Materiał ten jest dostępny również w języku polskim/
Цей текст також можна прочитати польською мовою
Початок повномасштабної російської агресії проти України 24 лютого 2022 року радикальним чином змінив роботу багатьох польських освітніх та наукових інституцій, пов’язаних з Україною. «Наш Вибір» уже розповідав, як в Центрі Східноєвропейських студій Варшавського Університету проходив набір стипендіатів воєнного часу та як факультет україністики Вроцлавського Університету проводить найбільшу студентську конференцію про Україну. Сьогодні ж мова піде про Інститут славістики Польської академії наук – інституцію, яка від самого свого заснування мала тісні контакти з українськими вченими та науковими осередками. Повномасштабна війна призвела до розширення та поглиблення цієї співпраці. Тема України та української мови в науковому середовищі набула неабиякої актуальності, отже з’являється велика кількість нових проєктів, які польські та українські науковці реалізують в Інституті славістики. Крім того, від самого початку повномасштабної війни при Інституті функціонують безплатні курси польської та української мов, які за майже півтора року відвідало понад тисячу осіб. Про все це ми поговорили з Анною Зелінською – директоркою Інституту славістики ПАН (далі – ІС ПАН), Ольгою Ткаченко – керівницею Відділу підтримки наукових досліджень ІС ПАН, Габріелою Аугустиняк-Жмудою – керівницею курсів польської мови для іноземців ІС ПАН та Олексієм Сухомлиновим – співробітником ІС ПАН, викладачем польської та української мов.
Представляємо вашій увазі першу частину інтерв’ю.
Яким чином розвивалася співпраця ІС ПАН з українськими вишами перед початком повномасштабної війни?
А.З.: ІС ПАН – це один з найстарших, традиційних інститутів ПАН. Наступного року Інститут буде відзначати своє 70-річчя. І можна сказати, що Інститут завжди співпрацював з українськими науковцями (навіть в радянські часи). Говорячи про сучасність, у нас були і є підписані договори з Національною Академією Наук України. В рамах цієї співпраці ми реалізовуємо кілька проєктів. Важливо, що навіть попри повномасштабну війну, ця співпраця не була зупинена. Крім того, у нас є договори з кількома українськими вишами – університетами в Івано-Франківську, Львові, Чернівцях та з Києво-Могилянською академією. Також ми співпрацювали з Бердянським університетом менеджменту і бізнесу – в рамах цієї співпраці Інститут був співорганізатором Днів польської науки в Бердянську. Це була важлива щорічна подія, яка давала змогу встановити більш тісні контакти між українськими та польськими науковцями. Отож, ця співпраця завжди була дуже інтенсивною.
Беручи під увагу цю багаторічну співпрацю, як сприйняли початок повномасштабної війни ви особисто та що це означало для Інституту?
А.З.: 24 лютого я мала зустрічатися із заступником міністра освіти Польщі. Напередодні готувалася до цієї важливої зустрічі. Зранку мені зателефонували та скасували зустріч, адже польський уряд мав термінову нараду щодо війни. Для мене початок війни став дуже особистою подією, оскільки я народилася в Києві. Мій батько – поляк, він навчався в Києві, там зустрів мою маму. Перші два роки життя я прожила в Києві, згодом щороку їздила туди до бабусі. Тому початок війни став великим ударом для мене особисто не лише як для науковиці, але й як для людини, що настільки близько пов’язана з Україною. Шок, страх – все це дуже сильно відчувалося в Польщі. Я приїхала до Інституту і перше, що зробила – задзвонила до всіх наших співробітників, які походять з України. Треба було дізнатися, чи в безпечному місці перебувають їхні родини, чи потрібна допомога. На другий день війни ми організували онлайн-зустріч усіх працівників, щоб вирішити – що ми можемо зробити в цій ситуації? Перше, що ми зробили – створили список приміщень, які можемо запропонувати біженцям з України. Передусім, це були квартири й доми наших працівників і членів їхніх родин. Крім того, ми розпочали співпрацю з Українським домом у Варшаві, надсилали їм посилання на перевірені збори коштів на потреби України. Ті з працівників ІС ПАН, хто володіє українською чи російською мовами, зголошувалися допомагати, як перекладачі. Приїжджало багато біженців зі сходу України – це були переважно російськомовні люди, тому була велика потреба на перекладачів російською. Натомість усі оголошення ми робили лише українською.
Ідея організувати мовні курси для біженців з’явилася саме тоді?
А.З.: Так. Ми бачили, що багато з тих людей, що приїжджають, не можуть орієнтуватися, почуваються абсолютно загубленими. І це можна зрозуміти. Люди кидали все й їхали від бомбардувань. У багатьох не було навіть найнеобхідніших речей для життя. Несподівано для себе вони опинилися в чужій країні. На практиці виявилося, що мовний бар’єр є величезною проблемою. Особливо для російськомовних людей. Тоді з’явилася ця ідея – зробимо курси, на яких люди зможуть швидко навчитися найважливіших речей – прочитати оголошення польською, запитати де знаходиться автобусна зупинка, як доїхати в те чи інше місце, купити телефонну карту. Щоб люди перестали відчувати себе настільки чужими. За кілька днів після початку повномасштабної війни ми почали організовувати такі курси, які діють і понині. Власне тоді з нами зв’язався професор Олексій Сухомлинов, який став одним зі співорганізаторів цих курсів.
Пане Професоре, розкажіть, будь ласка, про початок Вашої співпраці з Інститутом.
О.С.: Так сталося, що 24 лютого 2022 року я працював у Туреччині. Уже за кілька днів війни, моє рідне місто – Бердянськ – було окуповане. Стало зрозуміло, що дороги назад немає, а що буде в майбутньому – невідомо. Тому я написав до всіх знайомих, до всіх інституцій, з якими я співпрацював раніше в Польщі. Руку допомоги простягнув власне Інститут славістики. Мій контракт у Туреччині закінчувався 30 березня, можливості повернутися в Бердянськ, звісно, уже не було, але тепер я міг їхати у Варшаву. Ми одразу почали співпрацю в рамах початку роботи мовних курсів. Ще бувши в Туреччині я почав проводити заняття онлайн. Цікаво, що це не лише курси польської мови для українців, але також заняття з української мови для поляків. Зацікавлення українською мовою було високим від самого початку повномасштабної війни й утримується досі.
Чим ви пояснюєте такий високий рівень зацікавлення?
О.С.: Протягом перших місяців повномасштабної війни етнокультурна ситуація в Польщі змінилася. Згідно з різними оцінками, в Польщі перебуває зараз близько 3 мільйонів осіб з України. З них, 1,3 мільйона – це люди, що були в Польщі ще до 24 лютого 2023 року. Отож, потреба налагодження комунікації є не лише серед українців, які знаходячись в цьому середовищі, вчать польську мову. Поляки також зацікавлені у вивченні української. Дуже часто для них це є своєрідним проявом солідарності з Україною. Багато з них на якомусь рівні знають російську, і це допомагає. Адже, передусім навчаючи літературної української, ми звертаємо увагу також на регіональні особливості української мови. Цікаво також, що учні з Польщі, які вивчають українську, просять виділити двадцять хвилин заняття на розповідь про українську культуру чи літературу. Тобто вони зацікавленні не лише у вивченні української мови, але взагалі цікавляться Україною, як сусідом. Таким чином, навчаючи мовам, ми створюємо певну спільноту двох народів. Війна триває уже більше ніж 500 днів. І зацікавленість в мовних курсах все ще залишається високою. Отже, ці два народи – поляки та українці – потребують одне одного. Ми робимо все, щоб вони розуміли одне одного – тут і зараз. Але у мене залишається відчуття, що в майбутньому, це може дати дуже позитивні плоди.
Чи українську мову вивчають лише поляки? Чи також є люди з інших країн, які записуються на ці курси?
О.С.: В анкетах ми не питаємо, хто є звідки. Але під час перших занять ми обов’язково знайомимося одне з одним. І під час цього знайомства не раз виявлялося, що до нас долучаються польськомовні особи з інших країн. Наскільки я пам’ятаю, були учні з Відня, Праги, Братислави, Вільнюса. І це не завжди були поляки, що живуть за кордоном. Часто це були польськомовні люди, які десь в інтернеті знаходили оголошення про наші курси і записувалися. Зокрема, у мене було двоє учнів єврейського походження з Каунаса. Вони говорили польською і вивчали з нами українську. Також з Литви був директор фірми, яка підтримує українців на території України. І окрім вивчення мови, він просив про різну інформацію про Україну. Завдяки деяким моїм контактам він зміг направити допомогу в Харків і Запоріжжя.
Заняття з польської мови для українців проводить докторка Габріела Аугустиняк-Жмуда. Розкажіть, будь ласка, як виглядає специфіка проведення цих курсів для українських біженців.
Г. А.-Ж.: Ми почали проводити заняття на початку березня 2022 року. Спочатку це були лише курси польської мови, але згодом виявилося, що поляки також дуже хочуть вивчати українську, адже розуміють, що ми створюємо певну нову спільноту двох народів. Від самого початку слухачами курсів стало 1369 осіб, з них – 744 вивчали польську мову, а 625 – українську. Наші курси складаються з 20 академічних годин, заняття відбуваються двічі на тиждень. При цьому, ми акцентуємо увагу саме на розмовній частині, адже хочемо, щоб люди після навчання могли порозумітися між собою. При цьому, ми розуміємо, що самої лише усної комунікації недостатньо, тому ми велику увагу приділяємо також розумінню на слух, вмінню читати і писати. Важливо, щоб люди не мали проблем, наприклад, із заповненням документів в державних інституціях.
Цікавим є діапазон професій, які представляють наші учні. Це фермери, юристи, медики, держслужбовці, працівники гуманітарних організацій, вчителі. Ці професії можна називати дуже довго. Ми питаємо про професії, адже нам цікаво, кого саме ми навчаємо і радує, що охочих вивчати мову так багато, і що вони представляють настільки різні середовища.
Ми проводимо ці курси від рівня А1 до рівня В2. Набір на наші курси проходить в формі онлайн, щоб зголоситися треба вписати лише власне ім’я, прізвище та адресу електронної пошти.
Окрім працівників ІС ПАН, курси проводять викладачі з України, з якими Інститут співпрацював раніше при різних проєктах і які мають досвід у викладанні української мови і роблять це абсолютно безплатно. Це великий жест вдячності від них.
Нам вдалося зібрати доволі цікаву базу дидактичних матеріалів. Це аудіовізуальні матеріали, фільми, презентації, записи, які ми використовуємо на курсах.
Звісно, ми створили власні програми навчання, які відповідають потребам наших слухачів, щоб вони могли швидко інтегруватися в Польщі.
Найважливіше те, що всі ці курси (і польської, і української мов)є безплатні. Ми дуже пишаємося тим, що нам вдається таким чином безплатно допомагати людям і сприяти інтеграції українців та поляків в нинішніх умовах. Після завершення кожних курсів ми просимо наших слухачів поділитися своїми враженнями від курсу, сказати, чого їм не вистачило і стараємося, враховуючи ці побажання, змінювати програму. Адже потреби наших слухачів змінюються. Якщо на початку вони потребували загальної комунікації, найпростіших слів та конструкцій, то зараз часто виникає необхідність профільної лексики з тієї чи іншої сфери. Отож, ми стараємося враховувати ці потреби.
Крім проведення курсів, ми стараємося допомагати нашим учням в будь-яких інших мовних потребах. Це може бути допомога в перекладах, в пошуку дитсадка для дитини, в якихось побутових справах. Нам вдалося налагодити успішну онлайн-роботу з нашими слухачами, чим я дуже задоволена.
Розпочати роботу з черговим набором ми плануємо на жовтень, разом з початком академічного року. Інформація про набір з’явиться на сайті ispan.waw.pl та на сторінці Інституту у Facebook. Запрошуємо.
Розмовляв Олександр Шевченко