Привілейовані мандрівники? Як коронакриза змінює життя мігрантів – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Привілейовані мандрівники? Як коронакриза змінює життя мігрантів

Олена Бабакова
30 Вересня 2020
Привілейовані мандрівники? Як коронакриза змінює життя мігрантів
Олена Бабакова
Олена Бабакова

Українська працівниця мережі супермаркетів у Польщі сьогодні має більше можливостей пересуватися Європою, ніж представник київського середнього класу. Пандемія COVID-19 довела мешканцям ЄС, наскільки вони залежать від праці мігрантів. Іноземні працівники отримали виняткові привілеї перетинати міждержавні кордони, коли для решти мандрівників вони закриті. Проте вони не мають найголовнішого – можливості залишитися вдома.

У світі готуються до другої хвилі пандемії коронавірусу. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, станом на 20 вересня 2020 року вірус COVID-19 був виявлений у 30 млн осіб у всьому світі, а понад 900 тис. померли через викликані ним ускладнення. І хоча найгірша епідемічна ситуація спостерігається у США, Індії, Росії та країнах Південної Америки, в Європі у вересні реєстрували понад 60 тис. нових випадків захворювання  щодня. Так, 20 вересня в Україні було зафіксовано майже 3 тис. нових випадків зараження коронавірусом, у Польщі – тисяча.

Поки Австрія, Британія, Росія та США заявляють, що від винайдення вакцини їхніх науковців відділяють лічені тижні, більшість дослідників схиляється до думки, що до весни 2021 року навряд чи вдасться істотно зменшити кількість захворювань. Найбільш впливові політики континенту – канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Емануель Макрон – після вересневої зустрічі в Брегансоні на Лазуровому узбережжі фактично підтвердили, що краще застосовувати «шведську модель» карантину: заохочувати населення до підтримки гігієни та обмеження контактів, але без радикального припинення публічного життя.

Тому не дивно, що більшість країн ЄС дозволила вільне пересування всередині євроспільноти, проте утримує обмеження для мандрівників з інших регіонів. Це вже не жорсткий локдаун зразка березня-червня, коли пасажирські комунікації були фактично заморожені навіть поміж країнами Шенгенської зони, але й до рівня міжнародної мобільності, яким ми володіли до весни цього року, ще далеко. Поза Кіпром, Болгарією, Словенією чи частково Хорватією, держави ЄС досі не приймають відвідувачів – не громадян ЄС із туристичною та бізнесовою метою. В’їзд найближчим родичам громадян дозволений скрізь, але щодо найближчих родичів іноземців-резидентів – тут уже виникають проблеми. Лічені країни дозволяють в’їзд журналістам, кращою є ситуація з науковцями та дослідниками – але тільки з тими, що співпрацюють з університетами чи академіями наук.

Ну і залишається питання карантину. Його тривалість останнім часом скорочена до 10–12 днів, проте навіть така самоізоляція позбавляє сенсу короткотермінові поїздки. У 2020 році далекі подорожі вимагають від мандрівників значно більше, ніж раніше, ресурсів: часу, грошей, послуг юриста, еластичності.

На цьому тлі трудові мігранти – громадяни третіх країн, що працюють на терені однієї з держав ЄС, – виглядають суперпривілейованою групою. Власники постійних і тимчасових дозволів на проживання, дозволів на працю та трудових договорів могли подорожувати через ковідну «залізну завісу» навіть у період найбільш гострих обмежень. Щобільше – країни Заходу докладали зусиль, аби перевезти їх через кордон. Так, Британія від початку квітня замовляла чартери для румунських, болгарських та українських працівників аграрного сектору, Австрія – болгарських та турецьких працівників транспорту та лікарень, Польща, Фінляндія – для українських робітників фабрик та сільського господарства. Проблемою була логістика подорожей, але не саме право конкретної групи іноземців в’їхати.

У випадку Польщі кордон можуть перетнути й власники «oświadczenia» – декларації про намір працевлаштувати іноземця, та навіть ті працівники, які ще не мають підписаного трудового контракту – якщо доведуть, що розпочнуть працю одразу після приїзду. З липня деякі польські працедавці дозволяють проходити карантин за місцем роботи. А перетин польсько-українського кордону де факто дозволяє далі вільно переміщатися всією територією ЄС, за виключенням країн та регіонів, які тимчасово запроваджують обмеження на в’їзд (деякі провінції Іспанії, країни Балтії).

Мобільність у 2020 році залежить не від рівня прибутків, а тільки від того, наскільки твоя праця потрібна країні, що приймає. Англомовна преса та Єврокомісія все частіше оперують терміном essential workers (ключові працівники) – життєво необхідні працівники. Під ним розуміють працівників сфери торгівлі, сільського господарства, медичних закладів та опіки, транспорту й логістики. Праця цих людей виявилася особливо потрібною під час пандемії COVID-19. І саме в цих сферах велику роль відіграють іноземні працівники – у середньому 13% у ЄС, проте в деяких країнах – понад 20%. При тому, що їхні зарплати часто є нижчими за середні, їхню роботу не можна перенести до домашнього офісу. Вихід із дому, виїзд із міста, з країни з цієї перспективи є не привілеєм, а службовим обов’язком.

Можливість поїхати на канікули до Італії чи Греції цього року вигідно відрізняє українських мігрантів у Польщі від їхніх співгромадян удома, проте необхідність щодня ходити до праці, на фоні висхідної статистики захворювань, уже не є привабливою. Мігрант має багато можливостей для переміщень, але не має права зупинитися.

До стресу, пов’язаного із можливістю захворіти, у випадку українських трудових мігрантів додається непередбачувана політика урядів та перевізників. Польський уряд уже двічі – на кілька днів у липні та серпні – скасовував карантин для тих українців, хто перетинає кордон літаком, але потім анулював дозвіл із сьогодні на завтра. Це стало проблемою не тільки для тих, хто прямував до Польщі на роботу, але й для родин, хто збирався відвідати родичів в Україні, чи залишити дітей на літо в бабусь та дідусів. Скасування та перенесення рейсів, погане знання польського права представниками авіакомпаній і пов’язані з цим відмови в посадці на борт, – часом замало просто мати право на в’їзд, його треба ще відстояти.

Додаткові неприємні емоції викликає й комунікаційна політика української влади, яка то дезінформує громадян щодо можливості виїзду та в’їзду до країни, то переносить дати початку дії планованих обмежень.

Нікуди не зникли традиційні проблеми із легалізацією перебування в Польщі. Минулого року, за даними Верховної контрольної палати Польщі, розгляд середньостатистичної справи про дозвіл на проживання тривав близько пів року, замість гарантованих законом 60 днів. Цього року, після фактичного паралічу адміністрації з середини березня до кінця травня, цей термін видовжився. І хоча перебування всіх мігрантів у Польщі на час пандемії було визнано легальним, після відкриття міграційних управлінь у травні-червні відсоток відмов зріс, а від аплікантів на дозвіл на проживання почали вимагати додаткові документи від Закладу соціального страхування, яких не вимагали до пандемії.

COVID-19 показав, що європейська економіка не справляється без мігрантів. Що вони є не додатком, а необхідним елементом повноцінного соціально-економічного життя. Але мігранти далі мусять давати собі раду самостійно. Португалія, Італія, Британія обіцяють реформу міграційного права, аби спростити працевлаштування та довготривалу легалізацію перебування для essential workers. У Польщі поки таких планів немає.

Олена Бабакова

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись