Церковний шлюб у Польщі

0

Шлюб, який молодята беруть у польських церквах і костелах, може бути лише церковним або ж церковним та цивільним. Як ми писали в попередньому номері, для цивільного шлюбу обом нареченим потрібно підготувати всі документи і зареєструвати їх у РАГСі. Там можна зробити вибір – чи цивільний і церковний шлюб відбуватиметься окремо чи разом у церкві. Якщо шлюб т.зв. «конкордатний» – то РАГС видає відповідні документи для церкви. Не звільняє це від жодної відповідальності за представлення всіх необхідних документів, зокрема, судового рішення, про яке вже писалося.

Відтак повідомляється священик – і саме він заповнює і відправляє до РАГСу необхідні документи.

Дата

Найважливіше – це знайти відповідну дату в тому костелі чи церкві, де Ви збираєтеся стати на рушничок щастя. Тому найкраще взятися за це заздалегідь. Практично всюди є книжка, у якій пари записуються, вибираючи вільну дату. Згідно з канонічним правом, шлюб повинен проходити на парафії молодої або молодого. Якщо ні, по настоятелі тих парафій повинні висловити згоду на шлюб в іншій парафії. Зазвичай це формальність.

Крім цивільних документів, необхідно приготувати також церковні. Перш за все, це свідоцтво про хрещення та миропомазання (пол. bierzmowanie). Для греко-католиків вистачить лише про хрещення, бо у східній традиції ці два обряди поєднуються. Крім цих паперів, необхідна довідка про вільний стан. Вона також видається в парафії і засвідчує те, що ви ніколи до того не брали шлюбу.

Ці документи подаються до канцелярії костелу, або туди, де ви збираєтеся вінчатись (приміром, на одній з парафій молодят). Тоді ж отець з кожним із наречених веде дуже сувору й серйозну розмову. Він задає конкретні питання і записує відповіді. Така розмова служить для того, щоб перевірити серйозність обох наречених, ствердити, що вони мають намір продовжувати рід, не залежні від шкідливих звичок. У будь-якому разі після такої розмови важко визнати шлюб недійсним, бо аргумент «я не знала, що він п’є» не пройде. Якщо під час цієї розмови отець виявить якісь перешкоди або затаєну інформацію, він поінформує другу половинку про це. У будь-якому разі усе відбувається в такому дусі, щоб обоє усвідомили: назад дороги немає!

Після підписання документів в канцелярії отець висилає їх на затвердження до курії. Єпископ надає згоду на вінчання (так звана ліцензія на шлюб). З нею і з відкріпленням від пароха можна йти вінчатися до будь-якого іншого костелу. Після подачі цих документів у парафії будуть оголошені оповіді. Відтак процес триває близько тижня. Оповіді мусять бути на 2–3 службах.

Навчання

Перед шлюбом обоє наречених обов’язково повинні відбути так звані передшлюбні науки. Не обов’язково, щоб це було разом. На першому занятті (а занять загалом десять плюс три індивідуальні візити до родинної консультації) кожен учасник отримує так звану «залікову книжку» – і навпроти кожної теми повинен бути підпис особи, котра вела відповідні заняття. Необов’язково проходити все навчання в тому самому місці. Можна поєднувати курси, але необхідно пройти всі теми. Загалом питання і теми, які розглядаються, розповідають про подружжя і Церкву. Але в релігійному контексті є тільки кілька тем, решта стосується дуже часто практичного життя, виховання дітей. Специфічні теми веде не отець, а психолог. Обов’язкові індивідуальні візити в родинній консультації. Там парі пояснюють натуральні методи планування сім’ї, позицію Церкви щодо контрацептивів тощо. Курс можна пройти також на вихідних – усе за одним махом. Але на практиці таку можливість треба добре пошукати: зазвичай заняття відбуваються раз на тиждень, тому варто взятися за цю справу за 3 місяці до шлюбу. Крім занять, у «заліковці» є місце на печатки після двох сповідей – одна на оповіді, друга – перед самим шлюбом.

Конфесії

І тепер найважливіше – а як же з конфесією? Греко-католицька церква є частиною Католицької церкви. Тому шлюб у тому чи іншому обряді не суперечить ані вірі, ані конфесії. Якщо подружжя змішане – може відбутися як західне, так і східне вінчання, для цього не потрібно спеціальної згоди для жодної зі сторін. Для багатьох людей проблемою є присяга в Римо-католицькій церкві про виховання дітей в католицькому дусі. Однак оскільки Греко-католицька церква є частиною Католицької, то присяга не суперечить сумлінню. Чи діти будуть виховуватися в одному, чи в другому обряді – це і так буде в дусі католицької релігії. Трохи складніша ситуація тоді, коли одна з половинок – православного віросповідання. Тоді потрібно дозвіл єпископа на шлюб в іншій Церкві. І якщо це обряд Римо-католицької церкви, то обов’язковою залишається присяга про виховання дітей в дусі католицької релігії. Отже, міжконфесійний шлюб – як і міжнародний, – це завжди мистецтво компромісу.

Юлія ГОГОЛЬ

Share.