У низці польських міст встановлено меморіали, присвячені жертвам Голодомору. Видатна польська режисерка Аґнешка Голланд зняла ігрове кіно, що стало однією з найважливіших репрезентацій теми голоду в Україні світові. Книжка американсько-польської дослідниці Енн Епплбом стала одним з найґрунтовніших напрацювань, що наблизило світовій аудиторії тему цієї української трагедії. Це – далеко не вичерпний перелік того, як поляки долучаються до увіковічення пам’яті про голод-геноцид в Україні.
Євген Яковенко розповідає більше, як сучасна Польща і поляки зберігають пам’ять про Голодомор, як доносять інформацію про трагедію до польської та світової аудиторії та чому зберігати пам’ять про ці страшні події вкрай важливо.
Протягом 1932-33 років внаслідок штучного голоду та хвороб, спричинених ним, в Українській РСР та на Кубані померло за різними підрахунками дослідників від 3,9 до 7 і навіть 10,5 мільйонів людей. Радянський Союз вчинив геноцид в Україні й понад пів століття ретельно приховував факти про нього, забороняючи публічні згадування теми Голодомору та упам’ятнення жертв геноциду. Лише з послабленням радянського режиму наприкінці 1980-х тема Голодомору почала поступово з’являтися в публічному дискурсі України. А вже зі здобуттям Україною Незалежності тема Голодомору повноцінно вийшла з тіні радянської політики знепам’ятнення: мільйони українців вперше змогли дізнатися правду та вшанувати своїх рідних, на місцях захоронень було встановлено пам’ятні знаки (традиційно це християнські хрести), Голодомор став предметом досліджень науковців та громадських обговорень в Україні, про геноцид почали писати в українських шкільних підручниках тощо.
1990-ті були важливим етапом відкриття та осмислення українським суспільством як історії Голодомору-геноциду, так і особистої пам’яті про пережиту трагедію ще живих свідків голодів (1921-23 років, 1946-47 років), спогади про які Радянський Союз волів стерти з колективної пам’яті українського народу. 26 листопада 1998 року указом Президента України було прийнято рішення відзначати кожну останню суботу листопада як День пам’яті жертв Голодомору (з 2007 року – День пам’яті жертв голодоморів). 28 листопада 2006 року рішенням парламенту України Голодомор 1932-33 років було визнано актом геноциду українського народу, відповідальним за який є радянське керівництво на чолі з Йосипом Сталіним. За президентської каденції Віктора Ющенка (2005-2010) тема Голодомору-геноциду знайшла міцну інституційну підтримку української держави та стала ще більш актуалізованою в українському суспільстві. Згідно з соціологічним дослідженням, проведеним соціологічною групою «Рейтинг» вже в листопаді 2021 року 85 відсотків українських громадян в Україні вважало Голодомор 1932-33 років актом геноциду (у листопаді 2022 року – 93 відсотки), а 43 відсотки українців у відповідь на питання про те, хто має надавати компенсацію родинам жертв геноциду, відповідальність поклали саме на Росію, яка продовжує радянські політичні традиції та заперечує факт вчинення Радянським Союзом акту геноциду проти українського народу.
Рафаел Лемкін та його роль
Польський та американський правник єврейського походження Рафаел Лемкін, засновник терміну «геноцид» та один з авторів Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, 21 вересня 1953 року на марші українців США в Нью-Йорку з нагоди 20-х роковин Великого Голоду, виголосив доповідь «Soviet genocide in Ukraine»/«Радянський геноцид в Україні», презентувавши власну концепцію геноциду української народу, одним з елементів втілення якого Радянським Союзом був штучний голод 1932-33 років в Україні (у 2015 році цю статтю було включено до Федерального переліку екстремістської літератури в Росії). Лемкін був активним учасником заходів, присвячених актуалізації пам’яті про Голодомор, які організовувала українська діаспора в США.
Пам’ять в сучасній Польщі про Голодомор-геноцид
16 березня 2006 року польський Сенат прийняв постанову, в якій йшлося про те, що «Сенат Республіки Польща солідаризується з позицією України щодо необхідності визнати Великий Голод 1932–1933 років актом геноциду». А вже 4 грудня 2006 року Сейм Польщі ухвалив закон, який засвідчив послідовність підтримки України у визнанні Голодомору актом геноциду: «…приєднуючись до болю близьких жертв Великого Голоду в Україні, який у 1932–1933 роках коштував життя мільйонів мешканців українських сіл, [Сейм] засуджує тоталітарний режим, відповідальний за цей геноцид».
У низці польських міст є меморіали, присвячені жертвам Голодомору-геноциду. Зокрема, у листопаді 2008 року на зовнішній стіні греко-католицької церкви Воздвиження Святого Хреста у Кракові було встановлено пам’ятний знак, присвячений жертвам Голодомору-геноциду.
У вересні 2009 року за участі Президента України Віктора Ющенка та Президента Польщі Леха Качинського на православному цвинтарі Варшави було відкрито меморіал у формі козацького хреста, який увічнює пам’ять про трагедію Голодомору-геноциду. Для нього було обрано символічне місце поруч некрополя діячів та військових Української народної республіки, які після окупації частини України більшовиками емігрували до Польщі.
У січні 2015 у Любліні поруч православної церкви св. Петра (Могили) було відкрито пам’ятник у формі хліба, образ якого відсилає до пам’яті про трагедію Голодомору-геноциду. У написі на цьому меморіалі поруч із загиблими українцями згадані також польські жертви Голодомору.
«Red Famine» Енн Епплбом
Революція Гідності продовжила формування української громадянської свідомості. У 2015 році в Україні було відкрито для широкого загалу архіви радянських спецслужб, у яких містяться документи, котрі висвітлюють, зокрема, злочини радянського режиму в Україні, Голодомору-геноциду та приховування його вчинення радянською владою.
У 2017 американсько-польська дослідниця та журналістка Енн Епплбом презентувала книгу про Голодомор-геноцид «Red Famine. Stalin’s War on Ukraine»/ «Червоний голод. Війна Сталіна проти України», яка для англомовних читачів стала ще одним кроком до відкриття теми геноциду українського народу, вчиненого Радянським Союзом. Книга отримала здебільшого позитивні відгуки як критиків, так і професійних дослідників. Авторка провела презентації книги в містах США та Європи. Зустрічі з дослідницею відбулися в низці польських міст. У Варшаві презентація книги відбулася, зокрема, в Українському домі.
«Mr. Jones» Аґнешки Голланд
10 лютого 2019 року в рамках 69-го Берлінського міжнародного кінофестивалю відбулася прем’єра фільму польської кінорежисерки Аґнєшки Голланд «Mr. Jones» (українські глядачі змогли побачити фільм під назвою «Ціна правди»). Фільм є спільним виробництвом Польщі, України та Великої Британії. Стрічка оповідає історію молодого валійського журналіста Ґарета Джонса, який на початку 1933 року під час візиту до Радянського Союзу, всупереч забороні, відвідав Україну. Потягом з Москви він дістався українських сіл в околицях столиці УСРР Харкова і став одним зі свідків геноциду.
29 березня 1933 року у Берліні Джонс скликає пресконференцію, на якій він розповідає про масштаби трагедії, яка відбувається в Україні. Пресреліз пресконференції друкують світові медіа, зокрема, The New York Evening Post та Manchester Guardian. Пізніше Джонс опише побачене в Україні в серії статей.
Історія цієї подорожі розказана в книзі польського журналіста Мірослава Влеклого «Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала» (у 2020 році вийшов переклад цієї книги українською мовою). На пресреліз Ґарета Джонса написав відповідь американський журналіст Волтер Дюранті, очільник московського бюро The New York Times з 1922 по 1936 рік (лауреат Пулітцерівської премії 1932 року за серію статей про радянську індустріалізацію). У статті «Russians hungry, but not starving»/ «Росіяни голодують, але з голоду не помирають», опублікованій 31 березня 1933 році в The New York Times, Дюранті намагається спростувати реальні факти голоду в Україні, наведені Джонсом. У цій статті Дюранті применшує масштаби голоду в Україні та заперечує його штучний характер.
Фільм Аґнєшки Голланд став одним з найважливіших репрезентувань теми геноциду українського народу світові.
Друга черга Національного музею Голодомору-геноциду в Києві
Польське дизайнерське бюро Nizio Design International, відоме в Польщі проєктуванням Музею Варшавського повстання та музею польських євреїв POLIN, спільно з українською компанією Project Systems LTD є проєктантами другої черги Національного музею Голодомору-геноциду у Києві. Музей мав бути відкритим уже в листопаді 2022 році, акурат у 90-ті роковини геноциду. Російське повномасштабне військове вторгнення в Україну вповільнило темп будівництва, проте не зупинило його.
Концепція музею тісно пов’язана з українською культурою та традицією, в якій важливим є образ землі. Символічним образом нарації музею є перемога світла над темрявою, правди над неправдою.
На офіційному сайті Національного музею Голодомору-геноциду концепція архітектурного рішення Музею сформульована так: «Унікальна споруда музею – це образ правди про Голодомор, яка після десятиліть її приховування та замовчування, ламаючи покрівлю, виходить на світло з-під землі. Конструкція даху символізує зміщення брил землі під час оранки та уособлює дії тисяч людей, праця яких призвела до відкриття забороненої істини».
Важливість пам’яті про Голодомор
Неспровоковане російське повномасштабне вторгнення несе за собою на тимчасово окуповані території Незалежної України російську дезінформації на тему української історії й, зокрема, стирання пам’яті про жертв Голодомору-геноциду 1932-33 років та голодів 1921-23 та 1946-47 роців. Показовим є демонтаж російськими окупаційними військами пам’ятника жертвам Голодомору у знищеному та окупованому ними Маріуполі, який відбувся наприкінці жовтня 2022 року.
Росія провадить геноцид проти українського народу, який визнається низкою демократичних держав. Пам’ять про загиблих під час голодоморів в Україні є тією важливою ланкою, яка дає українському суспільству пережиття трагічного минулого попередніх поколінь та є важливим маркером подолання колективної травми геноциду.
Євген ЯКОВЕНКО