У вересні суперечка навколо польської заборони імпорту українського зерна набрала відчутних обертів. Емоції взяли гору і спровокували публічні звинувачення та погрози. З польського боку емоції викликані значною мірою виборами, а український емоційний стан обумовлений війною.
Ситуації, яка виникла у польсько-українських відносинах, не мало бути. Судячи з останніх заяв, складається враження, ніби політики з обох сторін відчувають певне похмілля. Хочеться вірити, що емоційні публічні заяви зміняться на предметні переговори. Але коли це відбудеться, невідомо. Залишається теж відкритим питання: як саме конфлікт вплине на взаємну довіру і чи не означає ця історія, що подібні кризи виникатимуть у майбутньому?
Польсько-українська солідарність
24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Того ж дня інша сусідська країна на західних кордонах та її жителі продемонстрували негайну, безпрецедентну допомогу Україні та українцям. Це був справжній спалах суспільної солідарності, тисячі поляків приймали українців, які тікали від війни. Польща була одним із перших партнерів, які поставили важке озброєння, зокрема танки та гаубиці. Українці зустріли таку підтримку з великою вдячністю.
Політики, зокрема президенти, обмінялися запевненнями у дружбі. Коментатори наголошували, що відбувається історичний момент. Здавалося, що перед обличчям війни та загрози російської агресії попередні образи відійшли на другий план і відтепер наше партнерство буде базуватися на міцній основі.
5 квітня 2023 року Президент України відвідав Варшаву з офіційним візитом. Чимало коментаторів назвали його історичним. З обох сторін були запевнення у дружбі та братерстві. «Великі нації у найважливіші моменти історії, а ми знаходимось саме у такому моменті, здатні подолати найбільші розбіжності, які їх розділяють, і разом дивитися в майбутнє. А ми великі нації. Ми не боїмося говорити на найскладніші теми в історії. Ми будуватимемо відносини між нашими націями на основі правди та взаємної довіри. Поляків і українців багато століть пов’язує спільна історія. Чудова, але водночас складна історія», – сказав тоді президент Анджей Дуда.
Його слова підтримав президент Володимир Зеленський. «Ми стоїмо разом! Пліч-о-пліч. Україна і Польща, і Європа, і вільний світ. Не виграти Росії у Європи, коли українець і поляк стоять пліч-о-пліч», – звертався у своїй промові президент Зеленський до поляків та українців, які зібрались за Замковій площі у Варшаві.
Український лідер передусім подякував Польщі та полякам. «Я вдячний кожному поляку за братерство… Я вдячний усім присутнім на площі і тим, хто мене слухає по всій Польщі… дякую, що кожне місто у Польщі стало таким гостинним для наших людей», – сказав тоді український президент.
«Росії не вдасться посварити Україну та Польщу, не вдасться нас розділити», – наголосив зі свого боку Анджей Дуда.
Швидка зміна настроїв
Під час візиту 5 квітня Зеленський також зустрівся з прем’єр-міністром Матеушем Моравецьким. Повідомлено про закупівлю Україною польського озброєння: бронетранспортерів Rosomak, самохідних мінометів Rak й зенітних установок Piorun. Йшлося також про спільне військове виробництво та участь польських компаній у відбудові. Атмосфера була піднесена. Зеленський заявив, що разом з польським прем’єром вони знайшли вихід з проблеми експорту українського зерна до Польщі.
«Найближчими днями, тижнями ми остаточно розв’яжемо всі питання, тому що не може бути якихось складнощів між такими близькими партнерами та реальними друзями, як Польща та Україна», – сказав Зеленський.
Ця заява трохи «загубилася» в урочистій атмосфері, але була важливою, оскільки на момент візиту Зеленського польські фермери влаштували на кордоні акцію протесту з цього приводу. Частина українського зерна, яке мало йти транзитом через Польщу, потрапила на місцевий ринок. Ми досі не знаємо подробиць, оскільки польська влада не хоче розкривати, хто торгував і був відповідальним за продаж українського зерна на польському ринку.
Прем’єр-міністр Польщі 5 квітня не коментував слова Зеленського, тож здавалося, що питання зерна фактично вирішено. Але незабаром виявилося, що розв’язання цього питання не знайшли, а Польща просто заборонила імпорт українського зерна. До Польщі приєдналися ще чотири країни: Угорщина, Словаччина, Болгарія та Румунія. Наприкінці квітня Єврокомісія з цими країнами досягнули угоди, і з 2 травня набрала чинності заборона ЄС на імпорт кукурудзи, пшениці, ріпака та соняшника. 5 червня Єврокомісія погодилася продовжити ембарго до середини вересня.
19 липня прем’єр-міністр Матеуш Моравецький заявив, що після 15 вересня польський ринок для українського зерна не відкриватиметься. Своє рішення він аргументував необхідністю захистити інтереси польських фермерів. Це викликало бурхливу реакцію в Україні. Рішення польського уряду було оголошено у вкрай невдалий момент: воно збіглося з виходом Росії із зернової угоди та російськими атаками на українські порти й сільськогосподарську інфраструктуру.
«Це має не дуже добрий вигляд, коли наші друзі та партнери, з якими ми перебуваємо по один бік фронту, роблять у тилу погані речі, які насправді допомагають Росії», – висловився український експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин Михайло Гончар у липні в коментарі для Gazeta Wyborcza.
24 липня президент Зеленський взяв слово і, не згадуючи про Польщу, заявив, що будь-які обмеження на експорт української агропродукції є «абсолютно неприйнятними і відверто неєвропейськими».
У польських соцмережах з’явилися коментарі про «невдячну Україну». Це підхопив керівник президентського Бюро міжнародної політики Марчін Пшидач, який сказав в інтерв’ю TVP, «що [Україні] варто було б почати цінувати роль, яку Польща зіграла для неї в останні місяці та роки».
Реакція Києва була миттєвою. Того ж дня заступник керівника Офісу президента України Андрій Сибіга опублікував у Facebook розширений допис, у якому наголосив, що українська сторона категорично відкидає «спроби окремих польських політиків навʼязати польському суспільству безпідставну думку нібито Україна не цінує допомогу від Польщі». На думку Сибіги, це маніпуляція, і Україна фактично кожен день відплачує як Польщі, так і іншим союзникам героїзмом своїх солдатів на фронті. А українці вважають поляків «найближчим народом». Сибіга також окреслив дуже складні умови, «в яких працює сьогодні український фермер, наражаючи своє життя на замінованих полях та під ракетними обстрілами». Тому, як зазначив Сибіга, Києву важко сприйняти закриття кордонів для української агропродукції як форму подяки.
Ситуація лише погіршилась, а емоційні заяви політиків з обох сторін підігріли атмосферу. Київ заявив, що оскаржуватиме польське ембарго у Світовій організації торгівлі та навіть введе заборону на імпорт деяких фруктів і овочів. Заступник Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тарас Качка викликав обурення польських коментаторів своїм дописом польською мовою у соцмережі «Х», де 18 вересня написав польською мовою «Я дбаю про ваше і наше сільське господарство».
Вереснева ескалація з ООН на задньому плані
Ареною чергового етапу конфлікту несподівано стала штаб-квартира ООН. Президенти Польщі та України прибули на сесію Генасамблеї ООН, навіть було анонсовано їх зустріч. Проте президент Республіки Польща Анджей Дуда дозволив собі невдалу заяву про Україну, «що потопає», чим обурив українців.
Своєю чергою президент Зеленський під час виступу на форумі ООН заявив, що деякі друзі України в Європі виявляють політичну солідарність, «з зерна роблять трилер» і таким чином «допомагають підготувати сцену для московського актора». Український президент у своїй промові не говорив про конкретні країни, проте анонсовану раніше зустріч із президентом Польщі скасували.
Заява Зеленського викликала масову реакцію з боку представників польської влади, які почали погрожувати різними наслідками для України, якщо та не припинить оскаржувати рішення Польщі щодо ембарго.
20 вересня прем’єр-міністр Матеуш Моравецький в інтерв’ю телеканалу Polsat News заявив, що Польща більше не передає зброю Україні.
«Ми зараз не передаємо зброї Україні, оскільки самі озброюємося найсучаснішою зброєю», – висловився Моравецький.
Заяву польського прем’єра розповсюдили українські та закордонні ЗМІ. Висловлювання Моравецького швидше за все були непродуманим кроком, адже інші представники польської влади намагалися виправити слова прем’єра, запевняючи, що конфлікт навколо зерна і підтримка України в боротьбі з Росією – це окремі питання. Президент Дуда пояснив, що Польща не передаватиме Україні лише найсучаснішу зброю, яку закуповують у США та Південній Кореї. А проте несмак залишився, а питання виникли не тільки у Польщі та в Україні. Офіційні представники США заявили, що питання надання допомоги є самостійним рішенням кожного з партнерів України. Однак агенція Bloomberg написала, що Вашингтон вимагає від Варшави пояснень, що означають слова про «припинення військової допомоги».
«Це не означає, що ми взагалі не передаватимемо зброю Україні. Коли старе обладнання замінюється сучасним, я не бачу проблеми в тому, щоб передати його українцям. Ми маємо контролювати свої емоції, бо треба пам’ятати, хто виграє від того, що Польща та Україна розійдуться. Наслідки можуть бути трагічними», – прокоментував польський президент заяву Моравецького в інтерв’ю виданню Super Express, опублікованому 25 вересня.
Анджей Дуда також торкнувся конфлікту ширше, включно з ситуацією у Нью-Йорку. Він зазначив, що його здивувало, як Зеленський переніс питання взаємної суперечки на публічну трибуну ООН.
«У Польщі багато хто почувався ображеним. Поляки, як органи державної влади, так і звичайні люди, багато пожертвували заради допомоги Україні. Багато хто навіть ризикував життям. Їхали в Україну, привезли допомогу. Деякі навіть на передову. Не кажучи вже про мільйони людей, які віддали свої будинки та квартири нашим українським гостям. Я думаю, що сьогодні багато хто з них переживає цю ситуацію дуже сильно», – підкреслив польський президент.
Одночасно він зазначив, що поведінку президента України він «намагається списати на емоції», оскільки Зеленський в ситуації війни знаходиться під сильним тиском.
Приборкати емоції і сісти за перемовини
Керівничка Центру «Нова Європа» Альона Гетьманчук у статті в «Українській правді», опублікованій 20 вересня, зазначає, що «жодна серйозна українсько-польська криза не вирішувалась публічними звинуваченнями, емоційними випадами і дешевими тролінгами».
«Я вважаю, що поведінка і польської, і української сторін абсолютно неправильна. Так само як президент Дуда не повинен був називати Україну потопельником, президент Зеленський не повинен був жорстко висловлюватися з трибуни ООН щодо свого найближчого союзника. Я вважаю, що нам потрібно вгамувати емоції і спокійно працювати», – прокоментував для Gazeta Wyborcza інцидент у Нью-Йорку депутат Верховної Ради України з фракції «Європейська Солідарність» Микола Княжицький.
І що вражає у цій суперечці про зерно, так це швидкість ескалації. І, звісно, постає питання: а де були дипломати, що робили представники профільних міністерств і чому замість переговорів почали публічно кидатися звинуваченнями? Що насправді стало на заваді досягненню компромісу і викликало односторонню заборону Польщею імпорту зерна, адже, на думку українських експертів, це рішення прийняли без консультацій з українською стороною та всупереч позиції Європейської Комісії?
Звісно, більшість коментаторів в Україні називає майбутні парламентські вибори у Польщі однією з головних причин польської позиції. Польський уряд бореться за сільський електорат і готовий ризикнути, погіршивши відносини з Україною. Втім, можливо, це не єдина причина.
Попри все, сьогодні, як наголошують майже всі українські коментатори, необхідно якнайшвидше припинити емоційні публічні дискусії і переходити до закритих переговорів.
«У певний момент – вже, очевидно, після польських виборів – емоції вщухнуть, компроміс буде знайдений, але довіра буде втрачена. Українсько-польське партнерство, яке ще – зараз навіть не віриться – на початку цього року мало всі шанси перерости в щось значно більше…», – написала Альона Гетьманчук.
В усій історії не викликає сумнівів одне: у поглибленні польсько-українського конфлікту вкрай зацікавлена Росія. Принаймні цей факт мав би стимулювати політиків двох партнерських країн бути більш відповідальними.
Пьотр Андрусечко, Київ