27 січня, згідно з рішенням ООН, відзначають Міжнародний день памʼять жертв Голокосту – масового та систематичного знищення переважно єврейського населення Європи нацистською Німеччиною. День памʼяті встановлено у річницю визволення найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау у польському містечку Освенцим, де за приблизними підрахунками було вбито понад 1 мільйон осіб. Відтак 27 січня 1945 року вважають символічною датою закінчення геноциду, внаслідок якого загинуло близько 6 мільйонів осіб.
До Міжнародного дня памʼяті жертв Голокосту розповідаємо, як памʼять про ці трагічні події зберігають у Польщі та які місця варто відвідати, щоб дізнатись більше про історію польських євреїв та Голокост.
Найважливішими місцями памʼяті про Голокост у Польщі є музеї, створені на місці колишніх таборів смерті та концентраційних таборів.
Музей колишнього німецького табору смерті Кульмгоф у Хелмно
Табір Кульмгоф у польському селі Хелмно (сьогодні – Великопольське воєводство) став першим нацистським табором смерті та функціонував з 7 грудня 1941 року по 11 квітня 1943 року у замку у селі Хелмно, та з весни 1944 року до 18 січня 1945 року у Жуховському лісі, в 4 кілометрах від села. У таборі було знищено місцевих євреїв, а також євреїв з Німеччини, Чехії та Австрії, який перед цим депортували до гетто в Лодзі. Вважається, що в таборі Хелмно було вбито близько 200 тисяч євреїв. Там, ймовірно, також були вбиті чеські та польські діти, польські солдати, християнське духовенство та люди похилого віку з будинків опіки, а також радянські військовополонені.
Музей колишнього німецького табору смерті Кульмгоф у Хелмно було відкрито у 1990 році і до нього входить будинок музею у селі Хелмно, будинок зерносховища (єдиний, який залишився з часів Другої світової і в якому загинула остання група євреїв, вбитих у Хелмно), фундаменти палацу, де першочергово розміщувався табір смерті, а також меморіальний простір у Жуховському лісі, де поховано загиблих. З частиною експозиції можна ознайомитись онлайн на віртуальній екскурсії.
Меморіал та музей Аушвіц-Біркенау – колишній нацистський концентраційний табір та табір смерті
Аушвіц-Біркенау – найбільший нацистський концентраційний та робочий табір, а також табір смерті, який функціонував з 20 травня 1940 року по 27 січня 1945 року поблизу міста Освенцим (сьогодні – Малопольське воєводство, неподалік Кракова). Комплекс Аушвіц-Біркенау об’єднував групу з трьох головних таборів: Аушвіц І, Аушвіц ІІ (Біркенау) – власне табір смерті, побудований у 1941-1942 роках, та Аушвіц ІІІ (робочий табір). Початково у таборі увʼязнювали поляків, євреїв та радянських військовополонених. Саме на останніх нацисти випробували Циклон Б, який потім використовували для масового вбивства людей у газових камерах. Аушвіц-Біркенау став головним місцем знищення євреїв Європи. У газових камерах табору загинуло 1,1 мільйона осіб: близько 960 тисяч євреїв з Угорщини, Польщі, Франції, Голландії, Греції, Чехії, Німеччини, Австрії, Словаччини, Бельгії, Югославії, Італії та Норвегії, а також поляки, роми, військовополонені інших національностей.
Державний музей Аушвіц-Біркенау було відкрито стараннями колишніх вʼязнів табору у 1947 році. Меморіал охоплює територію двох збережених частин таборів Аушвіц I і Аушвіц II-Біркенау, загальною площею 191 гектар. У межах музею знаходяться будівлі та руїни табору, в тому числі руїни газових камер і крематоріїв, кілька кілометрів табірної огорожі та внутрішніх доріг, а також залізнична рампа (у Біркенау). У 1979 році територія колишнього табору Аушвіц-Біркенау була внесена до списку міжнародної спадщини ЮНЕСКО. Музей також розробив віртуальну екскурсію.
Державний музей на Майданеку
Майданек – нацистський концентраційний табір у Любліні, який функціонував протягом 1941-1944 років. За час свого існування виконував багато функцій: табір для військовополонених, концентраційний табір, трудовий табір, табір смерті, штрафний перехідний табір і місце для розстрілу людей, які не перебували у таборі. Загалом через табір пройшло 130 тисяч осіб з усієї Європи, з яких майже 80 тисяч загинули внаслідок примітивних умов життя, каторжної праці, розстрілів і вбивств у газових камерах – з них близько 60 тисяч були євреями, а решта – переважно поляки, білоруси, українці та росіяни.
Музей на Майданеку було відкрито у листопаді 1944 року, тим самим він став першим музеєм у Європі, який вшановував памʼять жертв Голокосту. Музей займає всю територію колишнього табору, де збереглись окремі обʼєкти.
Музей та меморіал у Белжеці
Німецький табір смерті в Белжеці був першим центром знищення єврейського населення у Генерал-губернаторствіГенерал-губернаторство — тимчасова адміністративно-територіальна одиниця, утворена 12 жовтня 1939 року гітлерівським урядом під час Другої світової війни у центрально-східній частині Польської держави. Адміністративний центр був у Кракові.. У таборі в Беджеці з березня по грудень 1942 року було вбито приблизно 450 тисяч осіб, переважно євреїв з Польщі, а також з Німеччини, Австрії, Чехії та Словаччини. Це був перший табір, де нацистами було використано стаціонарні газові камери. Табір припинив свою діяльність у грудні 1942 року, швидше за все, через брак місця для подальших братських могил. Вʼязнів, які лишились, було перевезено до табору смерті у Собіборі.
Музей та меморіал у Белжеці було відкрито у 2004 році, як відділ державного музею на Майданеку в Любліні. На території колишнього табору розміщено музей з постійною експозицією та меморіал, важливою складовою якого є символічний простір братської могили. Музей також має віртуальну екскурсію.
Музей та меморіал у Собіборі
Німецький табір смерті в Собіборі був створений на рубежі квітня-травня 1942 року як другий після Белжеця центр знищення євреїв у рамах «Операції Райнхард»Кодова назва для плану знищення єврейського населення у Генерал-губернаторстві. Для реалізації цього плану було побудовано три табори смерті – Белжец, Собібор та Треблінка.. Тут було вбито близько 170-180 тисяч євреїв з Генерал-губернаторства, а також з території Третього Рейху, Словаччини, Нідерландів та Франції. Знаковою сторінкою в історії табору було повстання вʼязнів, яке спалахнуло 14 жовтня 1943 року. Після вбивства кількох есесівців і охоронців великій групі в’язнів вдалося втекти – 50 осіб з цієї групи дожило до кінця війни.
Постійна експозиція музею у Собіборі постала у 2020 році. Кількома роками раніше тут було облаштовано також меморіал. Музей у Собіборі є частиною музею на Майданеку в Любліні.
Музей Треблінка. Колишній німецький нацистський табір смерті та трудовий табір
Треблінка – два нацистські табори – Треблінка І (трудовий табір) та Треблінка ІІ (табір смерті), організовані нацистами недалеко від села Треблінка (сьогодні Мазовецьке воєводство, близько 80 км від Варшави). Табір смерті – Треблінка ІІ – було побудовано у другій половині 1942 року. 23 липня 1942 року сюди прибув перший транспорт з євреями з Варшавського гетто. В одному з наступних транспортів з Варшави 5 або 6 серпня (точної дати немає) до Треблінки вивезли, зокрема, польського лікаря та педагога Януша Корчака разом з майже 200 його вихованцями з «Дому сиріт». Пізніше сюди привозили євреїв з Чехословаччини, Франції, Греції, Югославії, СРСР, Німеччини та Австрії, а також ромів та сінтіСінті – підгрупа ромського народу. Вони живуть переважно в Німеччині, Франції, Італії та Центральній Європі.. Загалом у таборі було вбито близько 800 тисяч євреїв.
Музей у Треблінці було відкрито у 1964 році. До якого складу входить територія колишнього табору смерті, колишнього трудового табору, шахта гравію, де працювали вʼязні табору та меморіал жертв табору смерті у Треблінці. Віртуальна екскурсія по музею доступна тут.
Музей Штуттгоф у Штутові
Штуттгоф – нацистський концентраційний табір, утворений у вересні 1939 року на території Вільного міста ДанцигВільне місто Данциг – сьогодні Гданськ – місто, яке після Першої світової війни отримало статус автономного регіону під керівництвом Ліги Націй (міжнародної організації, попередниці ООН). У 1939 році анексоване Третім Рейхом. Після Другої світової війни ці території увійшли до складу Польщі. у селі Штутов, близько 35 кілометрів від Гданська. Концентраційний табір Штуттгоф працював з 2 вересня 1939 року по 9 травня 1945 року. За підрахунками через табір пройшло близько 110 тисяч вʼязнів з 28 країн світу. Близько 65 тисяч осіб загинуло – у результаті хвороб, важкої роботи, безпосереднього вбивства.
Музей Штуттгоф у Штутові було відкрито у 1962 році. До його складу входять частково збережений старий табір, газова камера, командний пункт з гаражами, а також городи та теплиці. На території пам’ятного місця також відбудовані крематорії, нині порожні поля так званого нового табору та єврейського табору.
Памʼять про Голокост зберігають та досліджують не тільки музейні установи, відкриті на місцях колишніх нацистських таборів. Важливе місце у дослідженні історії євреїв у Польщі займають також інші наукові та культурні інституції.
Єдиною державною науковою установою у Польщі, яка займається дослідженням національної меншини є Єврейський історичний інститут / Żydowski instytut historyczny. Інститут був заснований у 1947 році та розміщується у Варшаві. Крім наукової роботи, він також займається просвітницькою діяльністю. Зокрема, можна відвідати постійні та тимчасові виставки в Інституті.
Головним музеєм Польщі, який розповідає не тільки про Голокост, але про всю історію польських євреїв є Музей POLIN. Назва музею з івриту перекладається як «Польща». Постійна експозиція «1000 років історії польських євреїв» розповідає про те, коли і за яких обставин на польських землях з’явились перші євреї, як з плином років змінювалось їхнє життя та культура, як вони співіснували з сусідами. Музей POLIN також проводить тематичні авторські екскурсії українською мовою – за розкладом екскурсій варто слідкувати на сайті музею.
Ще одним місцем, яке наблизить історію польських євреїв та Голокосту, є осередок Brama Grodzka – Teatr NN у Любліні. Осередок першочергово був театром, але з часом переріс у великий культурний центр, одним з головних завдань якої є збереження памʼяті про єврейське населення міста. Виставка, присвячена євреєм Любліна, знаходиться в історичній будівлі – Гродській брамі, яка у минулому обʼєднувала християнську та єврейську частини міста.
Фабрика Оскара Шиндлера у Кракові – зараз це один з відділів Краківського історичного музею, де розміщується постійна виставка, присвячена рокам нацистської окупації. У 1939-1945 роках фабрика належала німецькому підприємцю Оскару Шиндлеру та виробляла емальований посуд, а пізніше військову продукцію для Вермахту. У 1944 році на фабриці працювало понад тисячу євреїв – вʼязнів концентраційного табору у Плашуві. З наближенням фронту до Кракова Шиндлеру вдалось евакуювати у Чехію 1100 робочих-євреїв, тим самим врятувавши їхні життя. Ця історія була описана у книзі австралійського письменника Томаса Кініллі «Список Шиндлера». Пізніше на її основі було знято фільм Стівена Спілберга «Список Шиндлера».
Про історію другого за величиною гетто у Польщі – Лодзинського гетто (1940-1944) можна дізнатись у Музеї традиції незалежності. Станція Радегаст – це історична залізнична будівля 1941 року. Під час Другої світової війни вона була пов’язана з гетто, яке з 1940 року існувало у Лодзі. Спочатку будівля слугувала перевантажувальним пунктом продовольства та сировини для населення та підприємств гетто. Однак від січня 1942 року станція стала місцем, звідки єврейське населення відправляли до таборів смерті Кульмгоф у Хелмно та Аушвіц-Біркенау.
Друга світова війна та Голокост залишили свій слід чи не у кожному місті та селі Польщі. Сьогодні на місці колишніх єврейських кварталів, окремих будинків, цвинтарів можна помітити хоча б табличку, яка вшановує памʼять про колишніх мешканців. Однак ще більше місць тільки чекають на таке вшанування.
Голокост у Польщі – історична довідка
Голокост або Шоа (з івриту – «катастрофа») – геноцид – масове та систематичне знищення єврейського населення Європи нацистською Німеччиною та її союзниками й колаборантами. У ширшому значенні термін «Голокост» використовують на позначення переслідування та знищення Третім Рейхом не тільки євреїв, але також представників інших етнічних та соціальних груп – ромів, гомосексуалів, осіб з психічними розладами, військовополонених. Вважається, що внаслідок геноциду тільки серед єврейського населення налічується близько 6 млн загиблих. Точна кількість жертв Голокосту невідома.
Голокост охоплює період з 1933 року, коли до влади у Німеччині прийшов Адольф Гітлер, та до 1945 року – закінчення Другої світової війни. Однією з головних причин масового винищення євреїв є антисемітська та расистська політика, що проводилась у нацистській Німеччині, а в роки війни – на окупованих ними територіях та у країнах-союзницях Третього Рейху. В основі цієї політики був поділ на вищу – німецьку та споріднені з нею раси, та нижчі раси – євреї, роми, словʼяни – яких потрібно або поневолити, або знищити.
Друга світова війна розпочалась 1 вересня 1939 року. До кінця вересня Третій Рейх, маючи підтримку СРСР, окупував західну та центральну Польщу, включно з Варшавою. Решта країни, зокрема, західноукраїнські землі, які входили до складу ІІ Речі Посполитої, опинились під радянською окупацією. Нацистська окупаційна влада була встановлена на всій території Польщі після нападу Третього Рейху на Радянський Союз у 1941 році.
Політика нацистської Німеччини щодо євреїв в окупованій Польщі була репресивною та проходила у декілька етапів. Характерною ознакою 1939-1941 років є створення у польських містах єврейських гетто – закритих, відділених від решти міста, районів, куди примусово переселяли євреїв, тим самим відділяючи їх від решти населення. Умови життя у гетто були трагічними – там бракувало місця, їжі та ліків, внаслідок чого велика кількість людей померла від голоду та хвороб. Перше гетто в Польщі було створено німецькою окупаційною владою в Пйотркуві-Трибунальському в жовтні 1939 року. Найбільше гетто в Польщі було у Варшаві, де понад 400 тисяч євреїв були скупчені на площі приблизно 3,3 квадратних кілометри. Інші великі гетто були створені у Лодзі, Кракові, Білостоці, Львові, Любліні, Вільнюсі, Каунасі, Ченстохові та Мінську.
20 січня 1942 року у передмісті Берліна Ванзеє відбулась зустріч вищих посадових осіб нацистської Німеччини. Саме там – на Ванзейській конференції – було ухвалено рішення щодо технічних аспектів «остаточного розв’язання єврейського питання», тобто масового та системного вбивства єврейського населення Європи. Для цього нацистська влада побудувала на території Польщі пʼять таборів смертіВажливо не плутати з концентраційними таборами. За весь період існування Третього Рейху, як на його території, так і в інших країнах Європи, зокрема у Польщі, існувало понад 900 концентраційних таборів. Такі табори використовувались для увʼязнення осіб, які становили загрозу для режиму. У Польщі прикладом концентраційного табору є Майданек, створений у Любліні. Натомість так звані табори смерті мали лише одну мету – швидке та масове знищення людей одразу після прибуття у табір. Таких таборів смерті існувало всього 5 – всі на території Польщі, куди звозили єврейське населення також з інших країн Європи.: Кульмгоф у Хелмно, Аушвіц-Біркенау в Освенцимі, Собібор, Белжець та Треблінка. На теренах, які входять до складу сучасної Польщі функціонували також два концентраційні табори – Майданек у Любліні та Штуттгоф біля Гданська. Загалом у цих таборах нацисти знищили близько 2,6 мільйона євреїв та десятки тисяч осіб інших національностей.
Підготувала Анастасія Верховецька
Джерело: Енциклопедія Голокосту, POLIN, Historia bez kitu
Читайте також: До роковин акції ліквідації євреїв Варшавського гетто у столиці Польщі пройде Марш памʼяті та встановлять «камені спотикання»