді в багатьох було зверхнє – що це таке, жіночий футбол? Але згодом ми досягли певних успіхів, почали грати в Лізі чемпіонів, і на наші матчі приходило по сім тисяч уболівальників. На «Десну» (чоловічий футбольний клуб із Чернігова. – О.Ш.) навіть стільки не ходило! Мені тоді здавалося, що жіночий футбол навіть морально сильніший, ніж чоловічий. Часом хлопець упаде на полі – тримається за ногу, не може встати кілька хвилин. У нас – збили, суддя не просвистіла, футболістка встала й далі побігла! Тому я думаю, у якомусь сенсі жіночий футбол сильніше духом за чоловічий (посміхається). До речі, нещодавно про історію чернігівської «Легенди» було опубліковано книгу.

Як стався Ваш переїзд до Польщі?

– Він пов’язаний із зустріччю з моїм майбутнім чоловіком (Валерієм Соколенком, екс-гравцем «Гурніка» (Ленчна), «Полонії» (Битом), одеського «Чорноморця» та інших клубів, нині – футбольного тренера. – О.Ш.). Усі думають, що ми познайомилися десь на футбольному полі. Але все набагато простіше – ми зустрілися на дискотеці. На той момент він уже грав у Польщі й приїхав у Чернігів у відпустку, бо звідти родом. Саме Валерій розповів про мене в Польщі людям, пов’язаним із футболом. Але, звісно, в погану команду я б не пішла, адже з «Легендою» ми були чемпіонками, грали в єврокубках – не хотілось опускати рівень. Прийшло запрошення з «Унії» (Ратибор) – команди з великими амбіціями. Я поїхала на перегляд. Тоді це було обов’язково. Це зараз за грою кожного футболіста можна спостерігати на YouTube. Раніше ж доводилося їхати на перегляд, адже команди не могли брати нового гравця «всліпу». Звісно, моєю мотивацією також було жити поближче до Валерія. Приїхала – спробували, усім сподобалося. Так і залишилася в команді на три сезони. У нас в Ратиборі президент, головний спонсор і тренер – одна особа (Ремігіуш Травінський. – О.Ш.). Він зібрав у своїй команді всіх кращих футболісток Польщі (11 гравців жіночої національної збірної), була дівчина зі Словаччини і я – з України. Такою командою ми за три роки взяли три чемпіонства поспіль.

Ольга Соколенко

Як відрізнялися умови працевлаштування в «Легенді» та «Унії»?

– Польський жіночий футбол – загалом любительський. У «Легенді» ж усі були працевлаштовані як професіонали: у трудовій книжці було чітко прописано –  «футболістка». У Польщі ж більшість дівчат одночасно і працювали, і грали у футбол. Я була однією з небагатьох, хто мав в «Унії» професійний контракт. Звідси й інші відмінності: у «Легенді» в нас було 2–3 тренування на день, у Радиборі так бути не могло. Тим не менше, рівень футболу в «Унії» був доволі високий. У Польщі значно вищий рівень інфраструктури й інша система підготовки. Тут дівчата починають грати у футбол змалечку і в найменших вікових категоріях (5–6 років) грають разом із хлопчиками. В Україні такої практики немає, і не знаю, чи з’явиться найближчим часом. Також у Польщі значно ширший поділ на ліги, ніж в Україні, – чемпіонат воєводства, кілька нижчих ліг. Це дає більші можливості для реалізації себе у спорті. Тому, з одного боку, добре, що в Україні жіночий футбол професійний. Але з іншого – ти займаєшся лише ним. А після закінчення кар’єри не знаєш, що робити. У Польщі ж більше можливостей для багатостороннього розвитку, адже футболістка може і працювати, і тренуватися. Отже, після закінчення футбольної кар’єри дівчина може робити кар’єру в інших сферах.

“Унія” (Ратибор) після завоювання чемпіонства у 2009 році

Що б Ви порадили тим дівчатам, які хочуть реалізувати себе у футболі?

– Якщо є така мрія – за мрією завжди треба йти і досягати поставлених цілей через роботу над собою на щоденних тренуваннях. Це перша та ключова умова. Звісно, також має бути талант до футболу. Третій фактор – везіння, щоб на тебе звернули увагу в командах або серед менеджерів. Якщо ці три фактори співпадатимуть, дівчинка досягне успіху.

Зараз Ви плануєте почати свою тренерську кар’єру. Розкажіть про Ваші подальші плани більш детально?

– Насправді я лише планую тренувати дітей у Польщі. У мене є тренерська ліцензія UEFA C. Але проблема в тому, що я робила її в Україні, і для Польщі вона не підходить. Тому мені треба або тут перескладати, або вчитися на UEFA B. Це і є мої найближчі тренерські плани.

Ольга Соколенко

– Кілька тижнів тому Українська асоціація футболу зобов’язала чоловічі футбольні клуби Прем’єр-ліги створити на власній базі жіночі команди. З Вашої точки зору, чи стане це поштовхом для розвитку жіночого футболу в Україні?

– Я думаю, що так. Ще коли я грала в «Легенді», у нас ходили чутки, що чернігівська «Десна» має взяти під своє крило «Легенду». Усі дуже чекали, але, на жаль, тоді цього так і не сталося. У нас ніколи не було стабільного спонсора, зарплати – мізерні, порівняно навіть із польським жіночим футболом. Коли я опинилася в «Унії» – зростання зарплати було відчутне, хоча не скажу, що заробляла дуже багато. Зараз в Україні ситуація дещо змінюється. У жіночих команд з’являються спонсори, команди можуть дозволити собі поїхати на збори в Туреччину. Раніше у нас збори були в лісі, під Черніговом. Тому якби жіночі клуби створювалися на базі чоловічих, дівчатам, звісно, було б набагато краще. І не лише з фінансової точки зору, але й професійної, адже це дало б нам можливість перетинатися з чоловічими командами, спостерігати за їхніми тренуваннями. Та й просто зустрітися й разом пограти. Я думаю, це було б корисно та цікаво. Я дуже очікувала такого рішення від українських футбольних влад. І рада, що це сталося.

Розмовляв Олександр ШЕВЧЕНКО
Усі фото з особистого архіву Ольги Соколенко.

Share.