Українських підлітків з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну підтримує Молодіжний центр «Międzyczas», розташований у Мінську-Мазовецькому – місті неподалік Варшави. Цей простір став місцем зустрічі не лише для української та польської молоді, а й старших осіб. На сьогодні в команді центру працюють Моніка Колодзєйчик і Вероніка Люба з Польщі та Олена Білобородько й Андрій Терешко з України.
Про початки діяльності, ініціативи, роботу з підлітками, їхні проблеми, взаємодію між українською та польською молоддю, а також важливість міжпоколіннєвих зустрічей кореспондентка «Нашого вибору» поговорила з Монікою Колодзєйчик, координаторкою, лідеркою, працівницею з молоддю центру «Międzyczas» та головою Фонду розвитку молоді «Idea» / Fundacja Rozwoju Młodzieży «Idea».
Молодіжний центр «Międzyczas» та фонд «Іdеа» – початок діяльності
Простір «Międzyczas» постав чотири роки тому завдяки фінансуванню з громадського бюджету, наданого місцевою владою Мінська-Мазовецького. Проте після початку повномасштабної війни в Україні, коли в місті з’явилася українська спільнота, стала відчутною потреба в створенні неурядової організації, яка б змогла займатись українською молоддю. Так виник фонд, який отримав назву «Idea». «Відкриття фонду дозволило нам забезпечити підтримку нашого молодіжного простору й теж можливість працювати для дітей. Центр “Międzyczas” призначений насамперед для молоді віком від 12 до 25 років. Але ми знали, що хочемо допомагати також молодшим і старшим особам у Мінську-Мазовецькому. Спостерігаючи потреби інших вікових груп, ми почали рухатися в бік, щоб підтримувати і їх, поєднувати наші заходи», – розповідає Моніка Колодзєйчик.
Першою ініціативою фонду, скерованою до українців, був напівтабір [Форма організованого відпочинку, що проходить у місті проживання дитини. Заняття в напівтаборі можуть тривати кілька годин або до вечора, після чого їхні учасники повертаються додому.]. Як говорить очільниця фонду: «Наприкінці канікул ми отримали сигнал, що українські діти не мають, що робити. Вони просто нудьгують, батьки теж шукають для них якихось занять. А в Польщі є цілком звичним і типовим, що в період канікул для дітлахів організовують різні заняття. Досить швидко, без особливих труднощів нам вдалося знайти дофінансування для першого проєкту. Це сталося дещо спонтанно, бо перед північчю я прокинулась, відкрила телефон і побачила можливість подати заявку на дофінансування. Час подачі завершувався опівночі. Я сіла та за 15 хвилин написала проєкт. Згодом виявилося, що ми отримали цей грант. Взагалі це було наше перше дофінансування для діяльності фонду. Так ми почали».
Одним із партнерів організації став фонд «Український дім», зокрема в межах другої едиції проєкту «Działajmy razem na Mazowszu!» \ «Діймо разом на Мазовії!» [Проєкт створено у партнерстві фонду «Український дім», Польського міграційного форуму та UNHCR. Його метою є зміцнення локальних інституцій Мазовецького воєводства в роботі з українською спільнотою, будування польсько-українського діалогу. Полягає у спільному плануванні заходів, що залучають осіб з України в діяльність місцевих інституцій та життя громади]. Моніці Колодзєйчик складно згадати точну дату, але спільна діяльність почалася майже одразу після повномасштабного нападу Росії на Україну: «Співпраця з фондом “Український дім” виникла, коли до нашого Молодіжного центру “Międzyczas” було скеровано жінок з освітою психологів для підтримки молодіжних заходів. Їх направила місцева влада, тобто це була ініціатива згори, щоб підтримати дітей, молодь, але теж жінок, які приїхали з України. Маючи допомогу спеціалістів з України, нам було набагато легше розпочати діяльність із залученням української молоді. До того ж місце, де ми працюємо, позиціює себе як простір для кожного, без ознак дискримінації. У нас уже було багато закордонних волонтерів. Тож ми усвідомлювали, що кожен – різний, але разом можемо успішно взаємодіяти й жити у цьому просторі. Тому залучення української молоді до спільного проведення часу було для нас природним».
Простір, що єднає покоління
У процесі співпраці з Українським домом з’явилася ідея фонду поєднати ініціативи для молоді й літніх людей. «Був такий момент, коли ми вирішували – що далі? Шукали суспільну проблему, котра існує в місті, але над нею ще не працюють. У той час Український дім запропонував нам навчання, що стосувалося створення волонтаріату. У результаті спільних розмов народилася ідея, щоб розпочати діяльність, скеровану теж до старших осіб, поєднати покоління. Старші люди могли б ділитися своїм досвідом і знаннями з молоддю. Нам вдалося отримати дофінансування на міжпоколіннєвий проєкт, завдяки якому ми організували дуже багато виїздів», – зазначає президентка фонду «Idea». Такі виїзди відбувалися щотижня, часом два рази на тиждень, до будинку опіки біля лісу в Ґрембішеві, недалеко Мінська-Мазовецького. Там для старших осіб проводили творчі майстер-класи, виходили на спільні прогулянки. За словами Моніки Колодзєйчик, у такий спосіб організатори, серед іншого, прагнуть сформувати в молоді чутливість до того, що старість не завжди є легкою.
Залучення до ініціатив центру та взаємодія з молоддю
«Почну з того, що ми не звертаємося на “ви”, ми до усіх говоримо тільки на “ти” і на ім’я. Тому вже на початку ламаємо бар’єр вікової різниці. Решта йде якось без труднощів», – пояснює, як вдається залучити молодь, Моніка Колодзєйчик. Їй здається, що має значення й природність з боку працівників організації, які залишаються для підлітків просто людьми. Проте не дорослими, котрі повчають, а тільки слухають і питають: «Насамперед це спонукає молодь приходити до нас. Намагаємося їм не перешкоджати. Хіба що починають порушувати якісь правила, які вони самі ж встановили. Тут постає питання пристосування одне до одного, навчання правил, які цілком природні. Молодь з ними не завжди хоче погоджуватися, пробує їх ламати, що також цілком природно в цей період розвитку. Ми приймаємо те, що вони можуть так робити, але в безпечному просторі».
На думку Моніки Колодзєйчик, щоб достукатися до молоді потрібно залишатися людиною, яка теж має почуття, слабкості, але й знання та досвід, якими може поділитися: «Звісно, якщо хочуть вислухати, то вислухають. А якщо не хочуть, то можуть сказати про це прямо. Маємо контакт із дуже різною молоддю, але кожен є винятковим. Напевно, те, що ми можемо показати їхню винятковість, дає їм відчуття, що їх приймають. А якщо вони почуваються прийнятими, то хочуть з нами бути».
Українська молодь – спілкування з польськими ровесниками
Згідно зі спільним дослідженням UNICEF, Save the Children i PLAN International Polska за 2023 рік, помітним було те, що діти з України та Польщі в шкільному просторі перебувають у своїх окремих групах, не проводять разом якісно час. Моніка Колодзєйчик ділиться своїми спостереженнями про взаємодію молоді в школі, а також у центрі «Międzyczas». «Крім того, що я керую фондом, проводжу діяльність у молодіжному центрі, працюю ще в мінсько-мазовецькому ліцеї, – зазначає вона. – Це дає мені широкий погляд на те, як українська молодь радить собі в польській школі, але теж з польськими ровесниками. Учні у шкільному просторі не завжди тримаються окремо чи мають свої групи, перебуваючи тільки з однолітками зі своєї країни, щоб почуватися прийнятими. Звісно, на самому початку для них це стає гарним виходом, бо немає мовного бар’єра, вони краще розуміють одне одного, опиняються у такому просторі, ніби надалі залишаються у своїй країні. Це дає почуття безпеки. Але знаю тих, хто прекрасно домовляється з ровесниками з Польщі, взаємодіє в групах, де спілкуються польською, хоча в класі вчаться інші учні з України. Думаю, що не завжди молодь тримається разом з огляду на те, звідки походить. Важливіше, чи натрапиш на свою людину, яка говорить “твоєю” мовою, але не тією рідною, а, коли відчуваєш, що ви подібні, можете в цьому спілкуванні задовольнити свої потреби».
Подібною є взаємодія підлітків у молодіжному центрі «Międzyczas». До нього приходять молоді люди не лише з Польщі та України, але й інших країн, наприклад, Білорусі. Тому на початку траплялися різні ситуації. «Все залежить від того, як вони пробують домовлятися між собою, які мають зацікавлення. Спершу було помітно, що українці зосереджуються на тих, хто походить з їхньої країни або навіть вишукують однолітків зі своєї місцевості. Це було теж дуже характерним. А потім виявлялося, що життя в тому ж місті не означає, що ви мусите проводити час разом. Адже йдеться загалом про постійний пошук людей, з якими просто добре почуваєшся. Зараз бачимо дуже різне поєднання в групах. Уже настав такий момент, коли молодь приходить до того, що є інші люди, які теж відкриті до знайомства й для них не важливо, звідки походиш. Вчаться приймати інших, але теж мову одне одного, набувають певних умінь», – зауважує координаторка молодіжного простору.
З якими проблемами до центру «Międzyczas» звертаються молоді українці
Моніка Колодзєйчик вважає, що найбільшою проблемою для українських підлітків була польська мова, особливо якщо йдеться про навчання в школі. Тому молодь часто приходила до їхнього центру з проханням допомогти саме в цьому питанні: «Учням було складно вивчити те, що вимагають у школі, бо існував певний мовний бар’єр. Навіть якщо хтось був здібний у математиці, брак можливості зрозуміти польські слова, типово технічні терміни, призводив до того, що учень не міг вивчити матеріал. Виникали ситуації, коли в час канікул до нас у центр приходили з проханням навчити математики, бо наприкінці канікул має бути додатковий іспит. Коли ми починали, виявлялося, що ця особа насправді розуміється в предметі, проте не знає польських слів. Не розуміє, що таке “iloraz” [частка] або “iloczyn” [добуток]. Були й ті, хто мали більші проблеми, бо їхній рівень польської був нижчим. Тут виникали ситуації, коли я рекомендувала знайти україномовну особу, яка зможе пояснити тему. До нас долучалася українка Олена Білобородько, з якою працюємо досі. Вона могла пояснити українською мовою. Пробували шукати допомогу в українських групах або скеровували до школи польської мови для осіб з України, яка діє в Мінську-Мазовецькому».
На думку Моніки Колодзєйчик, труднощі виникають теж, коли йдеться про правила й культурні відмінності, які існують у Польщі. Це потребує постійного пояснення, але для неї така робота – приємна, бо відбувається у формі розмови. Жінка також згадує, що деякі мешканці Мінська-Мазовецького охоче допомагають молоді з України, залучаючи до роботи. Вони дають можливість заробітку, але без страху, що когось використають: «Потрібно теж оберігати молодь, бо вона може стати легкою мішенню для тих, хто хоче заробити. Водночас для нас найважливіше показати, що вони мають такі ж права, як і особи з Польщі. Маємо, наприклад, пані Касю, яка утримує будки з морозивом. Вона підтримує молодь, намагається їх об’єднувати в більш родинній атмосфері. Пані Кася прийняла у свій дім кількох українських дітей, і вони для неї – як власні діти. Вірю, що для них вона – як мама». Працівників молодіжного центру радує факт, що підтримка молоді йде не тільки від інституцій, але теж від приватних осіб. З ними вони можуть ділитися своїми спостереженнями та переживаннями в питаннях виховання.
Оздоблення парку, закупи для старших та інші плани на майбутнє
На сьогодні молодіжний центр «Międzyczas» працює з трьома ідеями, які вже почав реалізовувати. «Зараз ми взялися за плетіння гачком. У рамах міжпоколіннєвої співпраці запросили до спільної роботи старших осіб», – ділиться планами на майбутнє Моніка Колодзєйчик. Молодь із Польщі та України, літні люди разом плетуть з ниток прямокутники розміром 40 на 40 см, аби потім їх поєднати у полотно та спільно прикрасити дерева в парку. За планом задум хочуть реалізувати до кінця червня, хоча організатори сподіваються закінчити раніше й прикрасити дерева біля майданчика в міському парку вже 1 червня, на День дитини.
Наступна ініціатива, над якою працює організація, – закупи для літніх людей, які не можуть самі вийти з дому. Моніка Колодзєйчик пояснює: «Для них закупи – це насправді щось складне. Хочемо, щоб з часом до нас приєдналася молодь. Але щоб молодші могли долучитися до ініціативи, необхідно побудувати довіру. На жаль, літні люди часто стають жертвами обману. Я чую історії, що їм дзвонить молодий голос і пробує змусити заплатити якісь гроші, бо з кимось із близьких людей щось трапилося. Думала, що це менш поширене, але насправді виявляється, що старші особи постійно зустрічаються з такими ситуаціями. Тому спершу потрібно створити щиру довіру до молоді, а потім залучити її».
Крім згаданої діяльності, представники організації здійснюють запис навчальних матеріалів для людини з порушенням зору, яка вивчає в університеті історію. Статті з цього предмета записують на CD-диски. «І тут моїм великим бажанням є залучення молоді, також з України, щоб читали й записували польські тексти», – планує Моніка Колодзєйчик та думає, що врешті хтось першим таки пристане до цієї ініціативи.
Анна Руссу