Блокада на польсько-українському кордоні є справжньою кризою, наслідки якої можуть бути набагато серйознішими, ніж суперечка щодо зерна, яка передувала сьогоднішній історії. Йдеться не лише про відчутні збитки українських підприємців. Поки Україна захищається від російської агресії, такі дії фактично є диверсією. І Польща може втратити цей величезний капітал, який вона заробила в очах українців на початку війни завдяки мільйонам поляків. Тому нова влада Польщі повинна якнайшвидше розпочати зміну курсу, основною метою якого є збільшення допомоги для України, яка перебуває в стані війни. Це в інтересах Польщі, від цього залежить її власна безпека.
Перед прикордонними пунктами утворились кілометрові черги, в яких застрягли тисячі українських фур. 6 листопада польські перевізники заблокували три пункти пропуску на кордоні з Україною на знак протесту проти недобросовісної, на їхню думку, конкуренції з боку українських перевізників. Відразу зазначимо, що у блокуванні беруть участь представники не всіх перевізників. Однак це не змінює факту паралічу кордону: 23 листопада був заблокований четвертий пункт пропуску «Медика – Шегині».
Крім того, після попередніх погроз словацькі водії також можуть приєднатися до протесту в рамах «солідарності». З 1 грудня на постійній основі блокуватимуть прикордонний пункт «Вишнє Нємецьке – Ужгород». І це ще більше ускладнить ситуацію України.
Попри домовленості ЄС
Польські перевізники, які вчиняють протести, вказують на необхідність захисту своїх інтересів. Однією з головних вимог є повернення до системи видачі дозволів для українських перевізників.
У червні минулого року через російську агресію ЄС скасував такі дозволи на рік, а цього літа цей термін продовжили до червня 2024 року. Таким чином, українські перевізники, хоч Україна не в ЄС, можуть надавати транспортні послуги на тих же умовах, що й польські.
Серед інших вимог блокувальників – посилення транспортних правил Європейської конференції міністрів транспорту (ЄКМТ) для українських перевізників. А також інші обмеження діяльності українських транспортних компаній в ЄС.
Українські представники зазначають, що попри спроби діалогу, переговори не принесли результатів. Водночас у Києві наголошують, що вимоги протестувальників порушують домовленості з ЄС. Це фундаментальний український аргумент, який уже озвучувався під час зернової блокади: Польща зобов’язана виконувати спільні домовленості ЄС, але вона цього не робить.
Вже на другий день блокади голова Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України Мустафа Найєм написав у статті, опублікованій в «Європейській правді», що «Україна не має наміру навіть обговорювати повернення до дозвільної системи». На його думку, це «ганебна та дискримінаційна практика», особливо після того, як з 2016 року між Україною та ЄС набула чинності Угода про поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі. А ЄС став головним торговим партнером України.
У питанні блокування кордону Київ користується підтримкою Брюсселя, адже Польща погодилася на домовленості щодо українських водіїв. Якщо ситуація триватиме й надалі, Єврокомісія може розпочати кримінальне провадження проти Польщі.
Програють не тільки українці
Слід пам’ятати, що після російської агресії українська логістика зазнала колосальних змін. Росія перекрила головний шлях українського експорту (та імпорту) – морський. Авіаційний транспорт зупинився. Ситуацію рятує залізничний та автомобільний транспорт. А в умовах війни регулярні зв’язки із західними партнерами мають ключове стратегічне значення для українського фронту. Можна було б зрозуміти аргументи польських керівників, однак, здається, вони повинні спочатку зрозуміти ситуацію в Україні. І, звісно, виникає питання, чи є така форма протесту найбільш доцільною в цій ситуації? І чи служить ситуація польським інтересам?
У цій ситуації не може не скластись враження, що польська влада тривалий час ігнорувала те, що відбувається на кордоні. Лише останніми днями ми бачимо спроби долучитися до вирішення цього конфлікту.
29 листопада Міністр інфраструктури Польщі Алвін Гаядур зустрівся з протестувальниками на кордоні. Голова Комітету захисту перевізників і роботодавців транспорту Вальдемар Ящур заявив, що перевізники не припинять протест на чотирьох пунктах перетину кордону, але не будуть поширювати його на інші два переходи. В підсумку це наразі єдиний «успіх» цих розмов. Протестувальники заявили, що можуть пом’якшити форму протесту за умови, «якщо польська держава посилить ефективний контроль за в’їздом вантажівок до Польщі».
Схоже, що уряд старого-нового і тимчасового прем’єр-міністра Матеуша Моравецького взявся за цю справу лише після того, як з боку представників польської влади з’явилися звинувачення у бездіяльності.
Тим часом втрати з українського боку зростають. 30 листопада агентство Reuters у своєму матеріалі цитує заступника Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тараса Качку – за 26 днів листопада Україна імпортувала товарів на 3,8 млрд доларів проти 5,2 млрд доларів у жовтні. Якби блокада тривала ще кілька місяців, це могло б коштувати українській економіці від 0,5% до 1% ВВП, говорить аналітик українського інвестиційного дому ICU Віталій Ваврищук. Боляче для країни, яка минулого року втратила 30 % свого ВВП внаслідок російської агресії.
Серед перших помітних наслідків блокади – зростання цін на скраплений газ на 30%. Зниження постачання м’ясо-молочної продукції призвело до подорожчання цієї продукції на 5%. Ціни на деякі продукти харчування можуть зрости на 10%
А якщо говорити про польський національний інтерес, слід підкреслити, що від блокади втрачають і польські компанії, які експортували свою продукцію в Україну. Цей експорт значно зріс з минулого року і цьогоріч становитиме близько 25% від усього експорту до ЄС. Втрачають і іноземні компанії, які працюють в Україні, передусім польські.
Проти блокади кордону виступає Міжнародне товариство польських підприємців в Україні. За екстремальних обставин збитки можуть призвести до відмови від інвестицій або виходу з українського ринку.
Але в оприлюдненій заяві йдеться і про ситуацію в Україні: «…Україна воює. Це боротьба з нульовою сумою за існування нації. Ми, як підприємці, підтримуємо чимало гуманітарних проєктів в Україні, спілкуємося з людьми, працевлаштовуємо, співпрацюємо і розуміємо важливість цієї боротьби та всього історичного контексту, пам’ятаючи про свій власний, непростий шлях до незалежної та демократичної Польщі, включно з вільноринковою економікою . Стратегічним для Польщі є партнерство з Україною і утримання фронту подалі від наших кордонів.…».
Польща ризикує відносинами з Україною
Проблему блокади кордону не можна розглядати поза контекстом польсько-українських відносин останніх місяців.
Польська допомога Україні після російської агресії була зумовлена не лише емпатією, а й чітким розумінням того, що Польща також перебуває під загрозою. Якщо Україна та українці не вистоять, Росія може піти далі. Наприкінці 2023 року здається, що у Польщі зникло відчуття загрози через російську агресію в Україні.
Натомість ми побачили раптове погіршення взаємовідносин між Польщею і Україною. Упродовж кількох місяців ми спостерігали, як суперечка щодо зерна набирала темпу, щоб згодом вийти за межі суті справи й призвести до багатьох емоційних і необдуманих реакцій з обох сторін. Польська влада наголосила на турботі про інтереси держави та її громадян. Але не дивно, що у Києві могли відчути себе обдуреними в ситуації, коли блокада українського зерна відбулася невдовзі після візиту Володимира Зеленського до Варшави 5 квітня. Здавалося б, загрози взаємовідносинам немає і рівень взаємної довіри та впевненості дуже високий порівняно з останніми роками. Але тоді на задньому плані вже назрівав протест польських фермерів, а перед польським урядом майоріли парламентські вибори. Українська сторона була здивована рішенням польської влади.
У липні прем’єр-міністр Матеуш Моравецький оголосив про продовження ембарга на українське зерно після 30 вересня, всупереч позиції ЄС. І це викликало нерозуміння в Києві.
«Це має не дуже добрий вигляд, коли наші друзі та партнери, з якими ми перебуваємо по один бік фронту, роблять у тилу погані речі, які насправді допомагають Росії», – висловився президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар у липні в коментарі для Gazeta Wyborcza.
Наші відносини продовжували стрімко псуватися. Але навіть тоді багато українських коментаторів намагалися розділяти провину за такий стан речей на обидві сторони. Проте блокада кордону викликає явне нерозуміння та негативну реакцію в українському суспільстві. Цю негативну оцінку підігріває інформація про підтримку протестувальників партією Конфедерація, яку в Україні називають антиукраїнською. В результаті дехто шукає у цьому всьому «російський слід». Але ці звинувачення непідтверджені, і якби щось подібне дійсно сталося, то це вже питання для польських спецслужб.
Між тим, немає жодних сумнівів, кому найбільше вигідне блокування кордону. Звісно, Росії. У Кремлі, ймовірно, не вірять у щастя, що невелика група поляків, до яких приєднується група словаків, спромоглась паралізувати логістичні канали України із Заходом. А Польща у цьому сенсі має стратегічне значення, будучи головним комунікаційним вузлом для України. Також варто нагадати, що польський кордон є кордоном ЄС з Україною.
Польща повинна бути серед лідерів допомоги Україні
Отже, нова польська влада, яка незадовго має нарешті почати керувати країною, повинна якнайшвидше розв’язати питання блокади кордону. Але це лише початок виправлення ситуації, яку залишає по собі попередня команда. Польща повинна чітко визначити власну позицію щодо України. На початку російської агресії Варшава своїми діями дала зрозуміти, що допомога Україні, що воює, лежить в інтересах Польщі і від цього залежить безпека самої Польщі. Відтоді насправді нічого не змінилося. Росія не відмовилася від своїх планів завоювання України і становить подальшу загрозу для інших країн Європи. Українці потребують ще більшої підтримки, у тому числі економічної та військової. Прикладом для нас може бути Литва та литовці, які регулярно надсилають військову допомогу Україні та закуповують сучасні зразки озброєння, наприклад нещодавно дві зенітно-ракетні установки NASAMS. І ніхто там публічно не нагадує українцям, що вони мають бути вдячними. Адже литовці чудово розуміють, на які жертви йдуть українці, захищаючи не тільки себе. На фронті гинуть українські, а не литовські, чи польські солдати. Власне ця теза повинна повернутись до наративів польської влади. Польща також повинна стати одним з фундаторів політики Євросоюзу щодо підтримки України, а отже, необхідно співпрацювати з Берліном, Парижем, Римом та іншими державами ЄС.
Пьотр Андрусечко