У першу середу після Масного четверга у католицькій, а також у деяких протестантських церквах розпочинається 40-денний Великий піст, що закінчується Великоднем. У Польщі цей день називають Попільною або Вступною середою, або ж Попєльцем / Popielec. Невіддільним атрибутом першого дня посту є попіл, яким священник посипає голови вірянам на символ покути та смиренності. Попільна середа закінчує період так званих запустів – зимових святкувань, маскарадів та ігор, на заміну яким приходять піст та молитва. Ще до XIX – початку XX сторіччя Попільна середа супроводжувалась своїми багатими традиціями. Розповідаємо про деякі з них.
Попіл – символ покути та тлінності
Попєлєц або Попільна середа (пол. Środa Popielcowa, Popielec) своєю назвою завдячує попелу, яким цього дня священники посипають голови вірян. Ще у дохристиянські часи в багатьох культурах попіл був символом тлінності та минущості земного життя людини. У християнстві попіл почали використовувати у VI-VII століттях під час публічних сповідей. А вже до кінця XI століття ця традиція закріпилась у католицькій церкві, коли тодішній Папа Римський Урбан II радив священникам посипати голови вірян попелом у перший день Великого посту.
Про Попільну середу згадує польський історик XVIII століття Єнджей Кітович у своїй книзі «Опис звичаїв у часи панування Августа III» / Opis obyczajów za panowania Augusta III. Історик пише, що цього дня людям у костелі посипали голову попелом з великодніх пальм, які святили на минулий Великдень. «Але не з кісток трупів, як думають простаки», – так Кітович прокоментував поширене упередження, щодо походження попелу. «Посипали попелом <…> нагадуючи людям, що колись і вони попелом обернуться, тому не повинні привʼязуватись до мирської суєти, а тим більше до розпусти, але повинні чинити покуту в розкоші та м’ясоїдстві під час святого посту», – писав історик. За словами Кітовича, тоді був також поширений звичай організовувати додаткову службу з посипанням попелом у неділю – спеціально для тих, хто через роботу або інші обовʼязки не міг прийти до костелу в середу.
У XVIII, XIX та навіть на початку XX століть у Польщі був також поширений звичай, коли попіл отримував тільки голова родини – священник не тільки посипав голову, але також сипав трохи попелу у молитовник. Чоловік повертався з цим попелом додому та обсипав ним голови інших членів родини.
Сьогодні Попільну середу відзначають католицька та деякі протестантські церкви. Однак не у всіх країнах посипають попелом голови, як у Польщі. До прикладу у Сполучених Штатах священники замість цього малюють попелом знак хреста на чолі вірянина. Цей процес супроводжується словами з Біблії «прахом ти єси і в прах повернешся» або «покайтесь і віруйте в Євангеліє».
Попільна або ж Вступна середа – початок Великого посту
Попільна або як її ще називають у Польщі Вступна середа – це перший день Великого посту та відповідно «вступ» до Великодніх свят. Великий піст триває 40 днів (з виключенням неділь) від Попільної середи до Великого четверга та символізує ті 40 днів які Ісус провів у пустелі. Це також час каяття, роздумів про віру, благочинності та підготовки до найважливішої події у літургічному календарі християн – Воскресіння Господнього.
Під час Великого посту віряни обмежували себе не тільки в їжі, але також у напоях та розвагах. У Попільну середу господині старанно мили посуд, у якому перед цим готували мʼясо. Пательні та каструлі, де залишився хоч слід жиру, демонстративно виносили на горище або викидали у вікно. Відтоді основною стравою на наступні шість тижнів ставав пісний журек – суп на заквасці з житнього або вівсяного борошна. У багатих домах під час посту відмовлялись також від цукру, меду та молочних продуктів. Натомість харчувались картоплею, капустою, ріпою, стравами з борошна, оселедцем.
Під час Великого посту багато людей відмовилися також від алкоголю та куріння. Люльки та мішки з тютюном чи махоркою ховали аж до Великодньої неділі. Прибирали також музичні інструменти, припиняли всі веселощі, зустрічі та частування, а молодь і дітей лаяли за те, що вони сміялися та кричали. На зміну їм приходили спільне читання молитов, а іноді спільне читання благочестивих книг.
Цю великопісну тишу, спокій і урочистість порушувало лише святкування так званого півпістя. У день, коли випадала середина Великого посту по вулицях міст та сіл бігали хлопчаки, шуміли дерев’яними стукачами та брязкальцями та розбивали горщики з попелом об двері будинків, особливо тих, де жили незаміжні дівчата. Саме тому цей день часто називали також днем биття горщиків
Попільна середа – боротьба посту з карнавалом
Звук дзвонів перед початком служби у костелі у Попільну середу звістував закінчення карнавалу або так званих запустів – періоду зимових святкувань, маскарадів та ігор, який зазвичай розпочинався на Свято Трьох Королів (6 січня). Однак, ще до початку XX століття, особливо в селах, гуляння тривали і протягом Попільної середи. Як зазначає польська етнографиня Барбара Огродовська, Попєлєц був граничним моментом в народній обрядовості, часом своєрідної битви посту з карнавалом.
Згаданий раніше Єнджей Кітович так описував польські міста у Вступну середу: «У великих містах челядь переодягнувшись на дідів та циган, а одного між себе вбравши у ведмедя, накривши чорним кожухом наверх хутром вивернутим <…> водили його від дому до дому та за копійчину або трунок людям показували».
Ще більше народних звичаїв описав польський етнограф XIX століття Оскар Колберг у своїй багатотомній праці «Народ. Його звичаї, побут, мова, легенди, прислів’я, обряди, чаклунство, ігри, пісні, музика і танці» / Lud. Jego zwyczaje, sposób życia, mowa, podania, przysłowia, obrzędy, gusła, zabawy, pieśni, muzyka i tańce. Наприклад, у Варшаві і мазовецьких селах ляльку, що символізує карнавал, заковували у кайдани, а потім відрубували їй голову або били батогами.
Незалежно від регіону, Вступна середа була останнім днем, коли молоді заміжні жінки (дівчата, які вийшли заміж протягом останнього року) могли офіційно вступити до громади зрілих жінок. Старші господині відвідували хати, де жили молоді жінки, обв’язували їх простирадлами, посипали попелом і на возах і тачках відвозили до корчми. Натомість тільки у Великопольщі існував подібний звичай, але щодо молодих чоловіків, які нещодавно одружились. Старші господарі «викрадали» їх з дому та заводили до корчми, де молоді люди повинні були відкупитись випивкою.
Анастасія Верховецька