Кількість польсько-українських шлюбів зростає. Для багатьох це знак того, що відносини між Польщею та Україною не такі вже й погані: політика – політикою, а в житті інакше. Чи так це насправді?
Текст підготовлено для порталу Krytyka Politycznа та публікується з незначними змінами з дозволу авторки.
«Новий рекорд польсько-українських шлюбів. Чи мають молоді польки чого боятися?» – типовий заголовок у польських медіа після публікації даних Головного управління статистики (GUS).
У 2024 році в Польщі було укладено 5359 шлюбів, де хоча б один із партнерів мав громадянство України. З них 2556 – це шлюби між громадянами Польщі та України.
Для коментаторів ці дві з половиною тисячі офіційно зареєстрованих союзів стали доказом того, що українці дедалі краще інтегруються в польське суспільство. Ба більше – видно чітку тенденцію до зростання: у 2023 році таких шлюбів було 2213, а у 2022 – 2089, а десять років тому – лише близько 700. У контексті демографічної кризи та епідемії самотності в Польщі сам факт, що бодай у якійсь сфері – зокрема у стосунках між жінками та чоловіками – спостерігається позитивна динаміка, можна вважати добрим сигналом.
Шлюб – це безперечне свідчення близьких стосунків, у цьому випадку – тих, що долають культурні та національні розбіжності. Проте чи дійсно ці статистичні дані свідчать про прорив? І чи польські чоловіки – адже саме вони у чотири рази частіше, ніж польки, вступають у шлюб з громадянками України – свідомо шукають «дружину зі Сходу»?
В інтернеті все погано, але в реальності люди знаходять спільну мову?
Погляньмо на факти. Загалом, кількість польсько-українських шлюбів за останнє десятиліття зросла у три з половиною рази. Проте водночас кількість українців, які постійно проживають у Польщі, збільшилась у 12-15 разів: нині українці становлять близько 4,5% населення країни.
Польсько-українські шлюби торік склали приблизно 2,6 тисячі зі 136 тисяч загалом – тобто лише 1,8% від усіх зареєстрованих союзів. До того ж українці в Польщі все ще частіше одружуються між собою, ніж з поляками.
Варто памʼятати, що в статистиці GUS «громадянином Польщі» також може бути людина, яка ще кілька років тому була мігрантом, але вже отримала польське громадянство – і лише тоді одружилася з українцем чи українкою. Такі випадки ще десять років тому були майже неможливими.
До того ж наведені цифри не показують цілісної картини. Іноземці, перш ніж укласти шлюб у Польщі, повинні пройти судову процедуру, яка підтверджує їхню «правову здатність до одруження». Інакше кажучи, польський суд має встановити, чи людина не перебуває в іншому офіційному шлюбі. Наприклад, у Варшаві на таке рішення доводиться чекати понад пів року – і це навряд чи спонукає до оформлення офіційних стосунків. Через це багато пар або відмовляються від реєстрації шлюбу, або роблять це за кордоном – наприклад, у Чехії, де достатньо прийти до будь-якого відділу реєстрації актів цивільного стану. Інші шукають сучасної альтернативи – від онлайн церемонії через американський суд штату Юта, який за невелику плату надсилає поштою американське свідоцтво про шлюб, до одруження через український додаток «Дія». Лише частина таких шлюбів згодом реєструється в польських установах.
Чи може зростання кількості польсько-українських шлюбів щось сказати про реальні стосунки між народами? Не зовсім. З одного боку, збільшення міграції майже завжди веде до зростання кількості змішаних шлюбів – так було, наприклад, після виїзду поляків до Великої Британії чи Німеччини. З іншого – після хвилі солідарності 2022 року ставлення до українців останнім часом погіршилось: підтримка довгострокового перебування українських біженців зменшується – у вересні 2025 року вона впала до рівня нижче 50%. А водночас зростає готовність до ближчих, особистих стосунків?
Прийняти «іншого» як потенційного партнера або члена родини – важливий показник у всіх дослідженнях, що стосуються соціальної дистанції. Загалом, чим частіше люди мають контакт із представниками груп, яких сприймають як «інших», тим охочіше вони допускають їх до свого дому та родини.
З дослідження Центру вивчення упереджень / Centrum Badań nad Uprzedzeniami 2017 року відомо, що майже 65 відсотків поляків тоді особисто не знали жодного українця чи українки, але водночас кожен десятий зазначав, що має серед найближчих друзів принаймні одного представника цієї національності.
Кожен п’ятий поляк був проти працювати поруч з українцями, а вже кожен третій – проти того, щоб хтось із членів його або її родини одружився з українцем чи українкою. (І це ще непогано – 43 відсотки респондентів були проти шлюбу члена родини з євреєм або єврейкою, а 56 відсотків опитаних – із біженцем.)
Індекс недовіри поляків, виміряний агенцією SW Research у 2024 році, показав, як змінилася ситуація з початку повномасштабного вторгнення. На вершині рейтингу недовіри опинилися росіяни – 57,2 пункту зі 100. Українці отримали 34,4 пункту, чехи – 18,4, а американці передбачувано стали «улюбленцями» поляків із результатом 18. Кожен пʼятий опитаний погодився би прийняти українця чи українку як чоловіка або дружину, або ж як члена найближчої родини; третина «скоріше погодилася б». Категорично проти польсько-українських шлюбів – лише 14% поляків, тоді як у випадку росіян – 29%, а мусульман – 24%. Цікаво, що найбільший скепсис у цьому питанні виявили молоді чоловіки віком від 15 до 24 років.
Українки більш традиційні – і саме тому поляки їх обирають?
Коли говоримо про польсько-українські шлюби, передусім маємо на думці союзи польських чоловіків з українками. На них припадає близько 80% усіх таких шлюбів, укладених торік. Українські чоловіки та польські жінки присягали одне одному у вірності «до смерті» лише 535 разів.
Уже понад десятиліття в польських соцмережах циркулює міська легенда про те, що жінки зі Сходу нібито більш консервативні, менш емансиповані, не терплять фемінізму та інших «західних дурниць», водночас готові багато зробити заради сімейного добробуту і паспорта ЄС. Ця статистика, здається, лише підсилює такий стереотип.
«Жінки, значно охочіше за чоловіків, погоджуються на серйозні зміни у своєму житті, а стосунки з представником іншої культури – це безперечно така зміна. Мігранток у кожній країні часто сприймають як менш вибагливих, у порівнянні з місцевими жінками», – пояснює докторка Анета Бжозовська, соціологиня з Центру досліджень міграції Варшавського університету, що у 2016-2017 роках провела велике якісне дослідження, присвячене польсько-українським шлюбам. «Але насправді жінки мігрантки – чи то українки в Польщі, чи польки у Великій Британії – шукають не “більш зручний патріархат”, а партнерства», – додає дослідниця.
Бжозовська зауважує, що українські жінки зазвичай раніше, ніж польки, виходять заміж, або замислюються про створення родини. Та чи це означає, що вони прагнуть патріархальних стосунків? Зовсім ні.
«Для українських жінок дуже важливі професійні амбіції», – наголошує Анета Бжозовська. Вона також додає: «Мої респондентки з України часто описували своїх земляків у негативному світлі: вимогливі, патріархальні, але при цьому очікують, що жінка буде суттєво докладатися до сімейного бюджету. Польських партнерів вони натомість сприймали як менш вимогливих і більш партнерських».
Однак дослідниця не погоджується з твердженням, що перспективи отримання польського громадянства через шлюб із поляком є для українок важливою мотивацією вступати у такі стосунки: «У західноєвропейських країнах шлюб часто розглядають як показник високого рівня інтеграції, фактор, який допомагає мігрантам утвердитися на ринку праці чи в соціальних контактах. Однак в польських реаліях виявилося, що офіційне оформлення стосунків не дає особливих переваг. Те, наскільки українські партнери та партнерки поляків відчувають себе частиною польського суспільства, значно більше залежить не від їхнього сімейного статусу, а від соціального походження, професії та особистих звʼязків».
На відміну від країн Західної Європи, у Польщі шлюб не надто пришвидшує процес легалізації перебування чи отримання громадянства. Водночас принизливий характер процедури перевірки того, чи справді пара веде спільне життя, навпаки може відштовхувати.
«Більшість моїх респондентів цікавили не настільки питання легалізації, скільки практичні речі – наприклад, можливість разом перетнути кордон ЄС, а не стояти в різних чергах», – додає Бжозовська.
Отже, питання легалізації чи потенціальної натуралізації справді може пришвидшити рішення про шлюб, але воно не є визначальним для бажання вступити у романтичні стосунки.
Польки все ж мають рацію, побоюючись конкуренції на «шлюбному ринку»?
Тема польсько-українських стосунків між жінками й чоловіками набула популярності щонайменше два роки тому, коли дослідження Славоміра Сєракоського та Пшемислава Садури показало: найбільшу антипатію до українських біженок виявляють саме молоді польські жінки. Так, саме ті прогресивні, ліволіберальні, екологічно свідомі представниці молодого покоління вже у 2023 році демонстрували разючу відсутність емпатії до українок з дітьми, які шукали прихистку в Польщі від війни. Цей скепсис молодих польок до українців загалом підтвердили й інші соціологічні опитування. І пояснення залишилося тим самим: польки, мовляв, сприймають українок як конкуренток у боротьбі за «чоловічий ресурс».
«У 2022 році, коли до Польщі приїхала велика кількість українок, у соцмережах можна було помітити певний рух: почали виникати чоловічі групи у Facebook, де учасники відкрито писали, що хочуть познайомитися з українськими біженками – бо ті нібито більш жіночні, привабливі та спритні. Тобто дехто з польських чоловіків справді очікував, що тепер у них зʼявився “більший вибір”. Але українок не так просто було завоювати, і вже за кілька місяців у тих самих середовищах почали зʼявлятися розчарування та навіть відверта неприязнь», – каже Бжозовська.
Брак інтересу до українок – навіть не як до потенційних партнерок, а просто як до обʼєктів еротичної зацікавленості – підтверджують і статистичні дані про поведінку польських користувачів PornHub. На Заході чоловіки часто шукають відео за участі представниць великих мігрантських спільнот у своїх країнах: у Британії – індійок, у Франції – арабок, у Німеччині – туркень. У Польщі ж у десятці найпопулярніших пошукових запитів – лише «полька», «польські», «польське». Єдине іноземне слово, яке потрапило до рейтингу, – «чеське».
Бжозовська наголошує: з погляду чоловіків – а саме вони найчастіше коментують суспільні теми у Польщі – зручно пояснювати, що польки й українки, мовляв, «не ладнають» через суперництво за їхню – чоловічу – увагу: «Насправді ж, справа радше у страхах, чи вистачить усім державних ресурсів, можливостей у системі освіти, чи не зменшиться кількість робочих пропозицій. Те, що якась полька є самотньою, зовсім не означає, що вона активно шукає партнера».
Соціологиня зізнається, що їй цікаво, як складатимуться стосунки у наймолодшого покоління – між поляками та українцями, які разом дорослішали й навчалися. Саме вони мають найбільше контактів, а отже, і найбільший потенціал долати соціальну дистанцію. Проблема лише в тому, що незалежно від міграції люди загалом дедалі рідше об’єднуються в пари – і це глобальний тренд.
Олена Бабакова