28 листопада 2023 року у Галереї Nizio у Варшаві відбувся закритий вернісаж виставки сучасного українського мистецтва «Голодомор. Геноцид 32/33», присвяченій 90-ій річниці Голодомору 1932–1933 років. Виставковий проєкт показує 23 сучасні живописні й скульптурні роботи 13 митців з різних регіонів України. Громадськість може ознайомитись із представленими творами мистецтва до 2 січня 2024 року. Розповідаємо детальніше про виставку, історію її створення та перші враження від неї.
«Ця виставка про біль і скорботу, але також про зло, яке так і не було належним чином покаране. Зло відроджується у формі нового геноциду, який чинить спадкоємиця сталінського режиму – Російська Федерація. Росія, яка намагається стерти українську націю. Знищити нашу свободу і демократію», – зазначив Посол України в Польщі Василь Зварич на відкритті заходу.
В урочистостях з нагоди вернісажу виставки вступні промови виголосили третій секретар Посольства України у Польщі Василь Мельничук, Посол України в Польщі Василь Зварич, власник Галереї Мирослав Нізьо та кураторка виставки Каріна Тертична. Учасники заходу – дипломати, представники української громади, журналісти та інші запрошені гості – вшанували пам’ять жертв Голодоморів в Україні хвилиною мовчання тримаючи в руках п’ять колосків пшениці, що символізують пам’ять про жертв Голодомору в Україні 1932–1933 років. Офіційна частина завершилася виступом музиканток з українського симфонічного оркестру «Надія» з Харкова, які виконали дві композиції Мирослава Скорика («Мелодія» і «Елегія») та парафраз на тему національного Гімну України «Ми є» Юрія Шевченка. Уся урочистість відбувалася англійською мовою.
«Перша ідея проведення виставки до Дня пам’яті жертв Голодоморів виникла ще влітку. За допомогою контактів ми знайшли організацію, а саме благодійний фонд Козицького. І вони запропонували саме ці роботи, які ви сьогодні бачите. Ми дуже загорілися ідеєю і одразу почали шукати місце. І після того вже зустрілися з паном Мирославом Нізьо. Йому дуже сподобалась ідея, оскільки для нього ця тематика дуже близька. І ми почали все організовувати. Загалом, весь процес зайняв десь 3-4 місяці», – прокоментував для порталу «Наш вибір» процес організації виставки третій секретар Посольства України у Польщі Василь Мельничук. Під час своєї промови Василь Мельничук окремо відзначив роботу організаторів заходу, а також волонтерів з Українського дому у Варшаві та Варшавської української школи.
Для кращого ознайомлення гостей з концепцією експозиції, кураторка виставки Каріна Тертична з Благодійного фонду Козицького провела екскурсію вибраними експонатами галереї, розповідаючи про їхнє значення та біографію авторів: «Ми хотіли розповісти про колективну травму, про рани нашої нації, про пам’ять. І якщо ви помітили, дуже багато картин зображують велику кількість людей. Тим самим ми хотіли показати, наскільки багато було постраждалих. І так само є концептуальні роботи про емоційні страждання. Не всі художники беруться взагалі підіймати цю тему, адже вона доволі важка. Зараз ми знову проживаємо ці страждання».
У галереї експонується 23 роботи 13 сучасних митців, які є представниками різних генерацій. Наприклад, найстаршими митцями, робити яких представлені на виставці, є Любомир Медвідь, якому 82 роки, та Андрій Ментух – 93 роки. Останньому також належить найстаріша робота у галереї – «Пам’ять» з 1997 року. «Він народився у 1929 році, ще до Голодомору. Під час Другої світової війни, він втратив руку, але все одно продовжував малювати. У 1947 році, через операцію “Вісла“, він був переміщений до Гданська, де згодом почав працювати в Академії образотворчих мистецтв. Зараз йому 95 років і він все ще працює. Його мистецтво, як правило, присвячене народам. Саме тому ви бачите багато людей на його картині. Він зображує українців, які страждали від Голодомору і які символізують пам’ять про нього».
«Ми знаємо, що люди страждали від голоду, але їх все одно змушували йти в поле і працювати на радянську владу, збирати їжу, якої у них ніколи не було вдома й вони там помирали», – звернула увагу кураторка на роботу Роксолани Дейнеги.
Робота Діани Рубан «Остання трапеза» зображує українську родину, котра доїдає останні залишки їжі. Натхненням для авторки став відомий твір Ван Гога «Їдці картоплі».
Серед молодшої генерації митців кураторка згадала про Анастасію Громову та її роботу «Колективна травма». Картина була натхнена твором Леонарда да Вінчі «Таємна вечеря», яка зображує останню трапезу Ісуса перед Розп’яттям. Саме з такою ситуацією останньої вечері часто стикалися українці у 1932–1933 роках.
Усі скульптури, представлені на експозиції, були створені Володимиром Семківим. «Його найновіша авторська виставка проходила місяць тому в Одеському [художньому музеї – ред.], проте під час останньої ракетної атаки [6 листопада 2023 року – ред.] музей було знищено, але його роботи вдалося врятувати».
Свою екскурсію Каріна Тертична завершила біля картини Ганни Варшавської «Без назви», котра показує виснажене населення України в роки Голодомору 1932–1933 років.
Окремо, у розмові з кореспондентом «Нашого вибору», кураторка звернула увагу на найбільш неординарні роботи у галереї, виконані у напрямку цифрового мистецтва: «Це роботи Дарії Флюд, яка працює в галузі цифрового мистецтва і зображує біблійні мотиви. Роботи виконані у графічному редакторі. І також роботи авторства Тараса Гайди. Він від початку повномасштабного вторгнення був у Києві і його не покидав, навіть тоді, коли були сильні обстріли. Для цієї виставки автор самостійно видрукував свої картини, підписав і передав нам. А ми їх привезли з України до Польщі».
Місце для виставки є невипадковим, адже вона проходить у Галереї Nizio, власником якої є Мирослав Нізьо – польський архітектор, засновник архітектурного бюро Nizio Design International, яке створило проєкт музею Голодомору в Києві. У коментарі для порталу «Наш вибір» Мирослав Нізьо зазначив, що у Галереї постійно проходять зустрічі та дебати присвячені музею Голодомору чи іншим темам, пов’язаним з українською культурою та біженцями: «Цей проєкт є логічним продовженням процесу співпраці, стосунків, які я маю особисто з українцями, а також тем, які багато для мене значать».
Мирослав Нізьо відзначив роботу кураторів виставки, які підібрали картини й скульптури для проєкту у такий спосіб, щоб вони змогли повною мірою показати цей травматичний і складний момент в історії України: «Я вражений представленим мистецтвом. Воно сучасне, символічне і надзвичайно виразне. Мені здається, що мистецтво і архітектура мають сильний вплив на пам’ять. І тут ми маємо приклад того, як це мистецтво інтерпретує події минулого. Я також хочу запланувати, щоб у музеї Голодомору у Києві була окрема експозиція для робіт і об’єктів сучасних українських художників, присвячених темі Голодомору».
Наприкінці зустрічі відвідувачі мали змогу обмінятися думками та обговорити побачені твори мистецтва. Своїм враженням про експозицію поділилася також Галина Андрушків, голова волонтерського фонду Uniters: «Враження? Пригнічуюче. Це ж наша історія, сумна історія. Тому важко. Тяжить <…>. На цей захід нас запросило посольство. Взагалі, ми кожного року вшановуємо пам’ять про Голодомор. Якщо ми у Варшаві, то приходимо на Вольський цвинтар, де є пам’ятник жертвам Голодомору. Ми завжди приходимо туди в річницю. Якщо ми в Україні, то намагаємося там якось покласти квіти, запалити свічку, знайти десь пам’ятник, щоб вшанувати пам’ять про цю трагедію. Щоб вона ніколи не повторилась. Це страшна, трагічна сторінка нашої історії».
На виставці представлені роботи 13 українських митців: Анастасії Громової, Ганни Варшавської, Любомира Медведя, Андрія Ментуха, Діани Рубан, Тараса Гайди, Артура Солетського, Аліси Ковальчук, Марії Антонів, Роксолани Дейнеги, Дарії Флюд, Володимира Семківа та Heiza Derke.
Виставку можна відвідати з 29 листопада по 2 січня 2024 року. Галерея відкрита в середу о 15:00–17:00, а також у четвер і п’ятницю о 10:00–17:00 за адресою вулиця Інжинерська, 3 / Inżynierska 3. Вхід вільний. Організаторами виставки є Посольство України у Польщі, проєкт «Ми і світ» від Благодійного фонду Козицького, а також Галерея та Фонд Nizio.
Дмитро Димидюк
Читайте також: Голодомор в Україні. Як поляки долучаються до збереження пам’яті про цю трагедію?