Після змін до польського спецзакону про допомогу громадянам України тисячі людей опинилися у ситуації, коли базові речі – лікування, житло чи соціальна підтримка – більше не гарантовані. Найсильніше це відчули ті, хто і раніше перебував у вразливому становищі: літні люди, пацієнти з тяжкими хворобами, люди з інвалідністю та матері з дітьми.
Про проблеми говорять у організаціях, що допомагають українцям, зокрема у фондах «Український дім» і «Польський міграційний форум». Голова форуму Агнешка Косович описує ситуацію коротко: допомога «вимикається» не на папері, а в реальному житті – для конкретних людей.
Доступ до медицини
Пані Наталя, 65 років, має онкологію IV стадії та проходить лікування, яке не можна переривати. Вона доглядає доньку з синдромом Дауна і не може працювати. Після змін у законі жінка повністю втратила доступ до медичної допомоги – і для себе, і для доньки. Повернення в Україну для них неможливе.
Пані Ірина, 68 років, переселенка з Донецька, отримала онкологічний діагноз за два тижні до змін у законі. Попри надані документи, їй відмовили в лікуванні. Щоб відновити доступ до медицини, вона змушена шукати роботу, попри вік і стан здоров’я.
Голова фонду «Український дім» Мирослава Керик наголошує: таких історій не одиниці – йдеться про десятки кейсів, які їхні експерти фіксують лише в межах роботи однієї організації. Проблема пов’язана з тим, що після набрання чинності новими нормами 5 березня доступ до безоплатної медицини зберігається лише для тих, хто проживає в осередках колективного розміщення, а також для дуже вузького переліку винятків – зокрема, жертв тортур і сексуального насильства, а також жінок під час пологів і в післяпологовий період. Закон передбачає лише завершення вже розпочатих госпіталізацій, але не амбулаторного лікування чи терапій у процесі. Тож лікування для частини пацієнтів фактично обривається. У результаті люди, які лікувалися місяцями або роками, раптово втрачають доступ до лікаря.
На практиці це означає, що пацієнт приходить до медзакладу, але система більше не підтверджує його право на послуги. «Людей, які перебувають у процесі терапії, просто відсилають від лікаря ні з чим», – зазначає голова Польського міграційного форуму Агнешка Косович. У таких ситуаціях навіть лікарі не можуть допомогти – не через відсутність бажання, а через обмеження системи.
Організації повідомляють про численні відмови у рецептах, діагностиці та реабілітації. У більшості випадків це означає не просто погіршення стану, а реальну загрозу життю.
Як зазначає Олександр Пестриков з фонду «Український дім», нинішню ситуацію прогнозували ще на етапі урядових консультацій. «Те, що ми зараз спостерігаємо, викликає відчуття безсилої люті. Під час консультацій ми говорили про всі ці наслідки – і зараз бачимо їх один в один», – каже він.
За його словами, частину проблем можна було б уникнути точковими змінами в законі. Зокрема, йдеться про те, щоб доступ до медичних послуг не обмежувати лише для тих, хто проживає в центрах колективного розміщення. «Люди, які намагалися жити самостійно – пенсіонери, люди з інвалідністю, матері з малими дітьми – фактично отримали “покарання” за це: їх позбавили доступу до медичної допомоги», – пояснює Пестриков.
На системність проблеми звернув увагу навіть Речник громадянських прав у Польщі. Омбудсмен Марцін Вьонцек зазначає, що після змін українці дедалі частіше стикаються з труднощами у доступі до медичних послуг. Найбільше це зачіпає онкологічних пацієнтів, людей на діалізі, хронічно хворих, літніх людей та дітей.
Страхування
Окрема проблема – страхування. Після змін у законодавстві доступ до нього різко обмежився. В «Українському домі» вказують, що навіть ті, хто формально має право, часто не можуть його реалізувати: медзаклади не визнають довідки з центрів розміщення, системи дають збої, а різні відділення NFZ і ZUS по-різному трактують правила.
Олександр Пестриков розповідає, що зараз організації намагаються шукати тимчасові рішення – зокрема пояснюють, як оформити страхування через членів родини, які працюють. Втім, для багатьох це не є розв’язанням проблеми: «Є випадки, коли в родині ніхто не працює або людина є самотньою – і тоді виходу фактично немає».
«Немає роботи. Немає страхування. Немає й лікування», – підсумовує Косович. У таких ситуаціях люди або повертаються до України, навіть якщо це небезпечно, або намагаються виїхати в інші країни ЄС – що теж не гарантує захисту.
Соціальна допомога
Інший великий блок проблем – соціальна допомога. Зміни в законі фактично позбавили багатьох людей постійних виплат, які для них були основним джерелом існування. Мирослава Керик пояснює: зник зокрема zasiłek stały – регулярна допомога, яка водночас забезпечувала і доступ до медичного страхування. Тепер доступною залишається лише разова допомога (zasiłek celowy), яка не покриває базових потреб і не дає страхування. Це означає, що люди одночасно втрачають і фінансову допомогу, і доступ до медицини. «Допомогу отримували люди, які потребували її для життя – це ж не примха», – зауважує Агнєшка Косович.
У розмові з порталом Sestry польська монахиня та громадська діячка Малгожата Хмелевська, відома багаторічною працею з людьми у кризових ситуаціях, а за підтримку українських біженців відзначена нагородою Портрети сестринства, підкреслює, що йдеться про людей, які і раніше не могли самостійно забезпечити себе – і саме тому отримували допомогу. Після змін вони опинилися в ситуації, коли система фактично вимагає від них працездатності, якої вони не мають.
«Складно зареєструвати в центрі зайнятості людину після 70 років із хворобою Альцгеймера як таку, що шукає роботу», – зазначає вона.
Окремо вона звертає увагу на ситуацію матерів з дітьми з інвалідністю. Зокрема, наводить приклад жінки з тяжкою інвалідністю, яка виховує 12-річного сина і не має можливості працювати, але втратила право на постійну допомогу, а ще раніше – можливість отримувати виплати 800+.
Наслідки – прямі: люди не можуть оплатити житло, ліки чи базові витрати.
Будинки соціальної допомоги
Ще одна проблема – система догляду. Йдеться передусім про будинки соціальної допомоги (DPS). Після змін у законі люди зі статусом UKR – зокрема хворі та лежачі пацієнти – фактично втратили доступ до перебування в цих закладах.
Мирослава Керик підкреслює, що до цього не були готові самі установи: «Це стало шоком для самих DPS – зараз вони фактично змушені позбутися цих людей».
Агнєшка Косович, зі свого боку, описує ситуації, коли родичам телефонують і вимагають забрати лежачу людину протягом кількох днів. «Як за п’ять днів організувати догляд за людиною, яка не може себе обслуговувати?» – запитує вона. Водночас альтернативи немає: центри розміщення не пристосовані для таких пацієнтів, а сім’ї часто не мають ресурсів для догляду.
Житло
Паралельно назріває житлова криза. Протягом останніх років Польща заохочувала людей виїжджати з центрів колективного проживання і ставати самостійними – і багатьом це справді вдалося. Але після змін вони втратили підтримку і вже неспроможні утримувати це житло. Тепер частина з них змушена повертатися до центрів – а там часто вже немає ні місць, ні нормальних умов.
У таких центрах залишаються переважно ті, хто найбільше потребує допомоги – приблизно 15–17 тисяч людей.
Водночас, за даними фонду «Український дім», уже в червні 2026 року право на проживання в центрах може зберегти лише близько 42% мешканців, адже згідно з нововведеннями частина людей – зокрема повнолітні учні шкіл та тимчасові опікуни – з часом втратять статус вразливих. Це означає, що ще тисячі людей ризикують залишитись без житла.
Уже зараз виникають ситуації, коли правила проживання в центрах не враховують інтереси дітей. Зокрема, право на перебування можуть мати лише хворі або вразливі дорослі, тоді як їхні діти формально не підпадають під нові критерії. У результаті сім’ї змушені або платити за проживання дітей, або шукати інші, часто нестабільні варіанти житла. Такі ситуації можуть призводити до розділення сімей або витіснення їх у неформальні умови проживання.
Становище ускладнюється тим, що для частини українців саме проживання в таких центрах залишається єдиним способом зберегти доступ до медичних послуг – тому існує можливість, що найбільш вразливі групи будуть змушені туди повертатися. При цьому нові правила обмежують можливість проживання, зокрема, для багатодітних матерів і опікунів людей з інвалідністю, що створює додаткові ризики для тих, хто й без того не здатен забезпечити себе самостійно.
Мирослава Керик підкреслює, що вже зараз фіксуються випадки неофіційного проживання та появи неформальних центрів, крім того, зростають ризики зловживань. Зокрема, існують побоювання, що може з’явитися практика торгівлі довідками про проживання, які використовуватимуться для отримання доступу до медичного страхування.
Психологічна підтримка
Ще одна менш помітна, але важлива проблема – психологічна допомога. Після змін українські психологи без нострифікації дипломів не можуть офіційно працювати навіть із українськими клієнтами. Це означає, що організації змушені припиняти співпрацю з фахівцями, які роками працювали з біженцями.
Частина допомоги переходить у неформальний сектор – під виглядом коучингу чи «груп підтримки». Це знижує якість і безпеку послуг, а також створює ризики для самих спеціалістів.
Освіта: під питанням і українські школи
Окремий виклик стосується освіти. З 1 вересня 2026 року зникає правова підстава для функціонування так званих «інших локацій навчання» – формату, у межах якого працюють українські школи в Польщі.
Як зазначає Мирослава Керик, це ставить під питання подальшу роботу шкіл, які фактично поєднують дві системи освіти – українську і польську. «Українські школи сьогодні працюють у двох системах, і з 1 вересня зникає правова підстава для такого формату. Для них це серйозний виклик, зокрема для нашої SzkoUA – потрібне рішення, як такі школи мають працювати далі».
Хоча для частини дітей передбачена можливість дистанційного навчання, для багатьох родин це не є повноцінною альтернативою. У результаті перед школами і батьками постає питання: як організувати навчання українських дітей далі?
Хаос у системі
Як громадські організації, так і медичні установи та державні інституції звертають увагу на проблему хаосу в системі. Правила часто залишаються нечіткими або суперечливими: медичні заклади не визнають документи, соціальні служби не мають інструкцій, а навіть державні інфолінії не можуть пояснити, як застосовувати нові норми. «Ніхто не знає, як на практиці позбавити людей допомоги», – пише Косович.
У підсумку, зазначають експерти, найбільше постраждали ті, хто найменше здатен адаптуватися. Це люди, які не можуть швидко знайти роботу, оформити документи чи змінити країну проживання.
Про це ж говорить сестра Малгожата Хмелевська: «Ці старі й немічні люди були змушені тікати від війни. Вони не приїхали до Польщі як туристи. Деякі з них уже повернулися в Україну – бо захотіли померти вдома». Вона додає: «Це виглядає так, ніби ми запросили стару матір до дому, а коли вона захворіла – просто виштовхуємо її на вулицю».
«Без термінових рішень ситуація може погіршитися. Серед можливих наслідків – повернення людей до України попри небезпеку, зростання бідності та поява нелегальних схем доступу до медицини чи страхування», – підкреслює Мирослава Керик.
Громадські організації закликають переглянути зміни
Поки матеріал готувався до публікації, 25 березня низка громадських організацій опублікували відкритий лист до уряду Польщі із закликом терміново переглянути наслідки змін у законодавстві.
У зверненні йдеться про «системні прогалини», через які найуразливіші групи – зокрема літні люди, тяжкохворі та особи з інвалідністю – фактично випадають із системи підтримки та залишаються без доступу до лікування і соціальної допомоги.
Організації наводять конкретні приклади: люди в процесі онкологічного лікування втрачають доступ до терапії, сім’ї не можуть оформити допомогу або отримати житло, а частина людей не має жодної реальної можливості застрахуватися.
Автори листа вимагають терміново організувати міжвідомчу та міжсекторальну зустріч за участі громадських організацій, органів місцевого самоврядування та установ, що керують центрами розміщення, щоб усунути «системні прогалини», які виникли після 5 березня 2026 року, з особливим акцентом на доступ до медицини, ситуацію дітей та мінімізацію ризиків бездомності.
Серед підписантів – Homo Faber, Польський міграційний форум, Об’єднання українців у Польщі, а також десятки інших організацій, зокрема Фонд «Український дім», Ocalenie, Nomada, Emic, Міграційний консорціум, Amnesty International Polska, Клуб католицької інтелігенції, Komitet Obrony Demokracji та інші.
Лист також підтримали публічні особи – серед них Ганна Махінська, Агнешка Голланд, сестра Малгожата Хмелевська та Каміль Силлер.
Звернення організацій підсумовує ситуацію: «Проблема не зводиться до поодиноких складних випадків – вона випливає із самої конструкції нових норм і відсутності перехідних механізмів. У результаті виникає реальний ризик системного виключення вразливих людей із доступу до медичних і соціальних послуг. <…> Нинішня ситуація створює реальну загрозу для життя і здоров’я людей, які не мають можливості самостійно забезпечити свої базові потреби».
О.К.