Сучасні Бескиди в польсько-українсько-словацькому прикордонні щорічно приваблюють тисячі туристів. До Другої світової війни ці землі заселяли українці, поляки, німці та євреї, але Голокост та операція «Вісла», вчинена комуністичним режимом повоєнної Польщі, на десятиліття знелюдила деякі з населених пунктів у Бескидах, змінила етнічну структуру населення цих гір.
Розповідаємо, що можна відвідати у регіоні, щоб краще познайомитись з його історією, культурою та природою.
Музей народної архітектури в Сяноці
Музей народної архітектури в Сяноці був заснований у 1958 році та є найбільшим скансеном (музеєм просто неба) у Польщі. Музей оповідає про багатокультурне минуле сучасної південно-східної Польщі (терен Підкарпатського та Малопольського воєводств). До Другої світової війни в цьому регіоні мешкали українці (лемки та бойки), поляки, німці та євреї. Споруди, розміщені в музеї, є або оригіналами, або точними копіями тих будівель, які знаходилися в різних населених пунктах регіону. У відтворених інтер’єрах зібрані оригінальні речі переважно з ХІХ-XX століть.
Більшість євреїв, які мешкали на цих теренах, було вбито під час Голокосту нацистами. Українців було депортовано під час операції «Вісла» в 1947 році комуністами (перші спроби депортацій відбулися вже в 1944 році). Загалом операція «Вісла» передбачала примусове переселення українців зі східної Польщі до її західних та північних воєводств. З квітня по липень 1947 року понад 140 тисяч осіб було примусово виселено з власних домівок без права на повернення.
Між 2009 і 2011 роками на території Музею було створено репліку (точну копію) ринкової площі початку ХХ століття, притаманної містечкам Галичини, названу Галицьким ринком. На цій площі відтворено низку будинків, які розташовувалися в різних містах та селах регіону: тут зібрано будівлі, які слугували як аптека, корчма, перукарня тощо. А також житлові будинки, які належали представникам різних народів (наприклад, будинок єврея) і т. д.
У скансені представлені унікальні дерев’яні сакральні споруди. Дерев’яна синагога з Поланця (Сташовського повіту Свентокшиського воєводства) – це репліка синагоги, збудованої в XVIII столітті й втраченої під час Другої світової, відновленої тут і відкритої у 2021 році. Синагога є одним з архітектурних елементів Галицького ринку.
Християнські храми походять з Підкарпаття та Малопольщі. Дві бойківські церкви: Успіння Богородиці (1731 року) з села Грузова (Бескидського повіту Підкарпатського воєводства) та Святого Онуфрія (1750 року) з села Росолин (Бескидського повіту). Лемківська церква Успіння Богородиці (1801 року) з села Ріпки (Горлицького повіту Малопольського воєводства). А також римо-католицький костел Миколи Чудотворця (1667 року) з села Бончаль-Дольни (Ясельського повіту Підкарпатського воєводства).
Музей неодноразово слугував знімальним майданчиком для кінематографістів. Зокрема, польський режисер Войцех Смажовський зняв тут сцени для фільму «Волинь» (2016), який викликав гостру критику з боку українських інтелектуалів.
Водосховище в Солині
Праці над створенням Солинського водосховища на річці Сян було розпочато восени 1960 року. Восени 1967 Сян було перекрито і вода затопила терени долини. Офіційне відкриття водосховища відбулося 22 липня 1968 року (у день комуністичного свята маніфесту ПКНВ – Польського комітету народного визволення). Під водами зникло декілька сіл (мешканцями затоплених сіл були переважно українці, яких було виселено з цих території внаслідок операції «Вісла» та після договору про обмін територіями між Польщею та Радянським Союзом у 1951 році). Солинське водосховище є найбільшим у Польщі й водночас має найвищу в Польщі 81 метрову дамбу.
У процесі будівництва водосховища було знищено низку церков: ап. Петра і Павла у Вовковиї (1833 року), св. Параскеви у Хревті (1670 року), св. Дмитра у Телеcниці Сянній (1828 року). Церкву Преображення у Солині, збудовану в 1937 році (на місці старої з 1828 року), було також розібрано, зникла частина оздоблення. Вцілілі елементи оздоблення було передано до колекцій скансену в Сяноці, замку-музею в Ланцуті й Національного музею в Кракові.
Ветлинська полонина
Ветлинська полонина – одна з найпопулярніших локацій в польських Бескидах, яку щорічно відвідують тисячі туристів. До операції «Вісла» в навколишніх селах мешкали українці (бойки). Назва полонини походить від села Ветлина, яке розташоване в долині однойменної річки. Полонина знаходиться на теренах Бескидського національного парку і нею проходить Головний бескидський шлях, протяжністю близько 500 кілометрів.
Мальовничі пейзажі Бескидів неодноразово приваблювали кіноматографістів. Зокрема, Ветлинська полонина стала місцем знімання польського пригодницького фільму Александра Щибора-Рильського Wilcze echa / «Вовче ехо» (1967), а також копродукційного фільму Bandyta / «Бандит» (1997) Мачея Дейчара з німецьким актором та режисером Тілем Швайґером у головній ролі.
Туристичний притулок «Хатка Пухатка»
Споруда на Хасяковій скелі з’явилася після Другої світової війни й була призначена для Військ охорони прикордоння (ВОП). Після Ялтинської конференції 1945 року тут було усталено польсько-український кордон (останнє коригування лінії якого відбулося в 1951 році). Від притулку «Хатка Пухатка» до кордону з Україною близько 11 кілометрів у східному напрямку і близько 7 кілометрів у південному. За доброї погоди можна побачити гори, що знаходяться з українського боку кордону.
З 1956 року будинком завідував ряшівський округ Польського туристично-краєзнавчого товариства. Будівля довгий час слугувала місцем нічлігу для туристів. Проте після перебудови притулку у 2020-2022 роках за кошти Європейського Союзу, згідно з умовою, у приміщенні заборонена комерційна діяльність протягом 5 років, а отже і комерційне проживання на території об’єкта. Зараз у будівлі туристи можуть відновити сили, а у холодну пору року зігрітися. Також у будівлі міститься рятувальна служба ГВРС (Górskie Ochotnicze Pogotowie Ratunkowe – Гірська волонтерська рятувальна служба).
Печера Довбуша
За легендою в печері переховувався опришок Олекса Довбуш, найвідоміший ватажок опришків, загони яких діяли на цих теренах з середини XVI століття. Печера знаходиться неподалік туристичного притулку «Хатка Пухатка».
Ветлина
Ветлина – село, що знаходиться біля підніжжя гір, коло полонини. До 1947 року воно було одним з найбільших у цій частині Бескидів – там мешкало понад 1000 людей. Його мешканцями були українці (бойки). Зокрема, вони випасали отари худоби у високогір’ї, зараз цей промисел тут цілковито зник. Під час операції «Вісла» мешканці села були депортовані. Будівлі селян згоріли. Церкву Христа-Царя, одну з найбільших в регіоні, збудовану за проєктом українського архітектора Якова Рудницького у першій третині ХХ століття, в 1950 році було підірвано силами ВОП. У 1950-х село почало залюднюватися новими мешканцями. А наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років тут було прокладено високогірну трасу, якою в цю частину гір туристи могли дістатися рейсовими автобусами.
Бескидська лісова вузькоколійка
Однією з туристичних атракцій Бескидів є вузькоколійка. Її було відкрито в 1898 році. Вузькоколійка мала розгалужену мережу і функціонувала з промисловою метою.
Наразі є доступними для гостей Бескидів два відрізки вузькоколійки: Майдан – Бальніца (9 кілометрів), Майдан – Пшислуп (11 кілометрів). Узимку функціонує виключно відрізок Майдан – Бальніца.
Найпопулярніший туристичний маршрут
Через Ветлинську полонину пролягає відрізок туристичного Головного бескидського шляху (означеного червоним кольором). Загальна довжина шляху польськими Карпатами становить близько 500 кілометрів.
Маршрут пролягає з перевалу Вижна, до якого можна дістатися автобусом або власним транспортом, і далі йде так званою кінною дорогою до притулку «Хатка Пухатка». У 2018 році цей маршрут було визнано найпопулярнішим маршрутом у Бескидському національному парку. У попередньому сезоні (2017 році) ним скористалося 116 тисяч туристів. Натомість на гору Тарниця (найвища точка польських Бескидів) з села Волосате тоді піднялося понад 95 тисяч туристів.
Бескидський національний парк
Бескидський національний парк був створений в 1973 році й наразі є одним з 23 національних парків у Польщі. З 2021 року 11 відсотків парку охороняється ЮНЕСКО як пам’ятка природи – це бескидські букові праліси, які потрапили до переліку світової спадщини разом з буковими пралісами українських, румунських та словацьких Карпат, а також буковими пралісами інших країн Європи, які вже знаходилися в списку ЮНЕСКО.
Євген Яковенко