У 2025 році виповнюється 70 років одній з найбільш впізнаваних будівель Варшави і Польщі – Палацу культури і науки. «Подарунок від Сталіна» звели у 1952-1956 роках на місці зруйнованої дільниці. На початку хмарочос сприймався радше як символ радянського панування, а після повалення у Польщі комуністичного режиму навіть були пропозиції знести будівлю. Сьогодні ж Палац культури і науки – це візитівка польської столиці, а його радянське минуле набуває нових сенсів. З нагоди річниці будівлі розповідаємо більше про історію одного з найвищих та найвідоміших хмарочосів Польщі.
«Дар» від Сталіна
Друга світова війна, Варшавське повстання 1944 року, бомбардування міста у 1944-1945 роках залишили польську столицю в руїні – 85% лівобережної Варшави разом зі старим містом було зруйновано. Однак одразу після відходу з міста німецьких військ, поляки розпочали його відбудову.
Допомогу у відбудові Варшави та покриття частини витрат на це ще у 1945 році обіцяв Йосип Сталін. Польща розраховувала, що в рамах такої допомоги від СРСР вдасться побудувати метро, житловий район або університет. Польські архітектори навіть розробили відповідні плани та подали їх на розгляд радянської сторони. Ці пропозиції так і лишились без відповіді.
У липні 1951 року до Варшави прибув Вʼячеслав МолотовВʼячеслав Молотов – радянський партійний та державний діяч. Голова Ради народних комісарів СРСР в 1930–1941 роках, нарком і міністр закордонних справ (1939—1949, 1953—1956). Герой Соціалістичної Праці (1943), почесний член АН СРСР (1946—1959). Один з організаторів та учасників масових репресій у СРСР.. «А якби ви подивились на те, щоб звести у Варшаві такий хмарочос як у нас?», – таке питання, маючи на увазі корпус Московського університету, постави радянський діяч тодішньому головному архітектору Варшави Юзефу Сігаліну. Питання було риторичним, в тодішніх умовах відмова була неможлива. То ж 5 квітня 1952 року уряди СРСР та Польської Народної Республіки підписали угоду про будівництво Палацу культури і науки (ПКіН).
«На підставі цієї угоди Польща отримує чудовий дар від свого великого союзника і друга», – повідомляв диктор Польського радіо у 1952 році.
Подарунок, за який треба було доплатити
Символічним початком будівництва Палацу культури і науки стало 1 травня 1952 року. Передувала йому піврічна підготовка, під час якої було знесено близько 180 передвоєнних камʼяниць, які вціліли після війни. Були ліквідовані вулиці і виселено 1450 осіб.
Попри те, що радянська пропаганда поширювала ідею про будівництво Палацу, як «подарунок», не за все платила Москва. У будівництві брало участь близько 3,5 тисяч працівників з СРСР та 4 тисячі з Польщі. Хоча останні не завжди палали бажанням працювати саме на будівництві Палацу. Як пояснює польський історик Конрад Рокіцький, в той час у Варшаві тривала відбудова, бракувало робочої сили, а умови роботи на будівництві Палацу мало того, що не оплачувались краще, так ще й були складнішими. Тому траплялись випадки, коли працівники тікали з будівництва. У ситуації, коли темпи зведення Палацу сповільнювались, радянська влада вимагала більшої кількості робітників від Польщі. Це своєю чергою призводило до того, що інші будівництва заморожувались, а людей перекидували на будмайданчик ПКіН.
Польща долучилась до будівництва не тільки людьми, а також будівельними матеріалами. Польська сторона надала сірий та коричневий мармур, рожевий граніт, а також цеглу, паркет, двері, віконні рами та інші елементи внутрішнього обладнання. Польща також побудувала спеціальне житло для радянських робітників.
«Кошмарний сон пʼяного кондитера»
Головним архітектором Палацу став росіянин Лев Руднєв – автор будівлі Московського університету. За подобою московської висотки зводився не тільки варшавський Палац, але також декілька інших будівель, зокрема Академія наук Латвії, готель «Україна» у Києві, Будинок вільної преси у Бухаресті та готель International у Празі.
Першочергово радянська сторона хотіла побудувати будівлю висотою 100-140 метрів, однак польські архітектори настояли на тому, щоб зробити Палац вищим. Щоб визначити оптимальну висоту будівлі польські та радянські інженери літали над місцем будівництва на літаку. «Нас, варшав’ян, які мріяли про майбутню велич свого міста, охопила незрозуміла одержимість висотою – після кожного розвороту літака [звучала] команда: “Вище!”», – згадував головний архітектор Варшави Юзеф Сігалін.
Зрештою зійшлись на висоті у 230 метрів разом зі шпилем. Без шпиля найвища точка Палацу сягає 187 метрів. Таким чином у 1950-х роках Палац культури і науки у Варшаві став другою за висотою будівлею у Європі, після вже згаданого Московського університету. Сьогодні ПКіН входить до двадцятки найвищих будівель у Європі.
Загалом на будівництво Палацу було використано 40 млн цеглин та 26 тисяч тонн сталі. З Уралу були також привезені керамічні плити, якими облицювали Палац. Зараз ці плити покриті шаром бруду, через це будівля має темний сірий колір. Однак першочергово ці плити були світлого кольору, що створювало сильний контраст з навколишніми будинками. Описуючи Палац культури і науки польський поет та публіцист Броніслав Бронєвський назвав його «кошмарним сном пʼяного кондитера».
ПКіН має 46 поверхів та загальну площу 123 тисячі кілометрів квадратних. Палац був побудований у стилі соціального реалізму. Однак за ідею архітекторів будівля мусила не тільки відображати «красу комуністичної епохи», а також мати польський характер. З цією метою група проєктантів на чолі з Левом Руднєвим перед початком будівництва відправились у двотижневу подорож Польщею, щоб дослідити найвизначніші польські памʼятки архітектури. Радянська делегація відвідала, зокрема, Краків, Сандомєж, Замость, Казімєж Дольний, Нєборув. Як помітив у своєму репортажі про ПКіН польський журналіст Маріуш Щигел, стеля у залі Терешкової прикрашена за прикладом королівських кімнат у Вавелі та елементами витинанок з Ловича. Аттики будівлі є збільшеною копією аттиків із Сукенніц у Кракові та камʼяниць Сандомєжа. Балдахін у Конгресовій залі розмалювали за прикладом слуцьких поясів.
У тому ж репортажі Маріуш Щигел наводить приклади кількох цікавих обрахунків, які допоможуть уявити розміри Палацу. Наприклад, якби дитина народилася і щовечора спала в іншій кімнаті, не виходячи з Палацу, вона б покинула будівлю у віці девʼяти років. У ПКіНі знаходиться 3 288 приміщень. Розраховано також відстань, яку утворили б усі цеглини Палацу, якщо їх поставити одна за одною (від Варшави до Владивостока); розраховано довжину протягнутих електричних, водопровідних та каналізаційних кабелів (до Мадрида); було підраховано, який сквер вийде, якщо зняти всі поверхи Палацу і поставити їх один біля одного (чотири Уяздовські парки).
Символ радянської дружби чи панування?
З самого початку Палац культури і науки був не тільки «даром від дружнього радянського народу», а перш за все сприймався поляками як символ панування СРСР. Підтверджували цю думку такі факти. По-перше, попри те, що Сталін не дожив до завершення будівництва (помер у 1953 році), певний час Палац мав його імʼя. Палац культури і науки ім. Й. Сталіна було перейменовано на просто Палац культури і науки у 1956 році після доповіді Хрущова «Про культ особи та його наслідки». У цій доповіді новий очільник СРСР засуджував культу Сталіна та звинувачував його у масовому терорі та злочинах другої половини 1930-х – початку 1950-х. Як наслідок у публічному просторі країн соцтабору зникали памʼятники та присвяти Йосипу Віссаріоновичу.
По-друге, дата передачі Палацу Польщі та відкриття його для громадськості була обрана не випадково – у річницю проголошення Маніфесту Польського комітету національного визволення 1944 року за яким легальна влада у звільненій від нацистів Польщі належала Державній народній раді, тобто комуністам. Урочиста передача Палацу відбулась у переддень річниці, 21 липня 1955 року. Тоді посол СРСР у Польщі Пантелеймон Пономарєнко вручив ключі від головних дверей ПКіН премʼєру Польщі Юзефу Циранкевичу. «Відкриваючи цей палац, я висловлюю від імені уряду Польської Народної Республіки, від імені народу Варшави, від імені всього народу мою глибоку вдячність уряду Радянського Союзу, усім відважним і самовідданим будівничим нашого палацу, численним заводським бригадам Радянського Союзу. Від щирого серця дякуємо вам, товариші!» – завершив свою промову Юзеф Циранкевич.
Наступного дня Палац культури і науки офіційно відкрили для відвідувачів. Хоч як державна пропаганда, як польська, так і радянська, розхвалювала Палац, все-таки більшість мешканців Варшави негативно поставилась до такого «подарунку» від СРСР. Палац символізував не дружбу, а лише гегемонію та перевагу Радянського союзу над Польщею. Невдовзі після побудови Палацу навіть зʼявилась пісенька на мелодію польського гімну: «Що нам чужа сила дала, вночі розберемо» / Co nam obca przemoc dała, nocą rozbierzemy.
Символічне значення мало й будівництво хмарочоса на руїнах довоєнних кам’яниць. Це показало перевагу нових соціалістичних порядків, що запроваджувались в країні.
«Коханий Палаце»: нетипова кореспонденція
Одночасно з цим були і такі, кого по-справжньому захопив Палац. Як пише у своєму репортажі Kamienne kwiaty Маріуш Щигел, один угорець закохався у товаришці з Польської робітничої обʼєднаної партії і навіть присвятив їй вірш про Палац культури і науки:
«Вітаю його зі сльозами радості
Щасливий я
Це нове диво життя: ключ до майбуття
Відчуваю, що росту я».
Witam go roniąc łzy radosne
Szczęśliwy jestem
Oto nowy cud życia: klucz do przyszłości
Czuję, że rosnę
Вірш невідомого угорця не єдиний, який написали про ПКіН. Ще у 1952 році, після оголошення новини про будівництво, польський поет Ян БжехваВідомий як автор дитячих книжок, зокрема серії казок про пана Ляпку. У 1950-х роках писав соцреалістичні пропагандистські вірші, прославляючи партію і соціалістичний лад. написав такі рядки:
«Палац мов з казки постає у Варшаві
Як любов до дитини буде тривати,
Як дружба польсько-радянська».
Pałac z baśni powstaje w Warszawie
Będzie trwał jak miłość do dziecka
Będzie trwał jak przyjaźń radziecka
Цікавим явищем виявились листи, які поляки з Варшави, а також з інших куточків країни надсилали до Палацу і звертались там безпосередньо до будівлі. Ось декілька прикладів: «Коханий Палаце, допоможи, мій сусід захопив двір», «Я професор Польської академії наук на пенсії. Прошу квартиру на верхньому поверсі палацу. Я хотів би реєструвати там блискавки», або «Я був у Палаці десять разів. Чи можна там поселитись на кілька років для оздоровлення?». Діти вірили, що на останньому поверсі Палацу живе Святий Миколай і напередодні новорічних свят передавали йому листи.
Дослідники, які зайнялись вивченням листів до Палацу зазначають, що така кореспонденція свідчить про те, що ПКіН в уявленні людей ототожнювався з владою. Тому люди писали і навіть сьогодні продовжують писати до Палацу листи з різними проханнями.
Знести чи лишити?
Після повалення комуністичного режиму у 1989 році, радянське минуле Палацу культури і науки викликало у польському суспільстві спір про те що робити з будівлею: зносити чи залишати. Прихильники того, щоб ПКіН зник з панорами Варшави наводять приклад собору Александра Невського, який стояв на Саській площі і був розібраний у 1926 році у часи незалежної Польської Республіки. Мовляв, якщо вдалось тоді розібрати символ російського панування, то чому так само не можна зробити і з символом радянської домінації?
Однак попри свою ідеологічну забарвленість за роки існування Палац культури у науки став одним з найбільш впізнаваних символів Варшави не тільки для поляків, але й для іноземців. Жодна оглядова екскурсія не оминає Палац та його оглядовий майданчик на 30-му поверсі. Опитування – 2012 і 2022 років – показують, що мешканці Варшави не хочуть, щоб Палац культури і науки зник з міста. В дослідженні, проведеному порталом wpolityce.pl, 77 відсотків респондентів виступають за те, щоб залишити ПКіН, а 10 відсотків – за його знесення. Решта респондентів не визначились з відповіддю.
Існують також інші, більш прагматичні аргументи за те, щоб лишити Палац. І основний з них – це велика вартість знесення. В основі будівлі сталевий каркас і тому просто підірвати її не вдасться. Натомість доведеться розбирати ПКіН «по камінчику». А після того, як у 2007 році Палац був внесений до реєстру памʼяток культури, то знести його стало ще важче. І принаймні наразі у Варшаві немає серйозних намірів, щоб це зробити.
Нові сенси
Палац культури і науки у Варшаві – не єдина будівля чи памʼятка у Польщі та й в інших країнах Європи, яка має контроверсійне та неоднозначне минуле. І якщо памʼятник Сталіну, Леніну, Червоній армії або комусь іншому можна відносно легко прибрати з міського простору, то те саме не скажеш про будівлі на кшталт ПКіНу або Варшавської цитаделі. Остання була побудована царською Росією у 1832-1834 роках і після придушення польського листопадового повстання 1830-1831 років стала головним засобом контролю населення Варшави. Цитадель збереглась у місті до сьогодні.
І що тоді робити з будівлями-символами чужого панування, якщо знести їх (з річних причин) не можна? Історики, антропологи, культурологи та інші науковці знайшли на це спосіб – змінити сенс місця. У випадку Цитаделі – з місця контролю та пригноблення польських незалежницьких прагнень вона перетворилась на місце, яке вшановує памʼять польських воїнів та розповідає історію країни. Сьогодні на території Варшавської цитаделі функціонують Музей польського війська та Музей історії Польщі.
Іноді для того, щоб змінити сенси, яке несе місце, навіть не потрібно прописувати нових концепцій та засновувати музеї. Суспільство саме через свої вчинки визначає новий характер місця. І саме це відбувається з Палацом культури і науки. Крім того, що ПКіН притягує туристів, тут також відбувається багато культурних подій столиці, а площа Дефіляд перед будинком неодноразово ставала місцем проведення протестів та маршів: від Маршів рівності до маршів націоналістів у День незалежності Польщі.
Від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Палац культури і науки став також місцем численних акцій солідарності з Україною. Як до, так і після лютого 2022 року Палац декілька разів підсвічувався жовто-синіми барвами.
27 березня 2022 року у Міжнародний день театру активісти намалювали перед Палацом напис «Діти» / «Дети» – аналогічний до того, який був перед Драматичним театром у Маріуполі. Будівля маріупольського театру стала прихистком для багатьох цивільних мешканців міста. Попри напис, що у будівлі знаходяться діти, російські війська розбомбили театр. Одна з останніх акцій на підтримку України відбулась перед ПКіН 8 липня 2024 року, після того, як російська ракета влучила у найбільшу в Україні дитячу лікарню «Охматдит» у Києві.
Палац культури і науки, а також інституції, які у ньому знаходяться стали також місцем проведення різноманітних культурних подій, повʼязаних з Україною. Не злічити скільки і які саме події там відбулись – від Міжнародного книжкового ярмарку 2023 року, коли почесним гостем була Україна, до численних кінопоказів, у тому числі документальної стрічки «20 днів у Маріуполі».
То ж, як бачимо, радянська цегла не заважає сьогодні Палацу бути одним з центрів культурного та суспільного життя Варшави. І хоча імʼя Сталіна з назви Палацу і з однієї зі статуй, яка тримає книгу з іменами провідних теоретиків комунізму – Маркса, Енгельса та Леніна – зникло ще у 1956 році, ПКіН все ще має виразні сліди російського та радянського панування. Йдеться про назви кількох найбільших зал Палацу – зали Валентини Терешкової, зали Юрія Гагаріна та зали Пушкіна.
Анастасія Верховецька
Література:
- Jako dowód i wyraz przyjaźni. Reportaże o Pałacu Kultury. Wydawnictwo Czarne 2015
- Pałac Kultury i Nauki – kosztowny dar Stalina; Polub albo zburz, czyli długi cień Pałacu Kultury, Historyk o Pałacu Kultury i Nauki: nie burzmy budowli, które są przestrogą/ Polskie Radio
- Pałac Kultry – kontrowersyjny «dar narodu radzieckiego dla narodu polskiego»/ Dzieje.pl