Дмитро Павличко і Польща - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Дмитро Павличко і Польща

0

29 січня 2023 року не стало Дмитра Павличка. Мешканці Варшави могли дізнатись про цю смерть, зокрема, з некролога, розміщеного  у центрі столиці на стіні Варшавського університету. Чорна рамка. Кілька речень. «Не стало колишнього посла України в Республіці Польща видатного поета, перекладача, почесного професора і великого друга Варшавського університету».

Більше про те, яке місце займала у житті Дмитра Павличка розбудова українсько-польських взаємин, розповідає Євген Яковенко.


Дмитро Павличко – поет-шістдесятник, перекладач, літературний критик, кіносценарист, редактор, дипломат. Народився 28 вересня 1929 року у Стопчатові на Прикарпатті. Згадуючи дитинство, Павличко неодноразово наголошував, що від малого розумів свою національну приналежність: «У першому класі, навчаючись у польській школі, я знав, що я не єврей і не поляк, а українець – єдиний в класі!»

У квітні 1945 року, коли мав шістнадцять років, Павличко вступив до УПА, зокрема з метою помститися гітлерівцям за смерть брата. «Думалось мені, що, приєднавшись до Української Повстанської Армії, ми підемо назустріч американцям, які стануть нашими визволителями від „совітів”», – розповідав потім він про своє рішення на одній з публічних лекцій. За причетність до УПА від осені 1945-го до весни 1946-го Павличко був ув’язнений, але відпущений «за відсутністю складу злочину».

Закінчив філологічний факультет Львівського університету в 1953 році. Того ж року дебютував як поет збіркою «Любов і ненависть», проте ця збірка є тенденційною у творчості автора і віддзеркалює офіційний ідеологічний дискурс. У 1958 році тираж збірки Павличка «Правда кличе» було вилучено та знищено, оскільки в одному з віршів збірки, який має назву «Коли помер кривавий Торквемада», було знайдено натяки на смерть Сталіна та радянську карну систему: «Здох тиран, але стоїть тюрма».

Широку відомість Павличко отримав в 1960-х як автор текстів пісень (найвідомішою є пісня «Два кольори», музику до якої написав Олександр Білаш), а також як автор кіносценаріїв (зокрема, він був співавтором сценарію до ігрового фільму про долю Шевченка «Сон», знятого Володимиром Денисенком).

Важливим є внесок Дмитра Павличка у відновлення та розбудову української державності. З 1989 по 1990 року він був головою Товариства української мови імені Тараса Шевченка, був одним зі співзасновників Народного Руху України, народним депутатом Верховної Ради України декількох скликань. Як депутат першого скликання ВРУ Павличко був одним зі співавторів Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

Дмитро Павличко. Об’єднавчий собор українських православних церков. 2018 / Адміністрація Президента України

24 вересня 2004 року Президентом України Леонідом Кучмою Дмитру Павличку було надано звання Героя України «за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність».

Павличковий «Всесвіт»

У 1971 році Павличко був призначений головним редактором журналу «Всесвіт», в якому друкувалися переклади іноземних авторів українською мовою. Він був на чолі журналу до 1978 року. Цей період в історії «Всесвіту» вважається найбільшим розквітом журналу: завдяки старанням Павличка українські читачі могли ознайомлюватися з творчістю багатьох іноземних авторів українською мовою швидше, ніж їх видавали в Росії російською (радянська система надавала більше привілеїв саме російській мові). У «Всесвіті» також публікувалися тексти польських авторів та передруки з польських часописів тощо.

Польща і творчість Павличка

Дмитро Павличка є автором перекладів низки польських поетів українською мовою. Але також вірші Павличка перекладалися та видавалися в Польщі: у 1980 році було видано збірку поезій «Istota rzeczy i inne wierszy», у 1989 році вийшла поетична збірка «Tajemnica twojej twarzy», а у 2002-му вийшла двомовна збірка поезій «Naparstek/Наперсток».

У 1979 році видавництві «Дніпро» вийшов двотомник «Антології польської поезії», упорядником другого тому якої був Павличко. Йому не дозволили включити до антології твори Збігнєва Герберта та Віслави Шимборської, а також тексти Адама Міцкевича та Юліуша Словацького, у який йшлося про поневолення Польщі царською Росією. Тоді Павличко звернувся до Спілки письменників Польщі, але там виявилося, що справу можна вирішити лише в Посольстві СРСР у Варшаві. У посольстві СРСР також відмовили.

Дмитро Павличко. 2009. Фото: В. Білецький / Wikimedia

Проте вже за відновленої Україною незалежності Павличку вдалося видати антологію «50 польських поетів» (2000), включивши відібрану радянською цензурою в українських читачів творчість низки польських поетів. У передмові до видання Павличко пише: «Знайомство з польською культурою, зокрема, з польською поезією, для українців ніколи не буде забагато. Україна і Польща, нарешті, після століть тяжких і навіть кривавих взаємин мають спільний погляд на свою будущину в об’єднаній, демократичній Європі, будують разом ту свою майбутність, як дві рівноправні й одна одній життєво необхідні держави».

У липні 2010-го Павличко написав поему, присвячену польському національному героєві Тадеушу Костюшці. Вона вміщена в збірку «Потоп» (2010), у якій відображено поетичну рефлексію неприйняття приходу до влади в Україні у 2010-му році проросійських сил.

«Українсько-польські відносини на сучасному етапі»

10 лютого 1993 року Президент Польщі Лех Валенса присвоїв Дмитру Павличку державну нагоду — Командорський хрест «За заслуги перед Польщею». У статті «Українсько-польські відносини на сучасному етапі», опублікованій в газеті «Голос України» 24 лютого 1993 році, Павличко рефлексує з приводу встановлення міждержавних взаємин між незалежними Україною та Польщею (підписання Договору між Україною та Польщею про добросусідство, дружні відносини й співробітництво 18 травня 1992 року, а також Угоди між Міністерством оборони України та Міністерством національної оборони Польщі про військове співробітництво 3 лютого 1993 року), звертаючи увагу на важливість українсько-польської співпраці задля спільної безпеки двох країн: «Сьогодні серед наших політиків і народів починає панувати думка про те, що незалежна і сильна Україна — гарант незалежності й територіальної цілісності Польщі. Це єдина мудрість, яка допоможе нам уникнути печального повторення історії. З українського погляду ця теза — сама собою зрозуміла, природна, безальтернативна. Ми твердо усвідомлюємо, що без незалежної, сильної і дружньої нам Польщі Україна може стати жертвою експансіоністської політики того чи того відродженого імперіалізму, сусіднього чи навіть несусіднього великодержавництва».

У цій статті Павличко пропонує ініціативу створення Посольством України в Польщі Дому України у Варшаві та Посольством Польщі в Україні Дому Польщі у Києві, створення спільних інформаційних центрів. Закликає до покращення економічної співпраці, розбудови спільної туристичної галузі та докладання спільних зусиль задля історичного примирення за формулою «вибачаємо і просимо вибачення».

Пам’ятник Тарасові Шевченку у Варшаві. Фото: Євген Яковенко

Вже як дипломат, Дмитро Павличко продовжив активно розбудовувати польсько-українські взаємини. 26 лютого 1999 року його було призначено послом України у Польщі (з жовтня 1995 року по травень 1998 року Паличко був послом України в Словаччині). Під час каденції Дмитра Павличка як посла, завдяки його сприянню, у Любліні було втілено ідею Богдана Осадчука –  відкрито Європейський колеґіум українських і польських університетів (польсько-українська освітня установа, створена з метою формування майбутньої польської та української еліти). У Кракові було відновлено меморіальну дошку на будинку, в якому мешкав молодий Василь Стефаник (дошку було встановлено в 1971 році до 100-річного ювілею письменника). За ініціативи Посольства України за каденції Павличка було встановлено пам’ятні знаки на могилах воїнів армії УНР, похованих у Любліні та Кракові. Також за фінансової підтримки Посольства було впорядковано (встановлено хрести, відлито для могил тризуби) на православному цвинтарі на варшавській Волі могили діячів УНР (Марка Безручка, Петра Холодного та інших), а також загиблих вояків армії УНР під час оборони від нападу більшовиків нововідновленої Польської держави в 1920 році.

Під час каденції Павличка було відкрито музей-кімнату українському поетові Богдану-Ігорю Антоничу на малій батьківщині в Горлицях (Малопольське воєводство, Польща) та відзначено 90-ту річницю поета (Павличко був одним з популяризаторів творчості Богдана-Ігора Антонича). Також Павличко ініціював появу в Дніпропетровську (сучасному Дніпрі) вулиці Юліуша Словацького.

Зусиллями Дмитра Павличка було ініційовано надання одному з варшавських скверів імені Тараса Шевченка, а також встановлення там пам’ятника, створеного українським скульптором Анатолієм Кущем, п’єдестал до якого створив польський скульптор Бальтазар Брухальський. Цей пам’ятник було відкрито 13 березня 2002 року. Відбулося це лише за два місяці після того, як каденція Павличка як українського посла у Варшаві завершилася. У бронзі, за задумом Павличка, Шевченко постав молодим, як мав виглядати під час ймовірного візиту до Варшави в 1830 році.

Постамент Шевченка у Варшаві встановили за домовленості, що у столиці України на  паритетних умовах з’явиться пам’ятник Юліушу Словацькому. Десять років по тому – в 2012 році у Києві поруч із Костелом св. Миколая такий пам’ятник було встановлено.

Фото: Євген Яковенко

Наприкінці каденції як посла України в Польщі 27 листопада 2001 року Президентом Польщі Александром Квасневським Павличку було присвоєно державну нагороду — Командорський хрест з зіркою ордена за «Заслуги перед Польщею». 18 травня 2002 року за поданням українського та польського україніста, науковця Варшавського університету, Стефана Козака Дмитру Павличку було присвоєно почесний титул honoris causa Варшавського університету. Під час нагородження він прочитав доповідь «Український патріотизм Юліуша Словацького». 16 травня 2014 року Президент Польщі Броніслав Комаровський нагородив Павличка «за визначні заслуги в популяризації польської культури, за культивування польських національних традицій» Командорським хрестом з зіркою ордену «Відродження Польщі».

У 2012 році «Наш вибір» опублікував інтерв’ю із Дмитром Павличком, у якому той поділився думками на польсько-українські відносини, а також розповів про свою місію в Польщі в 1999–2002 роках.

Євген ЯКОВЕНКО

Share.