45 років тому Папою Римським було обрано поляка Кароля Войтилу – Івана Павла ІІ. У річницю його обрання на папський престол пропонуємо згадати 5 найвідоміших фактів, що об’єднували Папу-поляка з Україною.
45 років тому – 16 жовтня 1978 року з балкона базиліки Святого Петра оголошено: Habemus Papam. 264-м Папою Римським обрано польського кардинала Кароля Войтилу, який в пам’ять про трьох своїх попередників обрав ім’я Іван Павло II.
Понтифікат польського Папи став переломним етапом в історії Польщі та Католицької церкви. Іван Павло II своєю активністю на східному напрямку значною мірою приклався до процесу визволення Польщі з комуністичних пут. Для Католицької церкви загалом він запропонував новий стиль понтифікату, ставши першим за багато віків Папою-пілігримом, який не лише чекає паломників на площі Святого Петра у Ватикані, а сам приїздить до них з пастирським візитом. Протягом 26 з половиною років понтифікату Іван Павло II здійснив 104 апостольські подорожі, під час яких відвідав 129 країн на всіх континентах. Такою активністю Папа-поляк вочевидь повернув Католицьку церкву до традицій першоапостольної церкви.
Для історії України Іван Павло II також став важливою постаттю. Його перманентна підтримка УГКЦ – ще в часи комуністичної влади і згодом, після виходу Церкви з підпілля в УРСР; розуміння та визнання України, як історично, культурно і релігійно окремого суб’єкту на мапі Європи; зрештою його підтримка незалежності України – усе це зробило Івана Павла II справжнім другом України та найближчим до нашої країни Папою в історії Католицької церкви.
Факт 1. Спілкування Івана Павла II з Йосифом Сліпим
Йосиф Сліпий був звільнений з радянської в’язниці в 1963 році після численних клопотань та дипломатичного тиску Папи Івана XXIII. За два роки, в 1965, Папа Павло VI іменував його кардиналом, а ще за два роки, в 1967 – кардиналом став Кароль Войтила. На 28 років старший Йосиф Сліпий був для Войтили з одного боку духовним авторитетом, мучеником за свободу, який за віру пройшов пекло радянських таборів, з іншої – спорідненою душею, адже багато в чому долі Войтили та Сліпого були схожими.
Існує кілька цікавих свідоцтв про прояви особливого ставлення Войтили до Йосипа Сліпого. Згідно одного з них, коли після обрання Войтили Папою, кардинал Сліпий став перед ним на коліно, Войтила його підняв, проявляючи повагу. Якщо так дійсно було, тоді того вечора Войтила двічі вчинив такий жест – щодо кардинала Вишинського (це увіковічено в пам’ятнику на подвір’ї Люблінського католицького університету) та щодо кардинала Сліпого.
Друге свідчення говорить, що під час однієї із загальних аудієнцій, Іван Павло II попри протокольні правила сам встав та підійшов до кардинала Сліпого, щоб потиснути йому руку.
Але якщо два попередні свідоцтва опираються лише на поодинокі спогади, то наступне задокументовано у фото- та навіть відеоматеріалах. Іван Павло II не лише особисто взяв участь у поховальному служінні Йосифа Сліпого, але й, прощаючись з головою УГКЦ, поцілував йому руку – жест надзвичайної пошани.
Традиційно Папа Римський нечасто бере участь у похоронах кардиналів, а такий жест можна й взагалі назвати унікальним випадком у сучасній історії Католицької церкви.
Архівні кадри візиту Івана Павла II на похорон Йосифа Сліпого опублікувала Львівська Архиєпархія УГКЦ.
Свідченням духовної спорідненості Папи та голови УГКЦ є їхнє листування, яке тривало перед і під час понтифікату Папи-поляка. Вони переписувалися чотирма мовами – українською, польською, італійською та латиною, та обговорювали широкий спектр тем – від перспектив надання УГКЦ статусу патріархату до загальної тогочасної ситуації.
Залишається сподіватися, що рано чи пізно це листування у повному обсязі буде опубліковано в українському перекладі.
Факт 2. Голос мовчазної церкви
Продовжуючи тему відносин Івана Павла II з УГКЦ, варто згадати, що від самого початку власного понтифікату Папа-поляк пообіцяв підтримку греко-католикам не лише за кордоном, але й в Україні. «Мовчазна церква говоритиме вустами Петра», – сказав Іван Павло II, пообіцявши в такий спосіб стати цим голосом мовчазної греко-католицької церкви.
Від перших місяців понтифікату Іван Павло II домагався від радянської влади легалізації УГКЦ. І те, що в 1978 році здавалося абсолютно нереальним, здійснилося в 1989. Напередодні візиту до Ватикану Михайла Горбачова, Рада у справах релігій при Раді Міністрів УРСР заявою від 20 листопада 1989 року дозволила греко-католикам реєструвати свої громади. Церква повернула власний голос. І це стало результатом 11-річної роботи, протягом яких голосом УГКЦ говорив Папа Іван Павло II.
Ось що сказав про це нинішній очільник УГКЦ Святослав Шевчук: «Власне Іван Павло II своєю мужністю захищав права католиків у Радянському Союзі, був нашим оборонцем і визволителем, забезпечив можливість легалізації нашої присутності. Того, що це означало, я думаю, не зрозумів і сам Горбачов. Легалізація означала кінець авторитарної влади, це був не просто перехід перебудови на новий рівень, це був крах Радянського Союзу як тоталітарної держави. Наслідки цієї події швидко далися взнаки – вже через рік Україна проголосила Незалежність».
Факт 3. Єдиний Папа Римський, що говорив українською мовою
Можна з впевненістю сказати, що Папа Іван Павло II – єдиний понтифік, що володів українською мовою. Багатьом відомі кадри проповіді Івана Павла II під час візиту у Львові у 2001 році. Втім, існує ще одне відео – влітку 1996 року Папа промовляє проповідь з нагоди 400-ї річниці Берестейської унії. На той момент, хвороба Паркінсона ще не настільки давалася у Папи взнаки, тому на цьому відео можна краще оцінити його українську.
У деяких українських джерелах подається інформація, що на одній із публічних зустрічей, Іван Павло II розповів, що знає українську мову від матері, яка була «русинкою» (українкою). Важко стверджувати, чи було це сказано насправді (офіційно в обох його батьків українського коріння не виявлено), але фактом залишається те, що українська мова у понтифіка була якщо не на розмовному, то на дуже пристойному рівні, що видно з його нечисленних задокументованих проповідей українською.
Факт 4. Візит в Україну у 2001 році
Влітку 2001 року, на десятому році незалежності, Україна перебувала в непростій ситуації. За кілька місяців до того в країні завершилась серія протестів «Україна без Кучми», спричинених вбивством Георгія Гонгадзе. Акція завершилася нічим, а Леонід Кучма майже опинився в ситуації політичної ізоляції – лідери європейських країн (окрім Президента Польщі Александра Кваснєвського) відмовлялися підтримувати стосунки з президентом, якого звинувачують у вбивстві журналіста. Наприкінці травня 2001 року найпопулярніший на той час прем’єр в історії України Віктор Ющенко був відправлений у відставку. Опозиція була розпорошена, а кучмівська «багатовекторність» явно була скерована в бік сходу.
Про візит Папи Римського стало відомо ще взимку 2001 року. Звісно, це збурило РПЦ та численну в ті роки російську агентуру, які вважали Україну своєю «канонічною територією». Проти візиту Папи влаштовувалися хресні ходи, а митрополит УПЦ (МП) Володимир (Сабодан) написав листа, в якому погрожував, що здійснення візиту може призвести до припинення діалогу між РПЦ та Католицькою церквою.
Однак, 23 червня 2001 року Папа Римський вперше ступив на українську землю.
Згідно з планом, перший день триденного візиту Папа провів у Києві, а наступні два дні – у Львові. Київська частина візиту була більш формальною та офіційною – зустрічі з посадовцями, релігійними діячами, відвідини пам’ятних місць (хоча була й зустріч з паломниками на аеродромі «Чайка», де зібралися близько 200 тисяч людей). Натомість у Львові, за різними оцінками, на іподромі під час зустрічі з Папою зібралося близько півтора мільйона людей. За трансляцією тих подій спостерігала чи не вся Україна.
Папа дав зрозуміти, що це був візит не до тогочасної влади, але до українського народу. «Не дайте сильним погубити людину!» – ці слова Папи в тогочасних політичних умовах виглядали доволі однозначно.
Це був візит до українців. Візит, що доводив – і західним країнам, і самим українцям, що вони є невід’ємною частиною історії, культури та духовної спадщини Європи. І що намагання відірвати українців від цієї спадщини суперечить духу цього народу. Українці скандували: «Україна любить Папу». Папа наприкінці візиту промовив українською: «Дякую тобі, Україно».
У 2021 році, до двадцятиріччя візиту Папи в Україну, в Інтернеті було опубліковано багато архівних матеріалів про цей візит.
Факт 5. Папа підтримав Помаранчеву революцію
24 листопада 2004 року – через три дні після сфальсифікованого другого туру президентських виборів в Україні та початку протестів на Майдані Незалежності, у Ватикані відбувалася загальна аудієнція з Папою Римським. На той момент уже важко хворий понтифік звернувся до народу України. Звісно, українською мовою: «Сердечно вітаю українських прочан, присутніх на цій аудієнції. Мої найдорожчі, запевняю вас і весь народ України, що у ці дні в особливий спосіб молюся за вашу улюблену Батьківщину. Слава Ісусу Христу».
Ці слова можна трактувати які благословення українців на боротьбу за власну свободу (боротьбу, що триває досі) і зворушливе прощання з народом, до якого Папа Іван Павло ІІ ніколи не був байдужим.
Помер Іван Павло ІІ 2 квітня 2005 року, після 26 з половиною років на чолі Католицької церкви. Це другий найдовший понтифікат після Папи Пія IX, що займав це місце 32 роки.
Був канонізований у 2014 році.
Олександр Шевченко
Читайте також: Моя провина? Спір навколо Папи Івана Павла ІІ