Нобелівська премія – одна з найпрестижніших міжнародних премій, яку щорічно присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства. Нобелівська премія – це визнання не тільки для окремого науковця, політика чи письменника, а також величезна честь для його країни. І поки весь світ чекає на оголошення цьогорічних лауреатів, розповідаємо про поляків, які отримали золоту медаль із зображенням Альфреда Нобеля.
Марія Кюрі-Склодовська – Нобелівська премія з фізики (1903 рік) та хімії (1911 рік)
Марія Кюрі-Склодовська – польська фізик та хімік, педагог, громадська діячка. Народилась у Варшаві. Через бідність родини і неможливість навчатись у Варшавському університеті, який був закритий для жінок, переїхала до Франції, де і провела решту свого життя.
Перша жінка-лауреатка Нобелівської премії, також перша серед науковців, хто отримав цю премію двічі. В 1903 році золоту медаль Нобеля отримала з фізики, спільно зі своїм чоловіком П’єром Кюрі та фізиком Анрі Беккерелем, за дослідження явищ радіації. Вдруге видатна полька отримала Нобелівку у 1911 році «за видатні заслуги в розвитку хімії: відкриття елементів радію і полонію, виділення радію та вивчення природи і сполук цього чудового елементу».
За свою наукову роботу Марія Кюрі поплатилась власним здоров’ям, а потім і життям. Через постійне опромінювання та роботу з радіоактивними елементами вона мала проблеми з нирками, поганий зір та слух. Померла у 1936 році від анемії, спричиненої променевою хворобою. У середині 1990-х років родина нобелівської лауреатки вирішила передати записи Марії Кюрі до Паризької національної бібліотеки. Під час передачі виявилось, що радіоактивність цих документів настільки висока, що вимагала дворічної дезактивації.
Генрик Сенкевич – лауреат Нобелівської премії з літератури (1905 рік)
Генрик Сенкевич – один з найбільш відомих польських письменників та публіцистів. Перший серед своїх співвітчизників отримав Нобелівську премію з літератури. Золоту медаль з рук шведського короля отримав у 1905 році за всю свою творчість та «за видатні досягнення в галузі епосу та рідкісний геній, який втілив дух нації». Світову славу письменнику приніс його роман «Quo vadis?». У себе на батьківщині був найбільше знаний завдяки своїй «Трилогії» та роману «Хрестоносці».
Отримуючи нагороду в Швеції, Сенкевич зазначив у своїй промові, що «ця честь, цінна для всіх, є набагато сильніша для сина Польщі! <…> Її оголосили померлою, а це один з тисяч доказів, що вона живе! Її оголосили непридатною до мислення і праці, а це доказ, що може! Її оголосили побитою, а це доказ, що може перемагати!» У своїй творчості Сенкевич часто звертався до героїчних і славетних сторінок історії Польщі, підтримуючи національних дух в часи, коли на політичній карті світу Польщі не існувало.
Владислав Реймон – Нобелівська премія з літератури (1924 рік)
Владислав Реймон – польський письменник. Нобелівську нагороду йому приніс роман «Селяни» / «Chłopi». «Це особливий роман в сучасній літератури, справжній епос прозою. І хоча це епос національного характеру, завдяки багатству і простоті опису землі, він набуває універсального характеру»,- так пояснив свій вибір Нобелівський комітет.
Реймон не довго тішився славою та визнанням, які принесла йому премія. Письменник отримав нагороду за рік до своєї смерті, скутий хворобою. «Жахливе! Нобелівська премія, гроші, всесвітня слава і людина, яка без величезної втоми не може навіть роздягнутись», – так писав Реймон про свою нагороду до польського посла в Стокгольмі.
Чеслав Мілош – Нобелівська премія з літератури (1980 рік)
В 1980 році поляк в черговий раз був удостоєний Нобелівської премії з літератури. Ним став поет, письменник, історик літератури, перекладач та дипломат Чеслав Мілош. На момент отримання премії Мілош проживав в еміграції в США. Відомий всьому світові завдяки своїй поезії, був малознаний у себе на батьківщині.
Нобелівська премія з літератури за творчість яка «з безкомпромісною ясністю показує умови, в яких існує людина у світі гострих конфліктів», відкрила поета і в його рідній країні – в Польщі.
…Усі, що гинуть, самотні.
Коли піднімався Джордано
По риштуванні до стосу,
Мова людська не мала
Для нього жодного слова,
Гідного передати щось
Людству, яке лишилось.
І ці, у гетто, самотні,
Вже світом нашим забуті,
І мова чужа їм стала,
Як мова старої планети.
Лише за багато років,
Як зродиться з цього легенда,
На римській площі Фіорі
Бунт викреше слово поета
Чеслав Мілош, уривок з поезії Кампо де Фіорі. Переклад на українську Наталі Сидяченко
Лех Валенса – лауреат Нобелівської премії з миру (1983 рік)
Лех Валенса – польський політик, засновник профспілкового руху «Солідарність», перший президент Польщі (у 1990-1995 роках.). У 1983 році отримав Нобелівську премію миру за свою діяльність в профспілці і намагання започаткувати мирний діалог з владою, не вдаючись до насилля. «Комітет визнає Валенсу вираженням прагнення до свободи та миру, яке, незважаючи на нерівні умови, існує непереможеним у всіх націях світу. У той час, коли розрядка напруженості та мирне вирішення конфлікту потрібні як ніколи раніше, зусилля Валенси є водночас натхненням і прикладом», – йшлось у поясненні до нагороди.
Юзеф Ротблат – лауреат Нобелівської премії з миру (1995 рік)
Юзеф Ротблат – польський фізик єврейського походження, радіобіолог, один з розробників першої атомної бомби. Проте згодом вийшов з цього проєкту. В 1955 році разом ще з кількома вченими заснував Пагвоський рух вчених, який виступав за мир, роззброєння та міжнародну безпеку і перш за все за відмову використання ядерної енергії у військових цілях.
Нобелівську премію миру отримав у 1995 році у 50-ту річницю бомбардування Хіросіми. Комітет надав її Ротбладу за його участь в атомному роззброєнні.
Віслава Шимборська – Нобелівська премія з літератури (1996 рік)
Віславі Шимборській Нобелівську премію призначили за «поезію, яка з іронічною точністю дозволяє історичному та біологічному контексту висвітлитися у фрагментах людської реальності». «Вісці ця Нобелівка просто належала», – прокоментував цю новину інший видатний поляк Станіслав Лем.
73-річна поетка сприйняла новину про нагородження з певною іронією: «Надіюсь, мені не поперевертається в голові». Подейкують, під час прийому вона розповідала шведському королю Карлу XVI Густаву, з рук якого отримувала нагороду, анекдоти, а завдяки її особистому шарму навіть вдалося витягнути його на перекур. Їхнє спільне фото з цигарками в руках заборонили публікувати, аби не чинити негативний вплив на підданих. «Все було дуже мило і незвично. Ніколи не брала участь у таких урочистостях і не була на таких прийомах, не сиділа поруч з королем. Крім цього, там була надзвичайно гарна музика», – прокоментувала вона на шведському телебаченні бенкет для 1250 гостей.
Віслава Шимборська народилася 2 липня 1923 року на хуторі Провент поблизу Корніка. Коли їй виповнилося кілька років, родина переїхала до Кракова. З цим містом поетеса та есеїстка була пов’язана все життя. Виїздила звідти рідко і неохоче.
Під час Другої світової війни Шимборська відвідувала у Кракові підпільну школу, закінчивши з атестатом в 1941 році. У 1945 році дебютувала в краківському часописі «Dziennik Polski» з віршем «Шукаю слова». «Ця назва надалі залишається актуальною, бо поети не роблять нічого іншого, як шукають слова», – коментувала потім поетка.
Шимборська – авторка понад 220 опублікованих у книжках віршів. Крім збірок поезії, вона видавала колонку під назвою «Позакласне читання» та збірки гумористичних віршів і художніх творів «Віршики для великих дітей» і «Спалах револьвера». Вийшли друком її листування, зокрема з Корнелем Філіповичем («Листи. Найкраще в житті є твоєму котові») та Збігнєвом Гербертом («Якісь злі боги жорстоко знущалися з нас. Листування 1955-1996»).
Нобелівська премія — найважливіша, але не єдина відзнака, присуджена поетці. Вона є лауреаткою Нагороди Фонду Косьцельських, премії Гете, премії Гердера. У 1974 році вона була нагороджена Лицарським хрестом Ордена Відродження Польщі, у 2005 році — Золотою медаллю «За заслуги перед культурою — Gloria Artis», а у 2011 році — Орденом Білого Орла.
Ольга Токарчук – лауреатка Нобелівської премії з літератури (2018 рік, призначено в 2019 році)
Нобелівський комітет відзначив творчість польської письменниці Ольги Токарчук «за наративну уяву, яка з енциклопедичною пристрастю представляє перехід меж як форму життя».
Ольга Токарчук народилася в польському Сулехові. Навчалася у Варшавському університеті. Є співорганізатором Фестивалю оповідань. Вела заняття з творчого письма в Опольському університеті, прозові майстерні в Ягеллонському університеті, входила до редакції видання «Krytyka polityczna». Вона – феміністка, підтримує діяльність із захисту навколишнього середовища, прав тварин, рівності та громадянського суспільства.
Письменниця є лауреаткою багатьох нагород, зокрема, Міжнародної Букерівської премії 2018 року та літературної премії Nike у 2008 та 2015 роках. Її книжки перекладались англійською, французькою, німецькою, іспанською, італійською, шведською, датською, болгарською, сербською, хорватською, російською, чеською, українською, турецькою, китайською, японською та хінді. Авторка книжок «Шафа», «Бігуни», «Книги Якубові» і інших.
У тексті Наталки Сняданко, опублікованому у ЛітАкцент, Ольга Токарчук розповідає про своє українське коріння: «На жаль, я далеко не настільки українка, як мені цього б хотілося. Українського походження була моя бабця, і залишилося з цього походження хіба що прізвище. Мій батько у семирічному віці залишився сиротою і небагато пам’ятає про всі військові пертурбації. Тому українська історія родини залишається для мене таємницею. Я двічі робила спроби дізнатися про неї і їздила в Україну, зокрема до Львова, але, мабуть, зараз уже занадто пізно на такі розвідки. Люди, які могли б щось розповісти, повмирали, не вдалося мені знайти і жодних документів. Українська частина моєї особистості трохи по-літературному вигадана. Хоча щось українське у мені таки є, наприклад, музичний слух, я співаю другим голосом і переконана, що це саме українська риса».
А.В., О.К.