Забрати «800 плюс», поставити в кінець черги до лікаря, асимілювати – антимігрантські настрої здомінували президентські перегони у 2025 році. Апогеєм захисту прав людини серед польських політиків тепер стало «можуть тут жити і платити податки».
Наближається до завершення президентська кампанія. Соцопитування показують, що ім’я переможця – Рафал Тшасковський (Громадянська Коаліція) чи Кароль Навроцький (формально незалежний, але має підтримку ПіС) – дізнаємося у другому турі 1 червня. Головною інтригою голосування 18 травня є те, як розкладеться підтримка виборців поміж Славоміром Менценом (Конфедерація), Шимоном Головнею (Польща 2050) та Магдаленою Бєят (Ліві).
Ця кампанія запам’ятається полякам рекордною кількістю кандидатів на посаду голови держави – 13, і рекордною кількістю телевізійних дебатів – 76 телевізійних дебатів за участі кандидатів у президенти та одні дебати за участі представників виборчих штабів.. Ціна перегонів – чи коаліція центристських та лівих партій, що прийшла до влади у 2023 році, матиме нарешті свого президента, який не ветуватиме ухвалені парламентом закони, чи нас очікує ще принаймні два роки протистояння між прем’єром та главою держави.
Натомість крім вищезгаданих обставин, ці вибори важко назвати цікавими. Кампанії бракувало ґрунтовних дискусій, і точилися вони не довкола проблем, важливих для польських виборців (а це, як показує, наприклад, опитування United Surveys з січня цього року, запобігання війні, доступ до системи охорони здоров’я, житлове будівництво), а скандалів за участі того чи іншого кандидата.
Питання пов’язані з міграцією з’являлися у кампанії як рефрен; переважно, щоб більшість учасників перегонів підтвердила: так, нам це дуже не подобається.
Українки без «800 плюс»
За польською Конституцією президент має обмежені повноваження, визначальну роль у формуванні внутрішньої і зовнішньої політики відіграє уряд. Що не заважало кандидатам обіцяти виборцям нововведення, які вони запровадять шляхом подання законопроєктів до Сейму. І тут ще на початку року першим під вогонь потрапило питання обмеження родинних виплат в рамах програми «800 плюс» для українських біженок з дітьми.
Від березня 2022 року ті громадяни України, хто приїжджає до Польщі і тут оформлює тимчасовий захист (статус PESEL UKR), подібно як польські громадяни можуть отримувати допомогу від держави 800 злотих на кожну дитину. На відміну від трудових мігрантів з України та інших іноземців, для цього українським біженцям не обов’язково працювати і платити податки. Оскільки польська соціальна допомога для біженців є скромною порівняно з іншими країнами ЄС, «800 плюс» часто є головним джерелом доходу для тих біженських родин, де жінка сама опікується кількома дітьми, дитиною-інвалідом або родичами у похилому віці.
Про те, що українцям ці виплати треба обмежити, ультраправа партія Конфедерація почала говорити ще у 2023 році, і на початку 2025 цю риторику у ТікТоку згадав її кандидат Славомір Менцен. Якщо два роки тому інші політики проігнорували цей наратив, то цього разу Менцена доволі швидко підтримав не тільки правий консерватор Кароль Навроцький, але й декларований ліберал Рафал Тшасковський, котрий до цього багато разів підкреслював, що Варшава, де він є мером останні 6 років, є домом для української громади, і буде підтримувати її як може.
Тшасковський наприкінці січня підтвердив: він буде вимагати, аби парламент обмежив виплати «800 плюс» тим біженкам, які не працюють і не платять податків у Польщі. Свого кандидата підтримав прем’єр Дональд Туск і пообіцяв – якщо Тшасковського оберуть, парламент схвалить його ініціативу. Щоправда, що означає «працює» (постійно, раз на рік? повний робочий день?) і «платить податки» (щомісяця чи хоча б раз у році? від певної суми чи вистачить 1 злотий?) учасники дискусії ніколи не конкретизували.
Хоча ця зміна стосувалася б відносно невеликої групи біженок (до 25%), вона найбільш боляче вдарила б у найслабших. До того ж сама формула «800 плюс» – це допомога не для дорослих, а для дітей, які не мають впливу на статус своїх батьків на ринку праці. Хоча ідею критикували десятки громадських організацій та експертів, голосно проти неї – як нехристиянської та недалекоглядної з точки зору польської демографії – виступив тільки спікер Сейму Шимон Головня. «Що стосується ринку праці, я не розумію позиції Рафала Тшасковського щодо 800+ для українських дітей. Вони залишаться тут і будуть заповнювати податками ту [демографічну] діру, яку ми маємо» – це висловлювання спікера Сейму під час квітневих передвиборчих дебатів у містечку Конське.
Конкуренція за правого виборця
Те, що Тшасковський вирішив забирати «800 плюс» в українських жінок – не свідоцтво якоїсь виняткової антигуманності чи ксенофобії самого кандидата та його штабу. Це свідоцтво того, що польський політичний мейнстрим остаточно попрощався з амбіціями створювати ідеї та вести за ними громадян, а вирішив в першу, другу і третю чергу керуватися результатами соцопитувань. А от нібито правильні ідеї, типу підвищення пенсійного віку, можуть коштувати влади (як це було з Туском і його партією у 2015 році), а підживлення вже наявних емоцій та страхів – гарантія довгого правління (ПіС на такій стратегії протримався 8 років попри численні скандали та кризи).
Як показує дослідження CBOS, опубліковане в квітні цього року, аж 69% поляків вважає, що іммігранти занадто обтяжують польську систему соціальної допомоги. Не дивно, що обмеження виплат «800 плюс» підтримує аж 88%!
Другий страх мешканців країни над Віслою – зростання злочинності через приїзд іноземців, 66% опитаних. І власне у цю ноту стали вдаряти Туск, а за ним і Тшасковський.
У лютому розпочалася програма показових, бо з відеозйомкою, трансляцією до соціальних мереж прем’єра та мера Варшави, депортацій іноземців, що отримали кримінальні вироки у Польщі. Хоча відсоток злочинності серед мігрантів нижчий ніж середній у Польщі, а депортаційні вироки виконувалися і до цього, у 2025 літак з кількома десятками мігрантів на борту, що відлітав у Грузію, подавався урядом як остаточна перемога Добра над Злом.
Все, аби заручитися підтримкою виборців правої частини політичного спектра, бо саме вони вирішуватимуть долю другого туру.
Загроза зі Сходу та Заходу
У першому турі цей виборець підтримає когось з ультраправих кандидатів, окрім Менцена це цього року Гжегож Браун та Марек Якубяк. Для них все, що пов’язане з міграцією є поганим, бо це загроза польській безпеці та ідентичності. При чому Менцен та Браун критикують прицільно як імміграцію з країн глобального Півдня, так і приїзд українських трудових мігрантів та воєнних біженців, не приймаючи аргументів навіть про «культурну близькість». До протидії міграції вони в стані звести кожну справу – так, під час дебатів газети Superexpress наприкінці квітня, відповідаючи на запитання про можливість переривання вагітності у випадку зґвалтування, Менцен заявив, що це дуже рідка ситуація, а їх може бути ще менше якщо не впускати до Європи мігрантів з Азії та Африки.
Кілька днів перед першим туром, штаб Менцена поширив відео, де йому українською мовою погрожують кілька молодиків у масках. Поки неясно, хто записав ролик і на чиє замовлення (останніми тижнями збільшується кількість свідчень про громадян України, яких рекрутують російські спецслужби для диверсій в Європі). Браун натомість ще з 2022 року подорожує країною з плакатами «Стоп українізації Польщі», тепер вони в унісон з Менценом розповідають в соцмережах, що громадяни України можуть мати більшу підтримку з боку польської держави ніж самі поляки (редакція – це не відповідає дійсності).
Їхню риторику майже повністю копіює Кароль Навроцький, який цього року особливо грає на питанні захисту західних кордонів Польщі, вклоняючись популярним серед виборців ПіС антинімецьким настроям. «Нас заливають іммігранти з Близького Сходу та Африки, яких до нас перекидають з-за Одри», – типовий спот Навроцького. «Західний кордон Польщі знаходиться під тиском нелегальних мігрантів, а уряд капітулював, замість щось з цим зробити», – це вже репліка під час дебатів у містечку Конське.
Вже при нагоді травневих дебатів у TVP Навроцький закидав владі, що та потаємно готує осередки для релокації мігрантів в рамах Міграційного пакту ЄС – Центри інтеграції іноземців. Хоча проєкт Центрів призначений для легальних трудових мігрантів, не для проживання, а для консультацій та мовних курсів, і взагалі створив його уряд ПіС, Навроцький регулярно згадує про нього як змову Туска та ЄС.
Фаворит кампанії Рафал Тшасковський у питаннях міграції від Навроцького відрізняється хіба обіцянками, що буде робити польську міграційну політику за євросоюзні гроші, але поза цим все те саме: ні Міграційному пакту (редакція – це частина правової системи ЄС, Польща не може від нього відмовитися якщо хоче бути членом Євросоюзу), безпека передусім, обмежимо видачу віз, обмежимо виплати.
«Попередній уряд впустив сотні тисяч мігрантів, підготував стратегію щодо біженців, яка була недопрацьованою. Сьогодні ми це виправляємо», – заявив кандидат, який ще недавно критикував пушбеки та расизм.
Над цією зміною поглядів колись ліберала-єврократа Тшасковського іронізує інший учасник перегонів, журналіст Кшиштоф Становський: «Я проґавив момент, коли закінчилися мігранти, яких ми маємо притулити, а почалися агресивні загарбники. Але гнучкий хребет має мер Варшави!», – «тролив» він Тшасковського на дебатах газети Superexpress.
Прикметно, що навіть Інтернет-ікона цієї кампанії, кандидатка від Союзу демократичних лівих Йоанна Сенишин, яка пишається тим, що ніколи не мала дітей і сама себе називає «баба з яйцями», своє позитивне ставлення до міграції маніфестує тим, що закликає мігрантів… асимілювати. Тоді як цей термін вже кільканадцять років не використовується у Європі як расистський, а сама концепція асиміляції визнана шкідливою.
Па-па, права людини
Мобілізація електорату довкола питання міграції це не польське цьогорічне ноу-хау, так зараз працює політика у Німеччині, Британії чи США, де навіть лівоцентристські партії аби переманити електорат популістів клянуться вигнати нелегальних мігрантів та закрити кордони. І в Польщі це вже було – ПіС виграв парламентські вибори 2015 року великою мірою завдяки тому, що залякав поляків можливою релокацією сирійських біженців.
Але що відрізняє цю польську кампанію від інших – здається, польські політики остаточно попрощалися з розглядами міграційних процесів у контексті прав людини.
Якщо ліберальна Громадянська коаліція у 2015-2023 критикувала ПіС через розповсюдження ксенофобії, негуманітарне ставлення до шукачів притулку на польсько-білоруському кордоні, то тепер навіть ліві надають перевагу не згадувати про проблеми мігрантів чи біженців. Що робити з сотнями людей, яких спецслужби Лукашенка підступом запрошують до Білорусі і потім привозять на кордон з Польщею, це вже не питання до дискусії. Всі погодилися, що це гібридна війна, отже будуємо мур та збільшуємо кількість патрулів.
Апогей гуманітаризму сьогодні – визнання економічної та демографічної користі від міграції: «Польща повинна бути безпечною та контролювати, хто в’їжджає. Але правда полягає в тому, що біженці та мігранти вже тут, вони працюють у великих містах, на тих роботах, де підприємці не могли знайти працівників. Наш обов’язок як політиків – не сіяти моральну паніку, а зробити так, щоб люди, які приїжджають, дійсно були перевірені, могли тут працювати й платити податки», – це слова Магдалени Бєят від Лівих.
На жаль, не можна дивуватися такому розвитку подій: Польща протягом останньої декади перетворилася з країни-донора мігрантів на країну-рецепієнта, і ця зміна відбулася найшвидше серед інших західних країн; водночас польський політикум (спочатку тільки праві, а потім і ліберали) інтенсивно підживлював серед громадян відчуття, що Польща втратила контроль над міграцією, отже вона у небезпеці. Як показує травневе дослідження More in Common, 73% опитаних вважають головною метою політики у галузі міграції повернути собі контроль над тим, хто приїжджає до нас, а ще 20% – банально зменшити кількість іммігрантів. З відповідей на інші запитання випливає, що поляки ладні поступитися своїми побоюваннями, якщо мігранти матимуть позитивний вплив на економіку. Ось тільки…. вони вже його мають!
Польща рекордсмен ЄС за відсотком мігрантів, які прибувають сюди саме з метою праці (а не, наприклад, навчання чи возз’єднання родин), серед громадян України працює понад 85% «довоєнних» мігрантів та близько 70% біженців. Українці сплачують до польського бюджету у податках та внесках більше, ніж витрачено коштів на всі види державної допомоги.
Ось тільки про це кандидати у президенти – навіть у рамах економічної логіки керування міграцією – вже не згадують. Що додатково дає поживний ґрунт для антимігрантських наративів, розкручуваних у ЄС Росією.
Олена Бабакова
