Росія змінює методи гібридної війни проти Польщі, використовуючи не лише класичну агентурну роботу, а й інструменти, що, на перший погляд, здаються безпечними – від закону про доступ до інформації до приватних університетів. Про це в інтерв’ю Gazeta Wyborcza розповіла професорка Ірена Ліпович, членкиня комісії з розслідування впливів Росії та Білорусі в Польщі, створеної за розпорядженням прем’єра Дональда Туска.
Чому результати роботи комісії досі не оприлюднено?
За словами Ліпович, у квітні, коли кампанія президентських виборів у Польщі входила в кульмінаційну фазу, публікація підсумкового звіту могла бути використана політичними силами у власних інтересах, що принесло б користь ворогам країни. Тому вирішили зачекати до виборів. Після них уряд зосередився на реконструкції, і лише тепер політична ситуація стала стабільнішою, аби обговорити рекомендації.
Звіт на 500 сторінок містить багато секретної інформації, а приблизно третина відвідувань сайту міністерства юстиції, де опубліковано відкриту частину документа, надходила з російських IP-адрес.
Навіщо Росія цікавиться польськими громадами
У Польщі діє закон про доступ до публічної інформації, який незалежні медіа та громадські організації справедливо захищають як один із фундаментів демократії. Фахівчиня зазначає, що проблема починається там, де цей закон перетинається з питаннями безпеки. Відповідно до нього, з відкритого доступу вилучені лише дані з обмеженим доступом та інформація, що стосується критичної інфраструктури. Але самі адреси водозаборів чи плани будівель гміни такими не є.
До муніципалітетів, навіть далеких від кордону, можуть надходити офіційні запити щодо розташування джерел води, вітряків, шляхів евакуації. Об’єднавши ці відомості, противник може отримати цілісну «мозаїку» для точного удару.
«У будь-який момент наш противник може атакувати, наприклад, усі джерела питної води в місті, адреси яких раніше отримав з уряду на підставі закону про доступ до публічної інформації. Бо ж адреса невеликого джерела питної води не є ані інформацією з обмеженим доступом, ані такою, що стосується критичної інфраструктури», – пояснює Ліпович.
Комісія вже підготувала пропозиції для зміни закону, які не суперечать конституції, але ускладнять збір такої інформації сторонніми.
Загрози вищої освіти
Особливу небезпеку, за словами Ліпович, становлять приватні виші, особливо ті, що готують фахівців з безпеки. Російський громадянин, купивши такий університет, може залучати до закладу військових, прикордонників чи чиновників, а через теми дипломних робіт отримувати дані про оборонні об’єкти та структури регіонів.
«У 2025 році Росія вже не обмежується старомодними шпигунами, які здалеку фотографують казарми чи залізничний вокзал. Сучасному шпигунові не треба повзати в кущах – достатньо зручно придбати приватний університет», – говорить Ліпович.
І це – не гіпотетичний випадок, а реальна ситуація в Польщі. Назви вишу Ліпович не розкриває, але наголошує, що такий виш може легко припинити діяльність, а його архіви опиняться за кордоном.
Комісія виявила понад 640 закладів, які викладають предмети з безпеки. При цьому держава не завжди знає, хто є їхнім власником і викладацьким складом.
Ліпович пропонує обмежити придбання або створення навчальних закладів іноземцями без спеціального дозволу, а також створити реєстр капіталу та реальних бенефіціарів таких установ.
Нестандартні загрози: від охоронців торгових центрів до молоді в соцмережах
Росія вважає Польщу ворогом незалежно від її дій і працює над підривом зсередини. Підготовлені охоронці великих торгових центрів, що є потенційними цілями диверсій, можуть стати прихованим «резервом» для ворога.
Інший напрямок роботи спецслужб – вербування підлітків. Зазвичай це самотні юнаки, які проводять багато часу в мережі, цікавляться теоріями змови і радикальними поглядами. Спершу їм лестять і дають прості завдання, оплачуючи їх непропорційно великими гонорарами у біткоїнах. А згодом – шантажуючи, надсилаючи жорстокі російські відео катувань з України та Чечні, погрожуючи родичам, змушують виконувати небезпечні доручення, аж до встановлення вибухових пристроїв. Такі молоді люди опиняються перед дилемою: підкоритися, з відчаю позбавити себе життя або звернутися по допомогу до поліції. Медіа знають про випадок хлопця, який звернувся до органів і практично добровільно перебуває у вʼязниці, бо лише там він у безпеці.
«Звичайно, наші противники можуть таким методом вербувати мігрантів, але частіше загрозою може стати твій син чи онук. Тому важливо подивитися, чим він займається, поговорити з ним про погляди, перевірити, чи раптом він не радикалізувався і чи не опинився вже на іншому боці барикад. Має спрацювати червоне світло, якщо твій син або онук раптом починає розповідати, що ненавидить іноземців, Європу, НАТО», – зазначає Ліпович.
Ліпович підкреслює, що такі «агенти-одноразки» дешеві та розраховані на утилізацію. Вони можуть бути «законсервовані» на роки, але в критичний момент стануть ресурсом для диверсій чи дестабілізації.
Мета російської дезінформації
Нині влада Росії ще не намагається переконати поляків прийняти її систему цінностей – цей етап іще попереду. Їхня теперішня мета інша – підірвати та поступово зруйнувати власні зразки й орієнтири польського суспільства, його принципи та фундаментальні цінності. Для цього вони використовують так звану стратегію «Великої брехні» – метод, у якому важлива не послідовність чи правдивість повідомлень, а здатність сіяти хаос і розкол.
Противнику байдуже, чи він у конкретний момент підіграє наративам крайніх правих чи крайніх лівих – головне, щоб одні були нацьковані на інших. Будь-яка новина, чутка чи сфабрикований матеріал, який може викликати суспільне занепокоєння, роздратування або посилити ворожість між групами, для Росії стає корисним інструментом.
Теми такої пропаганди змінюються залежно від обставин – іноді це страх перед біженцями, іноді суперечки довкола прав меншин чи історичні конфлікти. Сьогодні особливо помітною є кампанія ненависті проти іноземців, яка прямо формує небезпечну дихотомію «свій – чужий» і розмиває суспільну єдність.
Ред.
Джерело: Gazeta Wyborcza
