Оля Михайлюк — ідея / відео / текст / голос;
Валерій Чоботар, Олег Божко — текст / голос;
Марк Токар (контрабас) і Олексій Ворсоба (акордеон) — музика.
Так описують проєкт «паМ’ЯТАти» його автори: «Це музика, документальні відео та інтерв’ю, квіти та дірки в парканах, спокійні та відсторонені розмови про річки Папуа Нової Гвінеї, траєкторії яблуневих пелюсток під час обстрілів, історію зеленого папуги зі зруйнованого будинку та про м’яту на подвір’ї, де були востаннє у 2014-му. А ще про те, як опинитися серед війни тому, хто завжди вважав себе пацифістом. Ландшафтний дизайнер, тренер з фрі-файту і перформерка. Вони не збиралися бути всередині. Але не змогли встояти осторонь».
Влітку 2014 року Оля Михайлюк на кілька тижнів опинилася на окупованій території на сході України. Електричка Донецьк – Луганськ, яка привезла її до станції Алчевськ, виявилася останньою. Наступного дня в Дебальцево підірвали колії, залізничне сполучення було перервано. В місті щодня з’являлося більше людей в камуфляжі, в магазинах зникали продукти, дедалі частіше чутно було обстріли, тривога росла.
«Світ звузився до одного подвір’я. В ньому багато м’яти… Комусь м’ята допомагає заспокоїтися й примиритися з власними спогадами, комусь допомагає згадати. Але я не ставлю за мету всіх вилікувати. В кожного своя трава», – говорить Оля Михайлюк.
Проєкт вперше показаний на фестивалі документального театру й перформансу Akcent у Празі в листопаді 2016 року, в березні 2017 року — в шести прифронтових містах на сході України, а також у Варшаві, та Києві. Допрацьовану відеороботу, з перекладами польською й англійською, наприкінці квітня 2021 планується презентувати в Маріуполі та Познані, Старобільську та Вроцлаві.
Читайте також: «Наші гранати мирні», або як завдяки мистецтву утримати Крим