1 листопада у Польщі відзначають День усіх святих / Dzień wszystkich świętych. Цей і наступний день (2 листопада – Задушний день / Dzień zaduszny) – це особливий час вшанування памʼяті про померлих та відвідування їхніх могил. Вже у переддень свята на польських цвинтарях масово зʼявляються лампадки та квіти, а 1-2 листопада кладовище мерехтить тисячами вогників – символом того, що про померлих памʼятають. Що цікаво, поминальні свічки зазвичай є біля кожного поховання, як нового, так і того, якому більше кількох сотень років, а також біля могил знаних осіб або місць памʼяті.
З нагоди Дня усіх святих розповідаємо про те, як у Польщі ховали померлих – від середньовічних гробниць для королів до сучасних нетрадиційних форм поховання.
Нагробок – останній дар для померлого
Поховання – це не лише формальність до небіжчика, але останній дар, який померлий отримує від своїх рідних. Могила, нагробок, памʼятник або памʼятна табличка ніби повторюють за Горацієм «Non omnis moriar» / «Не все вмирає» і ось лишається останній слід по людині, знак того, що вона існувала, щось робила за життя, була для когось важливою. Тому і цвинтар загалом перестає бути лише місцем виконання певних правил та санітарних норм, які наказують ховати померлих окремо, але стає простором памʼяті, свідком окремих епох та відзеркалює переконання тих людей, які у свій час ховали тут своїх близьких. А окремі поховання, як то святих, королів, відомих поетів та діячів культури, але також місця масових поховань загиблих під час війни, або жертв геноцидів чи масових вбивств, стають частиною національної спадщини, місцем, що притягує паломників, туристів або зацікавлених людей.
Вавель – місце поховання королів
Традиція поховання у костелах або каплицях бере свій початок від IV століття, коли у Священній Римській імперії було проголошено релігійну терпимість та припинились гоніння та переслідування перших християн. Бажання бути похованим в одному місці зі святим або мучеником сприяло тому, що звичай ховати померлих у костелах швидко розповсюдився по всій Європі. Однак такі поховання були ексклюзивним задоволенням і їх собі могли дозволити лише найзаможніші представники тогочасного суспільства – голови держав, церкви, заможні аристократи, пізніше – заможні міщани.
Вже сьогодні, відвідуючи костели по всій Польщі, нерідко можна натрапити на надгробні плити, вмуровані у стіни або підлогу святині. Залежно від часу поховання і тогочасної моди, а також статків небіжчика, ці поховання можуть різнитись – від простих плит, де викарбувано імʼя, дату смерті, епітафій та герб, до скульптурних нагробків та окремих каплиць, добудованих до основної будівлі костелу.
Головним костелом Польщі – місцем, де поховані польські королі та одні з найважливіших державних та культурних діячів Польщі – є Собор святих Станіслава та Вацлава у Кракові, більше відомий як Вавельська катедра. Саме там відбулись більшість коронацій польських монархів і саме там вони знайшли свій останній спочинок.
Першим польським монархом, який був похований у катедрі став король Владислав І Локетек, який помер у 1333 році. Нагробок короля можна і сьогодні побачити на Вавелі особисто або 3D макет на сайті костелу. Такий вид нагробка називається гізант і складається з тумби та статуї покійника у повний зріст, яка лежить на ній. У ранньому середньовіччі померлих зображували з відкритими очима, ніби вони чекають на прихід Ісуса Христа. Вже пізніше скульптурам почали закривати очі (що зрештою бачимо на надгробку Владислава І), від чого померлі виглядали так, ніби сплять.
У XV столітті знайти місце на поховання у головній наві катедри стало справжнім викликом. Тому, вже дружина Владислава Ягелли Софія, яка померла у 1461 році, була похована в окремій каплиці, добудованій до основної будівлі костелу. Так народилась традиція будувати окремі простори – каплиці, головне призначення яких було поховання та відправлення літургії за померлих. Поступово готичний костел на Вавелі почав обростати каплицями в пізніших архітектурних стилях – ренесансу та бароко. Це яскраво видно, якщо дивитись на катедру ззовні.
Всього у Вавельській катедрі поховано 17 королів та королев Польщі та Речі Посполитої, зокрема, Стефана Баторія, Сигизмунда І Старого, Сигизмунда ІІ Августа, Яна ІІІ Собеського, або королеву Ядвігу, яка також визнана святою католицької церкви. Вже у ХІХ ст., після поділів Польщі та припинення існування монархії, у катедрі почали ховати також інших, найбільш визначних, поляків. Поряд з королями тут поховані Тадеуш Костюшко, Юзеф Пілсудський, Адам Міцкевич, Юліуш Словацький. Останніми тут поховали подружжя Леха та Марії Качинських – президентської пари, яка у 2010 році загинула у катастрофі під Смоленськом.
Цвинтарі при костелах
Проблема нестачі місця для поховань не була властива лише Вавельській катедрі, але всім костелам загалом. Тому вже з V ст. у Європі утвердилась нова традиція, згідно з якою безпосередньо у костелі ховали лише священників, фундаторів або доброчинців костелу. Всі інші натомість знаходили свій останній спочинок назовні – навколо святині. Так зʼявились кладовища при костелах та церквах – так звані парафіяльні цвинтарі.
Швидкий розвиток міст, а разом з ним і збільшення населення та повʼязані з цим питання санітарії, призвели до того, що вже у IX-X ст. починає зʼявлятись думка, що померлих бажано ховати не тільки на відстані від костелів, але й загалом у стороні від людських поселень. Одна така на той час інноваційна думка дуже довго приживалась у європейському і, зокрема, польському суспільствах. Насамперед це було повʼязано з дуже сильною вірою у те, що покійника потрібно поховати в освяченій землі. А така є лише навколо костелу – обмежений парканом простір парафіяльного цвинтаря. І хоча священники робили все можливе зі свого боку і намагались цвинтарям поза містом також надати характер святого місця, ставлячи там каплички, такі кладовища аж до XVIII були рідкістю.
(За)міські цвинтарі
Перший на території Польщі цвинтар поза містом зʼявився у 1781 році у Варшаві – Повонзківський цвинтар / Cmentarz Powązkowski. Однак масово нові цвинтарі почали зʼявлятись вже після 1792 року, коли було видано «Універсал для вільних міст щодо кладовищ і бійнь», яким наказувалося до 1 травня 1792 року всі наявні кладовища, розташовані при костелах, незалежно від віросповідання, винести за межі міста. З цього моменту існувала офіційна заборона на поховання померлих у некрополях, розташованих на території міста.
Однак перші позаміські цвинтарі, як у Варшаві, чи в інших містах Польщі сьогодні знаходяться на території міста, часом навіть близько до його центру – це повʼязано з тим, що з моменту закладання некрополі міста значно розрослись і поглинули їх.
Саме ці цвинтарі з кінця XVIII – початку XIX ст. заклали основу традиційних кладовищ. Там померлих ховають у землі, а зверху прикрашають місце поховання надгробком – від вишуканих скульптур до простих камʼяних плит.
Сучасні рішення – з думкою про екологію та переходом у віртуальну реальність
Як у X, так і у XXI ст. місця для поховань – будь то місце у костелі чи гектари заміського цвинтаря – мають одну спільну властивість, а саме – вони рано чи пізно закінчуються. Тому сучасні форми та способи поховання є намаганням подолати цю проблему.
Не новим, але все більш популярним способом поховання стає кремація і відповідно будівництво спеціальних колумбаріїв – місць на цвинтарях, де ховається урна з прахом. На відміну від поширеного у фільмах образу урни з прахом тітки, що стоїть на каміні у вітальні, у Польщі прах померлих заборонено зберігати вдома або розвіювати у не призначених для цього місцях. Тому під час будівництва сучасних цвинтарів все більше уваги звертається також на впорядкування місця для колумбарію. Прикладом такої більш сучасного та мінімалістичного цвинтаря може слугувати комунальний Південний цвинтар у гміні Пясечно біля Варшави. У межах некрополя можливі будь-які форми поховання, також прах покійного можна розвіяти на «Галявині пам’яті».
Ще одним світовим трендом, який відбився на поховальних традиціях, є думка про екологію. Відтак у світі набуває поширення біокремація – процес перероблення тіла померлої людини завдяки хімічним. Є альтернативою кремації та застосовується як попередній процес перед екопохованням. Ще у середині 2010-х років декілька польських фірм створило дизайни екоурн. Наприклад, у студії Mortis Design розробили дизайн овальної урни, яка виготовлена з матеріалів, які повністю розкладаються, і яка призначена для поховання у морі. Подібний проєкт розробила компанія Dizeno Creative, яка запропонувала урни кулястої форми, які складаються зі свічника, контейнера, куди можна покласти невеликі сувеніри в памʼять про покійного та біорозкладного контейнера для праху, який також містить насіння дерев – вони проростуть, коли урна буде похована у землю.
Ще одним цікавим способом вшанувати памʼять померлого (так, саме вшанування памʼяті, бо про фізичне поховання тут не йдеться), є створення віртуальних кладовищ. Такі цвинтарі стають все більш популярними, особливо у країнах, які страждають від нестачі землі, як, наприклад, Китай. У Польщі також можна знайти такий віртуальний цвинтар – це сайт, де можна створити зображення надгробка і розмістити там інформацію про померлого.
На завершення можна сказати, що якими б не були форми поховання, їхня головна задача залишається незмінною протягом століть – вберегти памʼять про небіжчика. І саме памʼять символізують сьогодні вогні лампадок, які засвітяться на польських цвинтарях 1-2 листопада.
Анастасія Верховецька
Читайте також: Україно, Україно, ось де твої сини: могили воїнів армії УНР у Варшаві