Мігрантки – це рівноправні варшав’янки. Розмова із уповноваженою мера Варшави до справ жінок Катажиною Вілколаскою-Журомською - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Мігрантки – це рівноправні варшав’янки. Розмова із уповноваженою мера Варшави до справ жінок Катажиною Вілколаскою-Журомською

0

Materiał ten jest dostępny również w języku polskim/
Матеріал також можна прочитати польською мовою

Про права жінок та їх захист, про міські програми та нові проєкти, які стосуються українок «Нашому виборові» розповіла Катажина Вілколаска-Журомська, уповноважена мера Варшави до справ жінок.


– Програма «Варшава для жінок» була одним із найважливіших пунктів у передвиборчій кампанії нинішнього президента столиці Рафала Тшасковського. Він сказав, що якщо ми хочемо побудувати Варшаву для всіх, то повинні пам’ятати про права жінок. Працюючи на своїй посаді вже майже два роки, Ви можете сказати, що за цей час Варшава стала більш приязною до жінок?

– Так, можна помітити істотну різницю, бо проводилося дуже багато заходів, які розраховані саме на жінок або ж спрямовані на захист їхніх прав. Практично в усіх сферах було здійснено або розпочато реалізацію таких заходів: у галузі охорони здоров’я, освіти та професійної активізації жінок, протидії домашньому насильству, а також у культурній сфері. Наприклад, у рамках вшанування пам’яті відомих варшав’янок міста на їхню честь будуть названі кілька провулків, вулиць та парк.

Чи вплинув Covid-19 на реалізацію програми? Адже відомо, що він приніс із собою не лише проблеми зі здоров’ям, але ще більше ускладнив життя жінок. Не секрет, що саме вони опинились у найбільш важкому становищі: виконують роботу з дому одночасно з хатніми справами та доглядом за дітьми, які також залишилися вдома. Це призводить до численних психологічних проблем – вигорання, депресії. Як місто допомагає жінкам і чи є ідеї щодо покращення ситуації, оскільки через пандемію вона лише погіршується?

– Ще до пандемії я доручила проведення наукового дослідження в групі варшав’янок, польок та українок щодо їхньої особистої ситуації на ринку праці та в галузі охорони здоров’я. Виявилося, що жінки починали відчувати нерівне ставлення до себе на ринку праці після народження дитини. Це стосується як польок, так і українок, але останні ще й підпадають під дію перехресної дискримінації – тобто не тільки за ознакою статі, а й за ознакою походження. Під час пандемії ми вжили заходів у двох сферах, які здавалися найбільш актуальними. Перша – активізація на ринку праці тих жінок, які втратили роботу через Covid-19 або не змогли повернутися на ринок праці після тривалої перерви, пов’язаної з народженням дитини, а друга – запобігання домашньому насильству. Я ініціювала кампанію «Насильство живиться мовчанням», щоб показати, що допомога особам, які зазнають насильства, доступна постійно, але в іншій формі – віддалено, і при цьому безперервно.

Чи ця допомога також доступна для жінок-мігранток? Адже дослідження щодо їхнього становища під час пандемії, проведене фондом «Наш вибір», показало, що мігрантки жертви домашнього насильства, мають ще менше можливостей, ніж польки, якось на це вплинути, оскільки вони позбавлені мережі підтримки в Польщі, погано знають мову, щоб просити про допомогу, або просто бояться втратити статус перебування, оскільки часто легалізуються в чужій країні на підставі «возз’єднання з родиною».

– Звичайно, я весь час пам’ятала, що ця інформація повинна дійти і до мігранток, бо вони –  рівноправні варшав’янки. Мене дуже вразило те, що навіть за результатами допандемічного опитування виявилося, що українки не почуваються варшав’янками та взагалі не помічають тих послуг, які пропонує місто. Тому я намагаюся постійно підкреслювати: мої дії та дії міста скеровані до мігранток також. Ми перекладаємо інформаційні матеріали, доносимо до осіб, які працюють в організаціях чи фондах для мігрантів, щоб вони знали, що щось подібне відбувається. Власне, так ми промували кампанію «Насильство живиться мовчанням».  Інформацію було перекладено українською, російською та англійською мовами. Ми розмістили її на задній частині автобусів, тому що, можливо, багато людей і не їздять ними, але всі їх бачать. Ми також намагалися зібрати інформацію від неурядових організацій, які співпрацюють з містом у питаннях боротьби з насильством, щодо мов, на яких вони пропонують допомогу, щоб це все було зібрано в одному місці. Створили веб-сайт um.warszawa.pl/antyprzemocowa, де можна знайти інформацію про те, яка допомога доступна. Ця сторінка перекладена українською, і, сподіваємося, буде діяти також  в’єтнамською, арабською, звичайно, англійською та російською мовами. Зараз ми готуємо нову програму протидії домашньому насильству, і одна з її цілей – зробити допомогу більш доступною, зокрема, для осіб з міграційним досвідом.

– Чи проводилось якесь дослідження щодо того, скільки жінок-мігранток уже скористалися цією допомогою?

– Ми попросили організації надіслати нам інформацію про ситуацію в 2 та 3 кварталах 2020 року, щоб побачити, як вона змінювалася під час локдауну. І було помітно, що кількість жінок, які звертаються за допомогою, значно зросла влітку, порівнюючи із кількістю заяв у попередні місяці. Але, на жаль, не було інформації про походження осіб, які телефонували або писали електронні листи, оскільки ці організації не збирають таку інформацію.

– А як щодо сфери професійної активізації жінок, про яку Ви вже згадували?

– Після попереднього дослідження було ясно, що основною проблемою, з якою стикаються жінки у Варшаві, є повернення на ринок праці після тривалої перерви, пов’язаної з материнством. Це також показали мої відкриті зустрічі, які я організовувала одразу після початку моєї роботи у якості уповноваженої. Я намагалася розпочати програму, яка допомогла б жінкам повернутися на ринок праці, та з’явився Covid, і невідомо було, що станеться. Але мені це трохи допомогло, оскільки через пандемію проблема стала ще гострішою, тому я мала більше аргументів, щоб запустити цю програму. І ми це зробили. Програма мала на меті підвищити самооцінку молодих мам та допомогти їм повернутися на ринок праці, а також показати їм, які нові компетенції, котрі вони набули під час декретної відпустки, зараз особливо цінуються на ринку. Під час семінарів і тренінгів учасниці мали можливість замислитися, що краще робити далі –  змінити галузь, шукати роботу на повний робочий день чи, можливо, розпочати власну справу, якщо в них є якась гарна ідея.

Чи місто підтримувало цих жінок та їхні ідеї фінансово?

− Ні, лише інформаційно. На першому етапі цієї програми були проведені вебінари, спрямовані на зміцнення самооцінки учасниць. Їм показували, якими талантами вони володіють, яких компетенцій набули під час декретної відпустки, оскільки більшість жінок несвідомі цього, а таких компетенцій досить багато. Були також майстер-класи з самореклами. На другому етапі ми розповідали, в чому різниця між роботою на повний робочий день та самозайнятістю, і учасниці обирали, хочуть вони повернутися на ринок праці на повний робочий день чи, можливо, розвивати свою бізнес-ідею. Заняття в першій групі стосувалися кар’єрного консультування, тобто як написати резюме, підготуватися до співбесіди, просувати себе в Інтернеті на різних веб-сайтах типу Linkedin, щоб швидше знайти роботу. Друга група мала заняття з бухгалтерського обліку, фінансів, маркетингу, PR, фандрайзингу – все, що потрібно для створення та ведення власного бізнесу. Я наголошувала, що ця програма скерована до всіх жінок, що проживають у Варшаві, зокрема і мігранток, і попередила, що принаймні 10% учасниць мають бути мігрантками. Нас відвідали жінки з України, Білорусі та Казахстану, навіть одна з Монголії. Звичайно, сама програма була польськомовною, але я попросила організаторів, обраних містом, тобто «Мережу жінок-підприємниць» у співпраці з «Фондом успіху, намальованим помадою», надати одну чи двох експерток, які говорять українською та російською мовами, щоб вони, в разі потреби, допомогли  жінкам-мігранткам зі зрозумінням професійної лексики, з якою можливі певні труднощі. Проєкт викликав жваве зацікавлення, але це була пілотна програма, розрахована на невелику групу. Спочатку все планувалося на 80 осіб, але ми вирішили, що можна прийняти й 100, оскільки інтерес був величезний – ми отримали заявки аж від 630 жінок. На найближчі місяці планується перезапустити цю програму для більшої кількості учасниць.

Катажина Вілколаска-Журомська, уповноважена мера Варшави до справ жінок

У Варшаві є також матері-одиначки, які потрапили в дуже скрутне становище і яким немає на кого розраховувати. Часто їх турбує не особистий розвиток та пошук роботи в перспективі, а виживання вже сьогодні. Чи існують програми миттєвої підтримки для таких жінок?

– Так, ми маємо досить хорошу програму підтримки матерів-одиначок з дітьми, які перебувають у складній життєвій ситуації: або зазнають насильства, або ризикують залишитися без дому. З цією метою, наприклад, діє Варшавський центр кризового втручання. Цей заклад надає психологічну допомогу та підтримку інших спеціалістів – психіатра, юриста та, звичайно, соціального працівника. І якщо комусь необхідно змінити місце проживання внаслідок кризисної ситуації, ми також пропонуємо одиноким матерям тимчасовий притулок у центрі «Етезія», яким керує Товариство соціальної допомоги та втручання. Там є постійний доступ до психологічної, юридичної, педагогічної і соціальної допомоги, а також консультації з питань кар’єри. Таким чином ми намагаємося допомогти цим жінкам стати незалежними. Одним з елементів допомоги в подоланні кризи є також стале житло для одиноких матерів із дітьми. Торік квартири, виділені містом, мали гарантувати безпеку жінкам, які постраждали від насильства, а також підвищити їхню мотивацію до самостійного життя. Ми намагаємося надавати відповідну допомогу згідно з потребами кожної з них, оскільки вони мають різні історії. Крім того, у столиці діє безкоштовна ясельна система. Це також величезна допомога для жінок. Батьки практично кожної дитини у Варшаві тепер можуть відправити свою дитину до ясел. Це безкоштовно, потрібно платити лише за їжу.

– Наскільки програма «Варшава для жінок» і ваша діяльність зокрема, є сталими? Що робиться для того, щоб жінки не залишалися наодинці в результаті можливих політичних змін? Чи існують якісь стратегії на майбутнє?

– Зараз ми працюємо над прийняттям міською радою «Європейської хартії рівності жінок та чоловіків у суспільному житті». Це документ, який охоплює практично всі сфери життя. Підписант зобов’язаний прийняти план дій щодо рівності протягом максимум двох років із моменту підписання. Він включатиме цілі, пріоритети та фінансові ресурси, які будуть виділені для здійснення діяльності. Тому, я думаю, можна сказати, що це системна дія, бо якщо ми приймемо цей документ, то будемо змушені виконати конкретні зобов’язання. Ми також перебуваємо в процесі створення в місті політики різноманітності, яка, звичайно, стосуватиметься і мігранток, і всіх інших меншин.

– Я пам’ятаю, як кілька років тому, під час жіночого маршу у Варшаві 8 березня, я почула гасло: «Увага, увага, тут громадянки». Тоді я подумала, що це гасло, з одного боку, дуже надихає, зважаючи на нинішню ситуацію з правами жінок у Польщі. А з іншого – дискримінує, адже не всі учасниці цього маршу мають польське громадянство, але живуть тут роками, і багато з них щодня борються за Варшаву, приязну до жінок. Як ми можемо зробити жіночий рух у Польщі (або ж конкретно у Варшаві) більш інклюзивним? І як мігрантки можуть долучитися до локальних жіночих ініціатив?

– Коли йдеться про громадянок, я постійно повторюю, що мігрантки, які проживають у Варшаві, є громадянками цього міста. Їм не потрібно бути громадянками Польщі, аби бути громадянками Варшави. Мені також здається, саме інклюзивна мова може продемонструвати мігрантській стороні, що громадянство – це не єдиний спосіб брати участь у акціях за права жінок чи інших. Інша справа, що всі мігрантські організації повинні брати активну участь у діяльності міста. Громадські організації відіграють величезну роль, виконуючи більшість завдань, які має перед собою місто, забезпечуючи нормальне функціонування Варшави та надаючи послуги громадянам цього міста. Тож якщо вони активно братимуть у цьому участь, то будуть більш помітними. Якщо хтось помітний – про нього говорять. Необхідно показати полякам і полькам, що мігрантки є рівноправними мешканками Варшави й мають право на однакові права та обов’язки. Але ця комунікація має йти в обидва боки: ми також повинні показати це самим мігрантам і мігранткам. Тому якщо є якісь конкретні ініціативи щодо прав жінок, то, звичайно, контактуйте зі мною. Я намагаюся весь час говорити про те, що наші дії та ініціативи повинні бути спрямовані на всіх. Існує безліч проєктів, пов’язаних із правами жінок, але я підозрюю, що ця інформація не завжди потрапляє до мігранток або ж її неправильно розуміють. Наприклад, були розпочаті щеплення від ВПЛ та проти грипу для вагітних. Я знаю, що в Україні існує досить великий рух проти вакцин, і я розумію, що українки можуть бути проти вакцинації своїх дванадцятирічних дітей проти ВПЛ або тим більше вакцинації проти грипу під час вагітності. Стереотипи важко викорінити. Подіють лише інформаційні та освітні кампанії, але, звичайно, це також коштує грошей.

– Ми вже говорили про матерів чи жінок середнього віку, але я хотіла б запитати також про дівчат та жінок похилого віку. Чи існують якісь спеціальні програми для молодших і старших варшав’янок?

– Що стосується літніх жінок, то в Центрі міжпоколінної активності відкрито бюро кар’єри для пенсіонерів. Цей проєкт, адресований кожному, але ми знаємо, що жінок у віці за сімдесят, і особливо за вісімдесят, значно більше. Це бюро кар’єри також адресоване особам передпенсійного віку, оскільки існує проблема звільнення жінок, вік яких наближається до пенсійного (пенсійний вік у Польщі – 60 років). І якщо жінка наближається до цього періоду, її часто просять кинути роботу або ж просто звільняють. І навпаки, значна частина чоловіків у цьому віці досягає своїх найбільших професійних успіхів. Чоловіка середнього віку візуально часто асоціюють із директором, тоді як становище жінок зовсім інше. Що стосується молодих дівчат, я вже згадувала про щеплення проти ВПЛ для дванадцятирічних дітей – як хлопчиків, так і дівчаток, оскільки відомо, що хлопчики переносять і можуть заражати в дорослому віці. Ще я думала про те, щоб надати дівчатам Варшави рівні можливості у спорті та фізичній активності, але на перешкоді став коронавірус. Я хотіла б започаткувати програму, яка заохочує спортивні клуби, зокрема ті, що репрезентують «типово чоловічі» види спорту, такі як футбол, сформувати жіночі команди, які існуватимуть нарівні з чоловічими. Мені здається, що фізична активність – це те, що потребує особливої уваги, оскільки дослідження показують – дівчата-підлітки фізично менш активні, ніж хлопці. Тут вступають у дію стереотипи: дівчатам просто соромно, або часами в них є якісь погані асоціації чи спогади зі шкільних занять. Ще одна річ, про яку я думала, якщо йдеться про дівчат, – це профорієнтація. Слід також звернути увагу на проблему стереотипів, показати дівчатам, що вони в змозі виконувати «типово чоловічі» види робіт, донести до них, що якщо вони в чомусь почуваються добре, то просто повинні йти в цьому напрямку.

– Чи є якісь інші пріоритетні ідеї проєктів для жінок, про які ми ще не розмовляли і які мають бути реалізовані найближчим часом?

– Зараз буде вирішуватися питання про доступ до ЕКО (штучного запліднення). У Варшаві нещодавно можна було використати три спроби, кожна з яких дофінансовувалася до 6000 злотих із бюджету міста, але уряд зараз викреслив питання ЕКО зі своєї Національної програми охорони здоров’я. Тож існує ризик, що органи місцевого самоврядування взагалі не зможуть впроваджувати свої муніципальні програми ЕКО. Думаю, саме за це ми будемо боротися. Я також не згадала про гінекологічні кабінети, які ми відкрили і які доступні для жінок з обмеженими можливостями, в лікарні на Сольці та в лікарні Праги. Крім того, ці кабінети є так званими «кабінетами без положення совісті» (klauzuli sumienia), де екстрена контрацепція доступна поза звичайним графіком роботи клініки, тобто з 15:00 до 7:00 та 24/7 у вихідні дні. Інші заходи та завдання – це ті, які стосуються внутрішніх змін у міській раді й спрямовані виключно до наших працівниць, бо я хочу, щоб передусім міська рада стала прикладом рівності.

 

Розмовляла Юлія ЛАЩУК.

 

Share.