Інтеграційні процеси, що відбуваються сьогодні у світі, досягли вже такого рівня, коли можемо з певністю стверджувати: в XXI столітті успішним буде той, хто володіє кількома іноземними мовами, відкритий для сприйняття культурних відмінностей і здатний на рівних спілкуватися з представниками будь-якої культури. Але як можна використовувати переваги полікультурної особистості для розвитку суспільства? Яке її ставлення до знань, до себе, до іншої людини, до світу в цілому?
Білінгви по-іншому будують власну картину світу: у них досить яскраво виражені відкритість по відношенню до світу і знань, інтерес до людей іншої культури, цінність таких якостей, як доброзичливість і допомога іншим. Це не є позиція «між двома культурами», скоріше «разом із двома культурами».
Той, хто знає більше однієї мови, напевно помічав, що в усіх мовах є щось схоже на відтінки: англійська – строга і формальна, іспанська та італійська – більш емоційні, французька – більш романтична. Разом із переключенням на іншу мову змінюється мовна поведінка, орієнтована на відповідні культурні стереотипи. Чеське прислів’я говорить, що «вивчити нову мову – це отримати нову душу». Можна припустити, що у двомовних людей спостерігається роздвоєння особистості. Насправді немає реальних доказів того, що білінгви страждають від психічних розладів частіше, ніж монолінгви. Помітна зміна поведінки – це насамперед відповідь на контекст незалежно від мови. І основною відмінністю між моно- і білінгвами в цій ситуації є те, що білінгви переходять на іншу мову.
Читайте: 7 міфів про білінгвізм
Коли людина починає вивчати нову мову, вона ніби заново виробляє почуття власної особистості. Недарма кращі лінгвісти так легко переймають нову ідентичність. Психологи давно знають, що ті слова, які ми вимовляємо, залишають відбиток на нашій особистості.
Опір процесу нової самоідентифікації заважає опанувати іншу мову, вважає Тім Кілі, професор міжкультурного менеджменту Університету Кюсю Санге в місті Фукуока (Японія). Він запропонував носіям китайської мови, які вивчають японську, оцінити такі твердження: «Мені легко поставити себе на місце іншої людини та уявити, що вона відчуває» або «Я можу робити враження на людей». Потім він задавав питання на зразок «чи може респондент змінити свою думку, щоб вона влаштовувала оточуючих». Студенти, які показували високі результати за цими показниками, швидше опановували нову мову.
Як це пояснити? Добре відомо – якщо ви ідентифікуєте себе з кимось, швидше за все ви будете його наслідувати. У процесі наслідування ступінь опанування мови підвищується практично без зусиль. При цьому придбана ідентичність і пов’язані з нею спогади можуть допомогти вам не змішувати мови завдяки створенню невральних бар’єрів між ними. Наприклад, білінгви, як правило, рахують і моляться тією мовою, якою їх навчали робити це. Коли двомовна людина втомлюється або роздратована, вона зазвичай повертається до рідної (першої) мови, за допомогою якої часто висловлює свої емоції.
Читайте: Двомовні з дитинства
Значною мірою людина перебуває під владою конкретної мови, яка є засобом вираження в цьому суспільстві, писав американський лінгвіст і етнолог Едвард Сепір (1884–1939). Не існує двох мов настільки тотожних, щоб їх можна було вважати виразниками однієї і тієї ж соціальної дійсності. Світи різних суспільств – окремі світи, а не один світ, який використовує різні мови.
Гіпотеза лінгвістичної відносності стверджує, що мова визначає мислення (а не навпаки) і спосіб пізнання світу. Фахівці з когнітивної психології обговорюють це питання досить давно, адже мова – дзеркало культури, носій національно-культурної інформації. Слова передають дані про країну мови, яку вивчає людина, і про особливості її носіїв. Але якщо свідомість дійсно залежить від мовної структури, то у двомовних людей світосприйняття має бути змішаним?
Щоб відповісти на це питання, Панос Атанасопулос (Panos Athanasopoulos) з Ланкастерського університету і його колеги вдалися до експерименту. До участі в дослідженні запросили англо-німецьких білінгвів, а також людей, які володіли однією з цих мов. Для довідки: англійською мовою можна легко пояснити, коли саме сталася подія і як її різні епізоди співвідносяться; в німецькій більше уваги приділяється обставинам події: де, як і, головне, навіщо вона відбувалася.
Усім показали серію відеороликів з людьми, які гуляли, бігли, пірнали або каталися на велосипедах, але зміст їхніх дій був не повністю очевидний. Наприклад, відео з жінкою, яка йшла, було знято так, що можна припустити: жінка або має мету – йде до конкретної будівлі, або безцільно ходить вулицею. Учасників експерименту просили визначитися з тим, чи є мета у людини на відео. Виявилося, що німці були орієнтовані на можливі наслідки дій, мету, тоді як англійців більше цікавила дія сама по собі.А що ж двомовні люди? Вони займали проміжне положення, частково підкоряючись своїй другій мові. Але коли їх попросили під час перегляду відео вимовляти вголос набір чисел, по-німецьки чи по-англійськи (щоб активувати одну мову і «приспати» іншу), виявилося, що сприйняття відео змінювалося в залежності від того, яка мова була активною. Якщо людина рахувала по-німецьки, то відповідно шукала мету того, що відбувається на екрані («жінка йде, щоб прийти»); якщо рахувала по-англійськи, то акцент вже був на самій дії («жінка просто гуляє»).
Можна з певністю сказати, що інша мова в буквальному сенсі розширює нашу свідомість і допомагає інакше поглянути на світ. І тут, звичайно, є над чим замислитися. Наприклад, усі мови однаковою мірою впливають на сприйняття, але відіграє роль спорідненість між ними, від яких умов залежить їхній вплив на людину. Втім, не варто всі особливості світосприйняття пов’язувати з рідною або нерідною мовою. Зрештою, культурних факторів дійсно безліч, і в реальному житті вони можуть сприяти порозумінню між людьми, особливо коли йдеться про мови близькі.
Олена АЛЕКСЄЄВА