Цього року на кордоні Польщі з Білоруссю зафіксовано 20 тисяч спроб нелегального перетину. Це наслідок спецоперації, яку режим Лукашенка розгорнув проти ЄС. Польський уряд, що сприймає ситуацію в парадигмі гібридної війни, має намір збудувати мур. Правозахисники наполягають на необхідності дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права. Підляшшя – регіон, що творив свій імідж довкола гостинності та мультикультурності, – перетворився на польську Лампедузу.
Жовта афіша – концерт, рожева – розпродаж, щось синеньке – про вакцинацію від коронавірусу. Поміж яскравими плакатами в центрі Варшави висить невелике, менше за листок паперу оголошення: «Пропала дитина». Великі карі очі, чорне волосся, могла б ходити в дитячий садок. «Дівчинку востаннє бачили 28 вересня вночі в Міхалово, Підляське воєводство. Вдягнена в тонку синю куртку. Її родина не забрала з собою нічого, тікаючи зі своєї країни. Вони пройшли тисячі кілометрів у пошуках безпечного місця для життя. Усіх їх польські прикордонники вивезли вночі до лісу, на холод і голод. Ти її не бачиш, але затримайся на мить і подумай про неї».
Концерти, розпродажі. 17 років Польща – член ЄС. Середня зарплата сягає 5,5 тисяч злотих. Менш ніж у 200 км від Варшави в лісі помирають люди.
Операція «Шлюз»
У 2020-му Білоруссю прокотилася хвиля протестів у зв’язку зі сфальсифікованою перемогою Олександра Лукашенка на президентських виборах. На ненасильницькі акції диктатор відповів репресіями: тисячі побитих, сотні – у слідчих ізоляторах, закатовані й залякані; лідери опозиції, зокрема, кандидатка в президенти Світлана Тихановська, змушені залишити країну. На знущання Лукашенка над білорусами ЄС спочатку відповідав «глибоким занепокоєнням».
Аж 23 травня 2021 року рейс компанії «RyanAir» Афіни–Вільнюс аварійно приземлився в Мінську. Білоруські винищувачі змусили борт сісти через можливе замінування. Реальною причиною виявилося бажання білоруських спецслужб захопити подорожуючого літаком журналіста Романа Протасевича, колишнього головного редактора опозиційного телеграм-каналу «NEXTA». Заради помсти Лукашенко на декілька годин взяв у заручники понад сотню пасажирів – громадян ЄС. На такий демарш Брюссель відповів секторальними санкціями проти білоруських переробних компаній. Щоб помститися європейцям за недоотримані кошти, білоруська влада влітку розгорнула спецоперацію «Шлюз».
Згідно з інформацією, наданою колишніми білоруськими спецслужбовцями з організації «BYSOL», сценарій «Шлюзу» був розроблений на початку 2010-х, коли Мінськ прагнув виторгувати у ЄС гроші на зміцнення кордонної інфраструктури. За сприяння спецслужб до Мінська потрапляли громадяни азійських та африканських країн, які прагнули отримати притулок у ЄС. Їх підвозили до кордону з Польщею чи Литвою, змушуючи до переходу поза офіційними пунктами перетину. Міграційний тиск спрацював, і ЄС доволі швидко відкрив гаманець.
Тепер операція отримала більший розмах: на початку року Білорусь спростила умови в’їзду для іракців та громадян низки інших азіатських країн, із травня на трасі Багдад–Мінськ замість одного з’явилися кілька перельотів на тиждень, у червні до них додалися вильоти з Ірбілу та Басри. Пасажири – переважно іракці, але також сирійці, іранці й афганці, за кілька тисяч доларів, сплачених лукашенківській фірмі «Центркурорт», отримували одну-дві ночі в мінському готелі, а потім транспорт на західний кордон, де білоруські прикордонники показували їм місця для нелегального перетину. Тих, хто повертався, насильно виштовхували назад за межу.
Як стверджує журналіст Тадеуш Гічан, спочатку операція була скерована тільки проти Литви. Ця країна найактивніше виступає за продовження санкцій проти білоруської диктатури; натомість коли литовці де-факто закрили кордон, припинили приймати подання на статус біженця, то сотні й тисячі тих, хто встиг купити білоруські «путівки», стали везти до кордону з Латвією та Польщею.
Брак спільної мови
Із серпня 2021 року польські прикордонники зафіксували близько 20 тисяч спроб нелегального перетину білорусько-польського кордону. Це скромні цифри в порівнянні з міграційною кризою ЄС 2015–2016 років, коли тільки з території самої Туреччини до Греції та Італії дістався понад мільйон шукачів притулку. Однак навіть цього вистачило, щоб розколоти польське суспільство.
Члени правлячої партії «Право і справедливість» та прихильні їм медіа від початку говорять про ситуацію на кордоні як про гібридну війну, яку Лукашенко (можливо, за наказом Путіна) розгорнув проти Заходу. У цій війні Білорусь використовує «озброєння типу Д» – «демографічну зброю», тобто живих людей, чия присутність має дезорганізувати й послабити позиції противника. У комунікатах МВС чи Канцелярії прем’єра підкреслюється, що іноземці платять за можливість дістатися до ЄС від кількох до кільканадцяти тисяч євро, що не всі вони походять із країн, охоплених війною, і що їхнє бажання затриматися не в Білорусі, а в багатших європейських країнах свідчить про економічні мотиви міграції. Прикметно, що в 2015–2016 роках прем’єрка Польщі Беата Шидло та міністри її уряду, розповідаючи про українців у Польщі, вживали термін «біженці», хоча абсолютна більшість мігрантів приїхали в пошуках праці, а не притулку.
Правозахисники, експерти у справах міграції, а за ними значна частина лівих і ліберальних виборців воліють говорити про неурегульовану міграцію, наполягаючи, що жодна людина не є нелегальною. Вибір терміну підказує і розв’язання кризи: таку міграцію треба врегулювати, домовитися з урядами країн, які відправляють мігрантів, про обмеження потоку до Білорусі, як це зробила Литва в Іраку, та забезпечити видання робочих віз та/або прийняття подань на статус біженця у пунктах прикордонного контролю. З чим у Польщі останніми роками були проблеми, що засвідчує хоча б історія з чеченськими біженцями в Бересті в 2016–2018. Польща ратифікувала Женевську конвенцію, яка наказує розглянути подання про притулок незалежно від того, яким чином іноземець перетнув кордон. Конвенція дозволяє просити про притулок у першій безпечній країні, а Білорусь такою країною не є.
Відмінність термінології, за допомогу якої варто описувати теперішню кризу, це тільки верхівка айсберга. Поляків сьогодні відрізняє ціннісне ставлення до проблеми: що важливіше – національна безпека чи права людини?
Зіткнення двох підходів можна було спостерігати в серпні в режимі реаліті-шоу, коли поблизу села Уснаж Гурни близько 30 афганців опинилися затиснуті між білоруськими та польськими прикордонниками без їжі, води та засобів особистої гігієни. Білоруси не пускали їх назад, поляки відмовлялися прийняти клопотання про біженство. До кордону приїхали десятки активістів, які хотіли передати біженцям провіант та одяг. Підтягнувся й лідер ультранаціоналістів Роберт Бонкевич, який обіцяв захищати країну від «наїзду чужинців».
Наприкінці серпня Європейський трибунал прав людини видав Польщі наказ забезпечити оточених на кордоні шукачів притулку провіантом та безпечними умовами перебування. Однак чим завершилася їхня драма – не знаємо, бо журналісти змушені були залишити Уснаж через оголошення надзвичайного стану.
Перший польський надзвичайний стан
31 серпня прем’єр Матеуш Моравецький та міністр внутрішніх справ Маріуш Камінський звернулися до президента Польщі з проханням ввести на кордоні з Білоруссю надзвичайний стан. 2 вересня Анджей Дуда це прохання схвалив. Надзвичайний стан передбачає, що на території прикордонних гмін Підляського та Любельського воєводств можуть перебувати тільки постійні мешканці, прикордонники або військові мають право перевіряти машини та об’єкти нерухомості, займати їх, якщо цього вимагатимуть інтереси державної безпеки.
Варто зазначити, що під час пандемії COVID-19, яка забрала життя понад 70 тисяч поляків і спричинила близько 60 тисяч надлишкових смертей, польська влада надзвичайного стану не запроваджувала. Тому опозиція наголошує, що єдина справжня причина надзвичайних заходів на кордоні – це бажання влади усунути незалежну пресу, щоб вона не могла реєструвати реальну ситуацію мігрантів і пушбеки.
Пушбек – буквально означає випихування. Це силова тактика, яку застосовують прикордонники в Греції, балканських країнах, Іспанії – на терені анклаву в Цеуті. Згідно з Женевською конвенцією, якщо іноземець уже перетнув кордон і задекларував бажання просити про притулок, його подання необхідно розглянути. Депортація можлива лише після відмови у притулку в двох інстанціях. Мета пушбеків – завадити самому поданню. Шукачів притулку фізично витісняють за державний кордон; нерідко йдеться не про пересування на кілька метрів, тільки про вивезення осіб, які вже встигли пройти навіть кільканадцять кілометрів і зголоситися до місцевої влади чи лікарень. Як інформують правозахисники, на Підляшші пушбеки застосовують також до вагітних жінок і дітей.
З 25 жовтня пушбеки в Польщі стали легальними. Сейм ухвалив поправки до закону «Про іноземців», які передбачають, що іноземець який перетнув кордон поза встановленим КПП, може бути видалений з країни рішеннями коменданта частини прикордонної служби. Якщо подання про притулок буде складене після нерегульованого перетину кордону, керівник Управління у справах іноземців отримав право не розглядати його. Члени верхньої палати парламенту – Сенату – прагнули, щоб можливість просити про притулок залишилася принаймні в тих, хто перетинає кордон разом із дітьми. Однак ця поправка була відкинута.
Останній елемент законотворчості, пов’язаний із кризою на білоруському кордоні, – це спеціальний закон про будівництво захисного муру. Він простягнеться на 150–180 км, кожен кілометр будови коштуватиме польським платникам податків від 1,9 до 2,3 млн євро, що зробить польський мур найдорожчою спорудою такого типу у Європі. Оскільки з тексту закону не відомо, якою буде конструкція стіни та хто реалізуватиме держзамовлення, це створює підґрунтя для корупційних практик.
Межа порядності
Хоча стосунки Варшави з ЄС тепер важко назвати безхмарними (триває суперечка щодо польської судової реформи, Трибунал юстиції ЄС призначив Польщі щоденний штраф у 1 млн євро), наразі Брюссель схвалює політику «Права і справедливості» на кордоні. Після кризи 2015–2016 років, яка призвела до зростання популярності ультраправих та євроскептичних настроїв у всій спільності, ЄС воліє концентруватися на питаннях безпеки, а не прав людини. Захід гарантує права й свободи тільки за умови, якщо ти народився з відповідним паспортом.
Надати міграційній кризі не бюрократичне, а людське обличчя намагаються представники польських недержавних організацій. У вересні кільканадцять НКО об’єдналися в «Групу кордон», яка працює вздовж терену надзвичайного стану. Члени групи контактують із тими іноземцям, які потрапили на територію Польщі: надають теплий одяг, їжу та напої, допомагають звернутися за медичною та юридичною допомогою. Також спілкуються з мешканцями прикордонних теренів: розповідають про явище міграції, які чинники змушують людей, ризикуючи життям та витрачаючи заощадження, вирушити в дорогу до Європи, які є страхи, пов’язані з міграцією, та як можна їх подолати. Девіз групи: допомагати – це легально, допомагати – це правильно.
У жовтні з’явилася ініціатива «Лікарі на кордоні», члени якої готові безкоштовно надавати медичну допомогу на території надзвичайного стану. Хоча про допуск групи до кордону просив архієпископ Войцех Поляк, МВС відмовило. Не прислухається влада і до колишніх перших леді – Йоланти Квасневської та Анни Коморовської, які підтримали ініціативу «Матері на кордоні», покликану привернути увагу до того, що серед блукаючих у польсько-білоруських лісах значний відсоток складають жінки з дітьми. Уряд «Права і справедливості» переконаний, що жорсткість може запобігти подальшим перетинам кордону. Але наразі шукачів притулку стає більше, а в лісі через переохолодження померли семеро осіб.
Серед причин, чому польська влада відмовляється розглянути гуманітарний аспект міграційної кризи, названо захист інших країн ЄС. Натомість дії польських прикордонників є жорсткими, але мало результативними. У середині жовтня лист до польського колеги написав голова німецького МВС Горст Зеегофер. До Німеччини через Польщу вже потрапили 4,3 тисячі біженців, і Берлін розглядає можливість патрулювання німецько-польського кордону.
Схоже, що на цю міграційну кризу Польща та ЄС відреагують так само, як кілька років тому: вищі мури та більше патрулів замість перегляду міграційної політики в такий спосіб, аби більше іноземців отримали доступ до каналів легальної міграції. Усе заради безпеки.
Але як назвати безпечним кордон, на якому гинуть люди?
Олена БАБАКОВА