Чеслав Мілош – один з найвизначніших польських поетів, есеїстів, перекладачів XX століття. У 1980 році він отримав Нобелівську премію з літератури, як той, «хто з безкомпромісною прозірливістю озвучує стан людини у світі жорстоких конфліктів».
30 червня минає 112 років з дня народження Чеслава Мілоша. Він народився у 1911 році в селі Шетенйе у Кедайняйському повіті, на землях сучасної Литви, які тоді були частиною Російської імперії. Спогади дитинства Мілоша є важливою складовою його поезії та есеїстики. Цими спогадами, описаними у «Долині Ісси» та «Родинній Європі», письменник повертався з еміграції, в якій він опинився, до місць, в яких він виріс і з якими був змушений розлучитися.
На деякий час Чеслав Мілош приїздив до Красноґруди, на Сувальщині (тепер неподалік кордону з Литвою), до родинного маєтку по лінії матері – Вероніки з роду Кунатів. Проте згодом Мілош напише, що «Красноґруда для мене – місце багатьох суперечливих переживань». Це було пов’язано з тим, що тут майбутній письменник пережив першу, але нещасливу любов. Тепер у родинному маєтку Кунатів у Красноґруді діє Міжнародний центр діалогу «Двір Мілоша» Фундації «Pogranicze»/«Прикордоння».
У 1934 році Чеслав Мілош закінчив правничий факультет Віленського університету (зараз – Вільнюський університет). Дебютував як поет на сторінках студентського часопису «Alma Mater Vilensis» в 1930-му віршами «Композиція» і «Подорож». Був співзасновником студентської групи молодих поетів та часопису «Żagary».
У 1937 році Мілош переїздить до Варшави й працює тут на радіо. Друга світова війна застає молодого поета у Варшаві, яку бомбардують нацисти. Письменник їде до Румунії, а згодом переїздить до Вільна (зараз – Вільнюс), звідки після радянської окупації Литви в 1940-му році повертається до вже окупованої нацистами Варшави. У Варшаві Мілош пише поезії, а також мусить зароблять на життя, працюючи двірником у бібліотеці Варшавського університету.
У Варшаві він створює один з найбільш впізнаваних своїх віршів – «Campo di Fiori». Сама назва є відсиланням до назви площі в Римі, на якій інквізиція в 1600 році спалила італійського філософа та поета Джордано Бруно. Підставою для створення цього вірша на Великдень 1943-го року був початок повстання у Варшавському гетто: перебуваючи на так званій арійській стороні, поділеного мурами міста, Мілош бачив, як із-за стін гетто підіймається густий дим. За мурами гетто палали кам’яниці, єврейські повстанці боролися з нацистами. У своїх повоєнних спогадах Мілош згадував ці дні так: «Навесні 1943-го (…), стоячи на балконі, ми чули крик з гетто (…). Від того крику кров холола в жилах. То був крик людей, яких вбивали». У 1987 році братів Анджея та Чеслава Мілошів Яд Вашем нагородив званням Праведників народів світу: перебуваючи в окупованій нацистами Варшаві, всупереч загрозі смертної кари, вони допомагали євреям врятуватися від смерті.
У 1946 році Чеслав Мілош перебуває в США на дипломатичній службі, а 1950 році працює в посольстві ПНР в Парижі. На початку 1951 року письменник просить політичного притулку у Франції й залишається там як політичний емігрант. У цей період Мілош розпочинає співпрацю з паризькою «Культурою» Єжи Ґедройця – часописом, який зробив важливий вклад в українсько-польське порозуміння після Другої світової війни в середовищі польської та української еміграції.
У 1950-х Мілош пише найважливіші публіцистичні тексти, які видаються в серії «Бібліотека “Культури”». У «Поневоленому розумі» (збір есеїв, опублікованих у 1953 році) письменник описує досвід своїх польських колег, які після закінчення Другової світової та включення країни після Ялтинської угоди до сфери впливу Радянського Союзу, опинилися в комуністичній Польщі й були змушені знаходити компроміс зі сталінізмом. У повісті «Долина Ісси» (1955) Мілош повертається до дитячих спогадів, а в «Родинній Європі» (1959) вписує місце свого народження на мапу Європи.
У 1960-му Мілоша запрошено як викладача до університету Індіани та Каліфорнійського університету в Берклі (США), в останньому він буде викладати протягом наступних десятиліть. За цей час письменник отримує низку нагород та почесних звань. Здобуття Нобелівської премії з літератури надає Чеславу Мілошу можливість знову видаватися в Польщі (хоч з певними цензуруваннями). У 1981 році після декількох десятиліть прожитих поза кордонами Польщі, письменник отримує можливість відвідати країну.
Після перемоги «Солідарності» та зміни влади в країні в 1989 році, Мілош приїздить до Польщі дедалі частіше. А в 1993 році він переїздить до Кракова. Мілош говорить, що це місто нагадує йому Вільнюс. У Кракові письменник у віці 93 років і помирає – 14 серпня 2004-го року. Його поховають в пантеоні заслужених у костелі на Скалці у Кракові.
Творчий доробок Чеслава Мілоша — це численні збірки поезії, публіцистики та переклади (Томаса Стернза Еліота, Сімони Вейль, фрагменти Святого Письма). Від публікації першої поетичної книги «Поема про застиглий час», виданої в 1933 році до останньої «Другий простір», виданої у 2002 році, минає майже сім десятиліть, сповнених трагедіями війни, творчими успіхами та численними переїздами. «А загалом я наподорожувався», – напише письменник в одній зі своїх пізніх збірок есеїстики, написаній в 1990-х роках. У 1990-х письменник пише збірки есеїстики «Придорожній песик», «Абетка Мілоша» та інші. У цих текстах він згадує та підсумовує прожите життя, інколи даючи поради та прогнози на майбутнє.
Євген Яковенко