Відповідну постанову підтримали і партія влади, і опозиція. В Україні рішенням поляків розчаровані, звинувачують “польських націоналістів” та закликають відновити діалог на ґрунті християнських цінностей
22 липня Сейм прийняв постанову, якою визнав Волинську трагедію геноцидом польського народу, здійсненим українськими націоналістами. Відтепер 11 липня у Польщі відзначатиметься Національний день пам’яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти громадян ІІ Речі Посполитої (міжвоєнної Польщі — ред.). “За” постанову проголосували 432 депутати, 10 утрималися від голосу, ніхто не виступив проти.
Як ПіС відмовився від Дня пам’яті 17 вересня на користь 11 липня
Проект постанови Сейму, який визначав події на Волині та Східній Галичині у 1943-45 рр. геноцидом польського народу, з’явився ще навесні. Його автором був Міхал Дворчик, голова парламентської Комісії до справ контакту з поляками закордоном. Дворчик неодноразово наголошував, що метою постанови є вшанування жертв та спонукання українців до критичного осмислення своєї історії.
На початку липня Сейм під час пленарного засідання, ініційованого клубом Кукіз’15, розглядав можливість прийняття двох документів: постанови, яка б визнавала події на Волині геноцидом, та закону, який би встановлював День пам’яті мучеництва кресов’ян 17 вересня. Хоч “кукізівці” від початку наполягали на 11 липня, тобто даті, яка прив’язана до історії польсько-українського протистояння, правляча партія Право і справедливість обстоювала варіант 17 вересня — річниці нападу СРСР на Польщу, адже саме ця подія започаткувала ланцюжок трагедій, які коштували життя десяткам тисяч поляків на так званих східних кресах. На підтримку такого рішення виступив голова ПіС Ярослав Качинський. Тим не менше, протягом двох тижнів позиція ПіС змінилася, і вже 19 липня комісії Сейму почали розглядати тільки проект постанови, в якій згадувалося і про геноцид, здійснений УПА та іншими формаціями українських націоналістів, і про день пам’яті жертв цього геноциду саме 11 липня.
Варто зауважити, що проект ПіС підтримала більшість депутатів опозиційної партії Громадянська платформа. Хоча на початку липня депутат Платформи Марцін Свєнціцький пропонував Сейму інший проект постанови, який би вшановував жертви і з польського, і з українського боку, а текст був адаптований таким чином, що за нього могла б проголосувати і Верховна Рада. Проте, за неофіційною інформацією, незадовго до остаточного голосування голова Платформи Ґжеґож Схетина закликав членів клубу підтримати проект Дворчика. Причини — на думку Схетини, поглиблення дискусії тільки б зміцнило націоналістів у Сеймі, а Платформа, якби повністю зігнорувала проект ПіС, втратила б частину свого консервативного електорату.
Постанова, за яку врешті-решт проголосував Сейм, нагадує постанову польського Сенату від 7 липня. Щоправда, у сеймовому документі були звужені хронологічні рамки — вже не 1939-45, а 1943-45, було приділено більше уваги українцям, які допомагали полякам, та висловлено підтримку Україні, яка зараз змагається з російською агресією.
Не тільки геноцид: за що проголосували польські депутати
Таким чином, польський Сейм визнав, що українські націоналісти у 1943-45 рр. вчинили геноцид проти громадян ІІ Речі Посполитої, серед яких переважали поляки, проте були також чехи, вірмени та євреї. До українських націоналістів польські парламентарії зарахували ОУН, УПА, дивізію СС Галичина та інші колабораційні формації. Сейм підкреслив, що жертви злочинів українських націоналістів не були до цього часу гідно вшановані. Польські політики висловили вдячність Армії Крайовій, Батальйонам хлопським та Кресовій самообороні, які захищали польське цивільне населення. При цьому, у постанові згадано про акції відплати на українському цивільному населенні, які пізніше чинили поляки. Є також вирази вдячності для українців, які рятували поляків, і Сейм просить президента Польщі відзначити ці особи державними нагородами. У тексті підкреслено, що депутати не перекладають відповідальності за злочини, здійснені під час війни, на весь український народ. Постанова завершується виразами солідарності для України, яка бореться з російською агресією, і запевненням, що тільки правда про історію є єдиним шляхом для поєднання та пробачення між польським та українським народом.
Варто відзначити, що під час дискусії у Сеймі серед критичних голосів переважали ті, хто називав проект постанови занадто м’яким, ніж ті, хто намагався лагодити тон документу та триматися засади “пробачаємо і просимо про вибачення”. В результаті, від голосування “за” документ утрималися лише 3 депутатів Платформи та 7 від партії “Сучасна”.
Реакція української сторони
Вже через дві години після голосування у Сеймі нову постанову прокоментував президент України Петро Порошенко на офіційній сторінці у мережі Facebook:
“Шкодую щодо рішення польського Сейму. Знаю, багато хто захоче використати його для політичних спекуляцій. Однак, маємо повернутися до заповіді Івана Павла ІІ – пробачаємо і просимо пробачення. Лише спільними кроками можемо прийти до християнського примирення і єднання. Лише разом зможемо з’ясувати всі факти трагічних сторінок спільної історії. І вірю, що ми продовжимо рухатися саме цим шляхом”.
Доволі розлогий текст Волинській постанові присвятив посол України у Республіці Польща Андрій Дещиця:
“[…] Надзвичайно прикро, що частина польських політиків, приймаючи постанову про вшанування жертв Волині, так і не врахувала неодноразових звернень та пропозицій української сторони щодо спільної оцінки нашої спільної трагічної історії. Шкода, що перевагу було надано односторонній політичній оцінці подій, а не фаховим міжнародним чи хоча б українсько-польським експертним дослідженням та відповідним правовим висновкам того, що сталося. Звичайно, що на таке рішення польського парламенту буде відповідь українських політиків та парламентарів, які на свій розсуд і кожен по-своєму слушно будуть доказувати, що був геноцид і українців з боку поляків. Тому напевно нас чекає період взаємних звинувачень та заяв. І дай нам Боже всім мудрості, щоб це залишилося лише в площині політичних дебатів […]”.
Спеціальну заяву опублікував Комітет Верховної ради у закордонних справах:
“[…] вважаючи, що ухвалення Сенатом і Сеймом Республіки Польща антиукраїнських постанов перекреслює весь конструктивний політичний і дипломатичний доробок та зусилля двох держав і народів, спрямовані на взаємне прощення та примирення і вшанування пам’яті невинно убієнних українців та поляків; висловлює жаль, що Сейм Республіки Польща проігнорував пропозицію Верховної Ради України спільно вшанувати жертви Волинських подій шляхом ухвалення спільної заяви, проект якої був заздалегідь переданий польським парламентарям та залишився без будь-якої реакції; засуджує односторонні дії Сенату і Сейму Республіки Польща, спрямовані на перегляд позитивних результатів співпраці, яких було досягнуто під час конструктивного українсько-польського діалогу за останні десятиліття; наполягає на тому, що підхід авторів проектів постанов Сенату і Сейму Республіки Польща до оцінки подій Волинської трагедії є політично незбалансованим та юридично некоректним; розглядає прийняття Сенатом і Сеймом Республіки Польща цих постанов як провокативну акцію націоналістичних сил в Республіці Польща і як таку, що свідомо спрямована на підрив дружньої атмосфери українсько-польських взаємин […]”.
Варто додати, що ввечері 22 липня співголова Комітету польсько-української міжпарламентскої співпраці Борис Тарасюк відмовився надалі виконувати свої обов’язки.
“Наші польські сусіди повністю зіграли на руку Кремлю”, – заявив в ефірі каналу “Еспресо” директор Українського ІНП Володимир В’ятрович. Натомість вже на сторінці у Facebook В’ятрович додав, що рішення польського Сейму є виразом туги не за загиблими людьми, а за втраченими територіями на Сході.
Доволі гостро висловився політичний коментатор Петро Олещук:
“[…] Під час голосування у Сеймі Польщі у жодного тамтешнього депутата на виникло думки, що це голосування може мати якісь негативні наслідки для них самих. Вони не можуть уявити собі, що Україна може якось на це відповісти. Вони просто продемонстрували всю глибину своєї зневаги до української влади, і, тим самим, української держави, з якою навіть не варто обговорювати питання, які стосуються неї самої. Проблема ж не в тому – визнавати геноцид, чи не визнавати. Проблема в тому, що в Польщі оцінюють історичні події на території України, повністю ігноруючи думку самої України […]”.
А ось що написав співробітник Інституту Горшеніна та редактор Lb.ua Олег Базар:
“[…] Фактично, ця резолюція Сейму – це спроба продиктувати нам, як жити і кого шанувати. Досі крихкий і неймовірно складний процес примирення українців та поляків якось тримався на тому, що завдяки позиції моральних авторитетів обидва народи намагалися говорити з позиції грішника, що кається, а не судді, намагалися говорити про свої власні гріхи, а не провини сусіда.
При цьому, українці не вказували полякам, яких героїв їм шанувати, а поляки, відповідно, не вказували нам. Звісно, просто не було, проблем завжди не бракувало, але завдяки польській стороні ми відкинуті у нульову точку. […] Великою дурницею у ситуації, що склалася, стала б дзеркальна відповідь з боку України. Не варто. Готових рецептів немає – треба сідати і думати, що робити.”
До виваженої реакції та аналізу того, що відбувається тепер у польській політиці, закликала співробітниця Інституту світової політики та Києво-Могилянської Академії Олена Бетлій:
“[…] не можу не відзначити, що реакція польської сторони на появу у Києві проспекту Бандери та ухвала польського Сенату спровокували чисельні дискусії в Україні щодо Волинської різанини, Степана Бандери, діяльності ОУН та УПА і історії українсько-польських відносин. При цьому, якщо дискусії про ідеологію ОУН та різні сторінки УПА дедалі більше стають предметом українсько-українських дискусій, то в полеміку щодо українсько-польських дискусій цього разу повернулося й гостре обговорення української політики міжвоєнної Польщі, пацифікація, а також операція “Вісла”. Чи ж готове до поновлення цих дискусій польське суспільство (зокрема, найбільш радикальне його крило) і чи подальші сюжети з польсько-української скриньки Пандори є бажаними? Тож, відзначаючи своєрідний прорив у полеміці довкола складних питань взаємовідносин, що гноїлися, але не загоювалися, і вважаючи, що в довгостроковій перспективі вони сприятимуть налагодженню взаємопримирення і порозуміння, не можу не відзначити несвоєчасність таких “проривів” […]”.
Нагадаємо, Волинська трагедія – це масові вбивства поляків, здійснені протягом 1943–1944 років, зокрема, Українською повстанською армією на території колишнього Волинського воєводства РП; до Волинської трагедії часто зараховують також вбивства на етнічному ґрунті на терені Львівщини, Тернопільщини і Станіславщини міжвоєнної Польщі. Ці події переважна частина польських істориків називає геноцидом польського народу, а українських – обопільним конфліктом або війною. За підрахунками польських дослідників, під час цієї трагедії загинуло близько 100 тисяч поляків, ще близько 15 тисяч українців загинули у так званих “акціях відплати” Армії Крайової. У 2009 році польський Сейм визнав вбивства на Волині трагедією, що мала “характер етнічної чистки” та “ознаки геноциду”. У резолюції, прийнятій 12 липня 2013 року, польський Сейм вжив окреслення “етнічна чистка, що мала ознаки геноциду”. 22 липня 2016 Сейм офіційно визнав події на Волині геноцидом польського народу, здійсненим українськими націоналістами.
Олена БАБАКОВА