23 лютого в Польщі стартувала щорічна кампанія «Обличчя депресії: я не засуджую, я приймаю», яку провадить фонд Twarze Depresji («Обличчя депресії»). З цієї нагоди кореспондентка порталу «Наш вибір» поспілкувалася з представницями фонду – психологинею Антоніною Дудек-Олейнічак і координаторкою програми підтримки для українців Вікторією Гап’як.
Про те, як розпізнати депресію, яку допомогу можна отримати у Польщі та як фонд підтримує українців – у нашому матеріалі.
Кампанія «Обличчя депресії: я не засуджую, я приймаю» є найдовшою безперервною соціальною ініціативою у Польщі, присвяченою психічному здоров’ю. Вперше її провели у 2015 році. Метою проєкту є дестигматизація психічних розладів, поширення знань про депресію та заохочення людей звертатися по допомогу.
У межах кампанії організатори звертають увагу на те, що депресія може мати різні «обличчя». У попередні роки вона була присвячена, зокрема, дітям і молоді, чоловікам, людям старшого віку, онкопацієнтам, працівникам, а також жінкам під час і після вагітності. До проєкту долучаються також публічні особи – актори, музиканти, спортсмени, журналісти та громадські діячі, які відкрито говорять про власний досвід депресії або психологічної кризи. У 2022 році одним з учасників кампанії став український журналіст і головний редактор видання «Нова Польща» Євген Клімакін, який уже багато років живе і працює у Польщі.
«Ми говоримо про ролі, які жінки виконують щодня»
Розкажіть, чому присвячена цьогорічна кампанія?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Цього року ми зосереджуємося на психічному здоров’ї жінок – від маленьких дівчат до жінок старшого віку. Ми говоримо про ролі, які вони виконують у суспільстві: доньок, матерів, подруг, партнерок. Водночас багато жінок працюють або навчаються, дбають про дім, розвиваються, приділяють увагу своєму зовнішньому вигляду.
Усі ці ролі можуть приносити радість і відчуття реалізації, але водночас іноді стають джерелом тиску чи фрустрації. Часто жінки порівнюють себе з іншими – зокрема через соціальні мережі – і починають відчувати, що з ними щось не так.
Ми також провели власне дослідження за участю понад тисячі жінок. Більшість учасниць виконує щонайменше три соціальні ролі, і це вже саме по собі є значним навантаженням, адже в усьому цьому потрібно знаходити баланс і водночас дбати про себе.
Що є найбільшим викликом у поєднанні цих різних ролей?
Антоніна Дудек-Олейнічак: У кожної з цих ролей є свої очікування і свої потреби. Ми можемо бути доньками, працівницями або студентками, партнерками, подругами, іноді також волонтерками чи матерями, а згодом – бабусями. І поєднати все це разом буває дуже складно. Часто жінки намагаються відповідати всім цим очікуванням одночасно, і це може призводити до виснаження та погіршення психічного стану.
Кампанія стартувала 23 лютого. Чому саме цей період обрали для її початку?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Раніше ми проводили кампанію двічі на рік, а тепер – раз у рік. Вона стартує 23 лютого, адже це загальнопольський день боротьби з депресією, і саме з цієї нагоди ми розпочинаємо нашу інформаційну діяльність.
Крім того, ближче до Дня матері ми також опублікуємо спеціальний журнал, присвячений психічному здоров’ю жінок. У ньому представимо детальні результати нашого дослідження, а також інші матеріали, зокрема про досвід жінок-мігранток. Одна з наших спеціалісток, зокрема, пише про те, як змінюється роль української жінки, яка живе в Польщі, і з якими психологічними навантаженнями це може бути пов’язано.
«Психічні розлади є другою найчастішою причиною лікарняних у Польщі»
Чи є в Польщі статистики щодо поширеності депресії та інших психічних розладів?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Існує дуже багато різних статистичних даних. Ми ще не маємо офіційних даних за минулий рік від Міністерства охорони здоров’я та Національного фонду здоров’я. Але з Управління соціального страхування, тобто ZUS, маємо інформацію, що психічні розлади є другою найчастішою причиною лікарняних у Польщі.
Тобто лікарняні через психічне здоров’я беруть навіть частіше, ніж через такі захворювання, як грип. І це стосується не лише поляків, а й загалом усіх людей, які працюють у Польщі, сплачують внески до ZUS і мають трудовий договір – зокрема українців та інших іноземців. Це, мабуть, найновіші дані, які ми зараз маємо.
Тобто, депресія є такою ж хворобою, як і інші, і у Польщі дає право на лікарняний?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Так. Наприклад, у випадку депресії, професійного вигорання, тривожності чи так званого адаптаційного стресу лікарняний може тривати навіть пів року.
Як розпізнати депресію
Часто люди не одразу усвідомлюють, що мають депресію – ні у себе, ні у близьких. На які сигнали варто звернути увагу? Як можна помітити, що інша людина може переживати депресію?
Антоніна Дудек-Олейнічак: На це можуть вказувати будь-які зміни в поведінці. Наприклад, якщо людина була дуже енергійною, а раптом стала замкненою – це вже може бути ознакою. Якщо хтось раніше був дуже працелюбним, а тепер не може зосередитися. Це не завжди має бути смуток чи пригніченість. Депресія може проявлятися також у тому, що людина швидше дратується, частіше підвищує голос або її легше вивести з рівноваги.
Ознаками можуть бути й порушення сну чи харчування – коли людина їсть більше або менше, спить більше або менше. Часто симптомом проблем із психічним здоров’ям є також постійна втома – коли людина прокидається виснаженою, засинає виснаженою і загалом постійно почувається без сил.
Будь-які зміни у звичках, розпорядку дня чи загальному функціонуванні можуть бути сигналом, що з людиною щось відбувається. Саме за такими змінами можна помітити, що, наприклад, колега по роботі може переживати психологічні труднощі.
А якщо говорити про саму людину – які симптоми можуть свідчити, що з нею щось відбувається і варто звернутися по допомогу?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Часто це втрата інтересу до речей, які раніше приносили задоволення. Наприклад, якщо хтось любив танцювати, а раптом не хоче йти на танці. Або любив вивчати математику, а тепер взагалі не може на неї дивитися.
Іноді це також проявляється у зміні базових потреб – коли людина раптом потребує більше або менше сну, більше або менше їжі, або швидше дратується. Це зміни, які людина може помітити у себе сама.
Важливо звертати увагу на такі зміни в поведінці та емоціях і запитувати себе, звідки вони беруться. Наприклад, чи це просто тимчасова втома, чи щось, що триває довше і впливає на щоденне життя.
Водночас важливо пам’ятати, що це не один день чи навіть один поганий тиждень, адже кожен може мати гірший період. Якщо такі симптоми тривають довше – наприклад, кілька тижнів – це може бути сигналом, що варто звернутися по допомогу.
Окремо багато батьків хвилюються за дітей, особливо після переїзду або зміни школи. На що батькам варто звернути увагу, щоб зрозуміти, що дитина може переживати депресію або кризу?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Як я вже казала, це можуть бути будь-які зміни в поведінці. Це не завжди має бути смуток. Наприклад, дитина може стати більш дратівливою, злою або замкненою. Деякі діти починають більше часу проводити наодинці, зачиняються в кімнаті, хоча раніше охоче виходили з дому або спілкувалися з іншими.
У дітей це також часто проявляється у зміні успішності в школі. Наприклад, учениця, яка раніше добре навчалася і мала високі оцінки, раптом починає отримувати значно гірші.
Хто звертається по допомогу
З вашого досвіду, хто частіше звертається по психологічну допомогу – жінки чи чоловіки? Чи є тут помітна різниця?
Антоніна Дудек-Олейнічак: До нас часто звертаються жінки – як на стаціонарні консультації, так і онлайн. У нас значно більше пацієнток, ніж пацієнтів. Чи це різниця, зумовлена статтю? Не знаю. Але згідно зі статистикою це підтверджується – жінки частіше звертаються по допомогу. Проте в нас є і пацієнти-чоловіки.
Ми не ведемо детальної статистики щодо конкретних діагнозів чи причин звернення. Часто це депресія, іноді вона поєднується зі стресом, професійним вигоранням або особистими чи сімейними труднощами.
Ми також бачимо, що це люди різного віку. Наймолодшому пацієнту, здається, 6 або 7 років, а найстаршому – 87. Тобто, фактично це весь віковий спектр.
А з якими труднощами люди приходять найчастіше? Чи є різниця між досвідом жінок і чоловіків?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Насправді зараз, принаймні з того, що я бачу серед своїх пацієнтів, більшість людей незалежно від статі приходить із темою самотності. Вони почуваються самотніми, попри те, що мають друзів, але, наприклад, не мають партнера або не відчувають, що їх розуміють. Тому ця тема останнім часом дуже поширена.
З мого досвіду, чоловіки приходять із подібними проблемами, що й жінки. Однак у жінок це часто також питання, пов’язані з менопаузою або з великим навантаженням від різних соціальних ролей. Наприклад, це можуть бути жінки віком 40-50 роківУ соціології існує термін «сендвіч-покоління» (sandwich generation), який описує людей середнього віку, зазвичай приблизно від 40 до 60 років, що одночасно піклуються про власних дітей і допомагають літнім батькам. Сам термін запропонувала у 1981 році американська дослідниця Дороті Міллер. За даними Pew Research Center, значна частина людей цього віку поєднують кілька сімейних і професійних ролей. Таке навантаження може створювати високий рівень відповідальності та психологічного тиску: людині складно знайти баланс між різними обов’язками, що іноді супроводжується відчуттям провини, емоційним виснаженням і підвищеним ризиком проблем із психічним здоров’ям., які одночасно працюють, виховують дітей і допомагають своїм старшим батькам. Тобто цих ролей і відповідальності стає дуже багато.
Загалом суттєвих відмінностей між жінками і чоловіками немає.
Як діяти у кризі
Багато людей бояться пропустити момент, коли близька людина перебуває у серйозній кризі. Які сигнали можуть свідчити про те, що ситуація є небезпечною?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Це часто можна передбачити за певними ознаками. Якщо людина починає частіше зустрічатися з друзями, ніби для «прощання». Або, наприклад, розпродає свої речі. Чи перебуває на етапі завершення і підбиття підсумків усього. Це може бути тривожним сигналом, що щось відбувається.
Якщо ми бачимо, що людина розпродає свій одяг, це ще не означає, що вона планує самогубство. Але в поєднанні з тим, що вона виснажена, більш сумна або більш роздратована, а також має певні «завершальні» наміри – це може бути для нас попереджувальним сигналом.
А якщо людина вже має небезпечні думки або відчуває, що не справляється, що їй варто зробити насамперед? Куди звертатися по допомогу?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Тоді слід телефонувати за номером телефону довіри або за номером екстреної допомоги. Можна звернутися до нас по допомогу. Завжди варто поговорити про це.
Якщо ж виникає намір до самогубства, варто одразу телефонувати на екстрений номер і також звертатися до лікарні.
Допомога українцям
Як фонд може допомогти саме українцям? Адже я знаю, що у вас є окрема програма підтримки.
Вікторія Гап’як: Наша програма з’явилася через чотири дні після повномасштабного вторгнення – 28 лютого 2022 року. Фонд тоді терміново шукав фінансування, щоб допомогти людям, які опинилися в кризі, і нам вдалося її запустити. Вона діє до сьогодні, і попит на цю допомогу залишається дуже високим.
До нас звертаються українці як у Польщі, так і ті, хто перебуває в Україні. Дуже часто це люди, які переживають тривогу, невизначеність і не знають, як рухатися далі.
Українці можуть отримати консультації як онлайн, так і стаціонарно. Ми пропонуємо три безплатні консультації для дорослих і п’ять – для дітей. Після цього можна продовжити терапію на платній основі. У нас працюють психологи та психотерапевти, а також спеціалісти, які спілкуються українською мовою. На жаль, у фонді немає психіатрів, але психолог після першої консультації може порадити звернутися до лікаря, якщо це необхідно.
Хто звертається частіше – самі дорослі чи батьки, які шукають допомоги для своїх дітей?
Вікторія Гап’як: Частіше це дорослі люди, але також багато батьків звертаються по допомогу для своїх дітей. Іноді звертаються навіть батьки вже дорослих дітей, але в такому випадку ми не можемо записати людину на консультацію без її згоди. Дуже важливо, щоб сама людина була готова прийняти допомогу, адже не всі одразу готові до цього.
З якими труднощами найчастіше звертаються українські родини?
Вікторія Гап’як: Часто батьки звертаються, бо дитині складно адаптуватися в новій школі чи колективі. Наприклад, дитина намагається знайти друзів, але її не приймають, і вона почувається самотньою.
Дуже часто йдеться про булінг. Через це діти можуть відмовлятися ходити до школи або переживати сильний стрес. У підлітків це іноді пов’язано з депресією чи тривожними станами.
Скільком українцям вам уже вдалося допомогти від початку програми?
Вікторія Гап’як: Станом на 24 лютого 2026 року ми надали 12 872 безплатні консультації. Загалом допомогу отримали понад 2200 українців. Більшість із них – дорослі жінки.
Жінки частіше звертаються по допомогу, тоді як чоловікам іноді складніше зробити цей крок через суспільні стереотипи. Але звернення по допомогу – це не ознака слабкості, а важливий крок до відновлення.
Як підтримати людину з депресією
Вертаючись до теми депресії. Не всі знають, як правильно реагувати, коли близька людина переживає депресію. Що може зробити кожен із нас, щоб підтримати її?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Іноді достатньо просто сказати людині: «Якщо захочеш поговорити, я тут». Бо насправді така розмова може бути на вагу життя. Важливо дати людині зрозуміти, що вона може на вас розраховувати, що ви готові вислухати, адже інколи люди в кризі просто не мають з ким поговорити.
Сам такий сигнал підтримки – «ти можеш на мене розраховувати, я тут для тебе, хочу допомогти, підтримати тебе» – має велике значення. Не потрібно мати спеціальної освіти чи досвіду, щоб сказати людині: «Ти для мене важливий, я тут і хочу тебе підтримати».
А яких слів або реакцій варто уникати, щоб не погіршити стан людини?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Насамперед не варто це знецінювати. Не слід казати: «Іди пробіжися, тобі стане краще» або «Все мине, коли вигляне сонце». Важливо розуміти, що це справді може бути серйозний стан і не спрощувати його.
Для людини, яка переживає депресію або іншу кризу, це є реальне захворювання. Не можна зводити це до чогось незначного. Так само як, якщо людина зламала ногу, ми ж не кажемо їй: «Нічого, саме мине».
Часто люди бояться, що депресія залишиться з ними назавжди. Чи можна її вилікувати?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Так, депресію можна вилікувати. Правильне поєднання фармакотерапії та психотерапії може допомогти людині стати на ноги.
Водночас депресія має властивість повертатися, тому відповідна терапія та правильно підібрані ліки дають кращий і триваліший ефект. Це не означає, що якщо ми вилікували депресію один раз, вона ніколи не повернеться. Але психотерапія та психоосвіта допомагають краще зрозуміти свій стан і швидше помітити можливий рецидив.
Завдяки цьому наслідки хвороби або її повернення зазвичай є значно легшими і простішими для подолання.
«Ви не самі»
На завершення – що б ви хотіли сказати людям, які зараз переживають депресію або психологічну кризу?
Антоніна Дудек-Олейнічак: Що є надія. Що депресію можна вилікувати. І головне – варто просити про підтримку, бо вона справді може врятувати життя.
Вікторія Гап’як: І що ви не самі. Завжди можна розраховувати на підтримку й покластися на когось поруч.
Розмовляла Тетяна Шарапова