За тридцять років незалежності українські громадяни звикли до свободи висловлювань та свободи вибору. Ці права почали сприйматись як такі, які в Україні закріпились назавжди. Можна було голосувати за проросійських політиків на сході чи півдні країни, але у той самий час цінувати право вибору та свободи. Керівництво Росії, розпочавши відкриту агресію проти нашої держави, не змогло зрозуміти, що саме це і є основною відмінністю між українцями і росіянами. Тому ніхто в Україні не буде вітати війська агресора, який хоче забрати це право на власний вибір.
Зараз багато пишуть і говорять про крах російської пропаганди щодо України. Дійсно, з початком бомбардування та обстрілів росіянами українських міст та сіл, до українського інформпростору російські наративи фактично не потрапляють. Не пробивається російська пропаганда і до західних медіа. Єдине місце, де в неї далі вірять та сприймають – це сама Росія і її так звані сателіти. Варто виділити кілька ключових наративів російської пропаганди, яка стала підґрунтям до відкритої агресії проти України:
- «Україна націоналістична, нацистська країна, де переслідується російськомовне населення»;
- «Україна мілітаризується, щоб згодом напасти на Росію»;
- «Україна є штучним утворенням, слабким та недолугим»;
- «Україна не є самостійною, нею керують США»;
- «Українці – це штучний народ, насправді української нації не існує»
- «Україна сильно поділена, мешканці Галичини – нацисти і ненавидять всіх російськомовних українців»;
- «Влада в Україні слабка, вона нездатна до самостійного керування країною»;
- «Росіяни і українці – один народ, а українські політики-націоналісти/нацисти не хочуть цього визнати»;
- «Україна здійснювала геноцид проти мешканців Донбасу, тому ми маємо їх захистити»;
- «Українська армія слабка і вміє воювати лиш з мирними мешканцями Донбасу».
Ці наративи і далі звучать в ефірах російських пропагандистських каналів та поширюються підконтрольними Кремлеві ЗМІ. Населення Росії продовжує у них вірити, тому й підтримує військову агресію проти України. Прірва, яка тепер утворилась у свідомості та ставленні один до одного між українцями і росіянами величезна. Можна припустити, що ця прірва лиш посилюватиметься, адже нічого не вказує на бажання та готовність росіян сприймати іншу інформацію про реальний стан речей, ніж те, що їм подають їхні пропагандисти. А санкції демократичного світу проти Росії сприймаються, як несправедливість і підтвердження російської тези про «поганий і деградуючий Захід». Натомість українські громадяни у своїй більшості не лише відчули безпосередню загрозу у позбавленні їх права вибору, до якого вони звикли, але й зіткнулись із втратою рідних, близьких, житла, мирного неба.
Схоже Путін та його оточення повірило у власні наративи про Україну, але прорахувалось у тому, що ці наративи мають успіх в Україні. В Україні завжди мали успіх бажання бути вільними та мати свій вибір, це доводили й Майдани 2004 і 2013-14 років. Російська пропаганда зазнала краху.
Ольга ПОПОВИЧ