«Кожного мешканця вбити, полонених не брати. Варшаву зрівняти з землею», – такий наказ видав Гітлер у відповідь на початок в окупованій поліській столиці повстання. Придушенням Варшавського повстання мали зайнятись Вермахт, СС та німецька поліція. Саме дві останні формації, очолювані Гайнцом Райнефартом, здійснили масоване знищення цивільних мешканців варшавського району Воля. За три дні, 5-7 серпня 1944 року, було розстріляно або спалено живцем від 40 до 60 тисяч чоловіків, жінок та дітей. Різанина на Волі стала найбільшим одиничним злочином нацистів проти мирного населення у Європі. Відповідальні за цей злочин так ніколи й не були покарані.
5 серпня – у роковини трагедії – у Варшаві проходять Марші памʼяті цивільних жертв Варшавського повстання.
Варшавське повстання
1 серпня 1944 року о 17:00 в окупованій нацистами Варшаві спалахнуло повстання – відділи Армії Крайової у Варшаві атакували німецькі позиції у всіх районах столиці. Ухвалюючи рішення про повстання, військове та політичне керівництво Польщі сподівались отримати політичну перевагу перед Червоною Армією, яка наближалась до Варшави. Після вигнання німців підрозділи Армії Крайової разом із представниками влади Польської підпільної держави мали зустріти радянські війська у ролі «законних господарів», демонструючи тим самим приналежність звільнених земель до Польщі та факт, що ці землі перебувають під контролем уряду Польської республіки.
Планувалось, що повстання триватиме три дні – за цей час Червона Армія мала підійти до Варшави та в разі чого допомогти витіснити з міста німецькі сили. Однак цей план не вдався. Сталін, попри очікування як поляків, так і США і Британії, розвернув радянські війська від Варшави та загалом перешкоджав наданню допомоги для повстанців.
Попри значну перевагу німецьких сил, як у людях, так і в зброї, повстанцям вдалось протриматись 63 дні – від 1 серпня до 2 жовтня 1944 року.
Доповідаючи Гітлеру про початок Варшавського повстання Райхсфюрер-СС Генріх Гіммлер зазначив, що це чи не найкращий час, щоб Третій Рейх остаточно вирішив для себе польську «польську проблему». Слова Гіммлера відображають одну з провідних ідей нацистів, де Польща сприймалась як перешкода для здобуття «життєвого простору» на сході Європи. Реагуючи на початок повстання у польській столиці Гітлер віддав наказ повністю зруйнувати місто: «Кожен житель має бути вбитий, полонених брати не можна. Варшаву зрівняти із землею і таким чином створити приклад для всієї Європи».
Вже з перших годин повстання німецькі війська та поліція, дислоковані у Варшаві, вчиняли вбивства цивільних. Однак у перші дні – 1-4 серпня – такі дії нацистів мали радше характер відповіді на вибух повстання та були вибірковими. Жертвами ставали в основному чоловіки, яких німці підозрювали в участі у конспірації. Тоді ж мирне населення використовували також у якості «живих щитів» для прикриття піхотних і танкових атак нацистів проти повстанців.
Воля, субота, 5 серпня 1944 року
Напередодні повстання Воля була промисловим районом Варшави, де мешкали переважно працівники навколишніх фабрик. Через ці терени проходила також одна з найважливіших для нацистів комунікаційних артерій, яка обʼєднувала тил з німецькими військами на Східному фронті.
Ввечері 4 серпня до Варшави прибувають додаткові сили нацистів, зокрема батальйони СС та Вермахту та окремі формування колаборантів, як, наприклад, Російська Визвольна Армія. О 7 ранку в суботу, 5 серпня, німецькі війська розпочинають наступ на Волі. Попри опір повстанців до вечора нацисти повертають під свій контроль значну частину району. Одночасно з цим на вулицях варшавської Волі розпочинається масове знищення цивільного населення.
Найбільші страти відбулися біля залізничного насипу на вул. Мочидло у в районі вул. Гурчевсько (від 4,5 до 12 тисяч жертв), а також на головній вулиці району – Вольській – на фабриках «Урсус» (6-7,5 тисяч загиблих) і Йозефа Франашка (4-6 тисяч вбитих), у парку Совінського (близько 1,5 тисяч жертв), а також на православному цвинтарі (кількасот вбитих) та у костелі Св. Лаврентія (кількасот вбитих). Мирних жителів вбивали з кулеметів або кидали гранати в житлові будинки, які згодом підпалювали. Людей, яким вдалося втекти, ловили та розстрілювали на вулиці, а їхні тіла кидали у будівлі, що палали.
Ввечері 5 серпня офіцер СС та поліції Гайнц Райнефарт доповідав, що «має менше набоїв, ніж полонених» і не знає, що робити з цивільними затриманими.
Різанина на Волі – як її пізніше назвали польські історики – тривала три дні, 5-7 серпня. Нацисти діяли методично та послідовно. Страти відбувались як у пунктах масових розстрілів, так і в окремих дворах. Смерті не уникнули ні жінки, ні діти.
«Ми всі стоїмо на тротуарі і бачимо три кулемети, які стоять перед нашим будинком, – згадує Даніеля Кархер-Серафінська, якій вдалось вижити. – Не встигли ми помітити, як пролунав залп пострілів із цих кулеметів. Був один залп, потім ще один залп і тиша. <…> Звичайно, всі впали і тіла вбитих. Я присіла, за мною опинилась моя мама. Після першого залпу я чула як вона до мене говорила: “Дануся, ти жива? Жива?” – “Я жива, жива” <…> Після другого залпу мама мене вже не питала, була тиша. Тільки я запитала: “Мамо, ти жива?”. Нічого, тиша. Я вже знала, що вона мертва <…> І так ми лежали в їхній крові». Через декілька годин німецький солдат дозволив встати тим, хто залишився живий. Даніеля та ще 4 виживших потрапили до костелу Св. Лаврентія, а потім до табору в Прушкові. Вже пізніше її спогади записав Музей Варшавського повстання.
Непокараний злочин
Різанина на Волі стала найбільших одиничним воєнним злочином нацистів проти мирного населення у Європі. Головними відповідальними за придушення повстання і за масоване винищення цивільного населення Варшави були обергруппенфюрер-СС генерал Еріх фон дем Бах-Зелевський та офіцер СС та поліції Гайнц Райнефарт. Обидва вони пережили закінчення Другої світової, однак ніколи не понесли відповідальність за вбивства на варшавській Волі. Яскравим прикладом є доля Гайнца Райнефарта, який не тільки не був засуджений, але зміг побудувати політичну карʼєру у Західній Німеччині. Він став мером міста Вестерланд, а в 1958–1967 роках був депутатом ландтагу землі Шлезвіг-Гольштейн.
«Після війни польська сторона кілька разів зверталася з проханням про екстрадицію Райнефарта. Справи проти нього проводилися кілька разів, і кожного разу їх припиняли, оскільки кожного разу вирішувалося, що не можна стверджувати, що Райнефарт знав про те, що відбувається у Волі. Коли читаєш документацію процесів, які відбувалися в німецьких судах, вражає, як легко можна було уникнути відповідальності», – пояснює для Polskie Radio д-р Патриція Гжебик з Варшавського університету.
Сам Райнефарт своєї вини не визнав, а порушені проти нього слідства вважав переслідуваннями, на які не заслужив.
Точна кількість жертв різанини на Волі залишається невідомою. За оцінками істориків, їх могло бути від 40 до 60 тисяч.
За підрахунками, заснованими на свідченнях і документах, зібраних в архівах Головної комісії з розслідування нацистських злочинів у Польщі, у суботу, 5 серпня, у Волі було вбито 45 500 осіб. Наступного дня: 10 100. У понеділок, 7 серпня німці вбили 3 800 осіб. Ніколи не вдасться визначити точну кількість жертв, зокрема через знищення слідів злочину шляхом спалення тіл.
Навесні 1945 року почалися ексгумації вбитих жителів Волі. У документах Міського похоронного бюро та Окружної комісії з розслідування німецьких злочинів досить точно вказано кількість праху, знайденого на місцях масових розстрілів чи спалень тіл – другу річницю різанини на Цвинтарі повстанців у Варшаві поховали 12 тонн праху.
Хоча найбільш масовані вбивства цивільного населення у Варшаві тривали на Волі 5-7 серпня, це не означає, що в інші дні Варшавського повстання, нацисти не скоювали інших злочинів і не здійснювали масові страти. Воля постраждала найбільше, однак в інших районах містах також були загиблі. Передовсім це стосується району Охота, де за приблизними підрахунками загинуло 10 тисяч мирних жителів. Загалом за 63 дні повстання внаслідок боїв та авіанальотів загинуло близько 18 тисяч повстанців та близько 180 тисяч цивільних.
У сучасній Польщі Варшавське повстання є символом відваги, мужності та непохитного прагнення до свободи. Щороку 1 серпня – у день початку повстання – у Варшаві та інших містах Польщі вшановують памʼять повстанців. Натомість 5 серпня – у роковини найбільших розстрілів мирного населення на Волі – вшановують памʼять цивільних жертв Варшавського повстання.
Читайте також: «Ми хотіли бути вільними і завдячувати свободою собі»: історія Варшавського повстання
Анастасія Верховецька
За матеріалами: Нова Польща, Polskie Radio, Dzieje.pl