Польський публіцист і автор книжок про дезінформацію Адам Соколовський у колонці для Krytyka Polityczna стверджує, що російська інформаційна кампанія проти України в Польщі дала відчутні результати і почала впливати не лише на суспільні настрої, а й на політичний дискурс. На його думку, за кілька років після початку повномасштабного вторгнення Росії ставлення до українців помітно змінилося – від масової солідарності до зростання недовіри та скепсису, що відображається і в заявах політиків.
На початку колонки Адам Соколовський звертає увагу на трансформацію суспільних настроїв у Польщі після початку повномасштабної війни Росії проти України. Він описує, що у перші тижні вторгнення допомога українцям була масовою і спонтанною – поляки організовували збори гуманітарної допомоги, приймали людей у своїх домівках, створювали локальні групи підтримки, а українські прапори стали звичним елементом публічного простору. У березні 2022 року негативне ставлення до українців декларували лише 5% поляків.
Згодом інформаційний простір почав змінюватися. У міру того як тема допомоги Україні зникала з перших шпальт, «польську інфосферу щодня бомбардували антиукраїнським повідомленням». Як зазначається у колонці, «російський апарат дезінформації розумів те, чого, очевидно, не розуміли ми: що послідовне впускання такої брехні у наш інформаційний обіг у довшій перспективі дасть більший, накопичувальний ефект, ніж короткочасний сплеск солідарності».
Масове поширення антиукраїнських наративів
Автор описує різні способи поширення антиукраїнських наративів у польському інформаційному просторі. Серед них – емоційні та разючі описи Волинської трагедії, які подавалися так, нібито сучасні українці схвалюють ці злочини. Як приклад наводилися історії про «п’яного українського офіціанта, який вигукував у ресторані бандерівські гасла». Також поширювалися попередження щодо можливого «повтору Волині» та навіть втрати Польщею окремих регіонів, зокрема Підкарпаття чи Малопольщі.
Паралельно поширювалися неправдиві твердження про те, що через війну до Польщі масово прибувають мігранти з-за меж Європи, а також прогнози про нібито неминучий колапс системи охорони здоров’я, пенсійної системи, освіти чи ринку житла. У соцмережах з’являлися емоційні історії про поляків, яких нібито українці витісняють із доступу до медичних послуг, зокрема розповіді про «літніх жінок, яких виштовхують із черги до онколога».
Поширювалися також «аналізи», побудовані на маніпульованих даних, які мали доводити, що Польща нібито перебуває на межі банкрутства або втрати обороноздатності через допомогу Україні. Окреме місце займали попередження про втрату національної ідентичності – твердження про те, що «на вулицях усюди чужі прапори, і вже не зрозуміло, в якій країні живеш», а також використання образливих формулювань на кшталт «UPAina» чи «українізація Польщі».
У колонці наголошується: «Мета була лише одна: зробити так, щоб поляки перестали допомагати українцям і Україні». Це, як пише автор, було «вигідно виключно Путіну», і додає: «сьогодні можемо сказати, що ця мета була реалізована».
Соколовський підкреслює, що було б помилковим думати, ніби антиукраїнська риторика не має впливу або що поляки автоматично розпізнають її як неправдиву: «Помилкою було б припустити, що така риторика потрапляє у порожнечу. Або що поляки “знають, що це неправда”. Насправді відбувається протилежне».
Кожна нова хвиля дезінформації отримує дуже широке поширення у соціальних мережах – «з охопленням у сотні тисяч або мільйони». Такі повідомлення створюються акаунтами, які раніше вже поширювали теорії змови і неправдиву інформацію, після чого «миттєво репостяться десятки тисяч разів, підхоплюються публічними особами – в основному правими політиками, журналістами та інфлюенсерами – і закріплюються у свідомості звичайних людей».
За даними Інституту моніторингу медіа та фактчекінгової організації Demagog, лише протягом чотирьох місяців 2025 року в польському інтернеті з’явилося майже 200 тисяч антиукраїнських дописів, які досягли понад 66 мільйонів переглядів. У звіті зазначалося: «Це означає, що статистичний отримувач старший 15 років міг зустрітися з антиукраїнським контентом у середньому два рази».
Інший аналіз Інституту моніторингу медіа показав, що тільки в листопаді 2022 року було створено 73 тисячі антиукраїнських дописів і коментарів, із яких близько 4 тисяч стосувалися вибуху ракети в Пшеводуві. Загальне охоплення цих матеріалів становило 34 мільйони.
У 2023 році кількість таких повідомлень сягнула майже 300 тисяч, а їхнє сумарне охоплення – 54 мільйони. Рекламний еквівалент цього контенту оцінили у 189 мільйонів злотих. Для порівняння, державний концерн Orlen витратив на рекламу у 2024 році трохи понад 80 мільйонів злотих, тобто більш ніж удвічі менше.
Автор зазначає, що антиукраїнські емоції постійно підтримуються новими повідомленнями. «Емоціям ніколи не дають згаснути. Перш ніж один наратив згасне, запускають наступні». Навіть якщо фактчекінгові організації – як громадські, так і державні, зокрема NASK – намагаються спростовувати неправдиву інформацію, це не змінює ситуацію. «Це має характер боротьби з вітряками. Перш ніж правда встигне взути черевики, стадо брехні розбігається по світу».
«Cьогодні ми функціонуємо в медійній антиукраїнській какофонії, – резюмує автор. – Окремі наративи можуть здаватися абсурдними й ідіотичними, часто суперечать один одному, але це не має значення. Їхнім спільним знаменником є антиукраїнський вектор».
Автор звертає увагу, що наведена статистика охоплює передусім найбільш помітні кампанії дезінформації. Водночас, за його словами, «паралельно триває постійна тиха офензива» на рівні побутової онлайн-комунікації: у локальних групах у соцмережах дописи про бійки чи крадіжки часто супроводжуються звинуваченнями на адресу українців, а навіть нейтральні запитання людей з українськими іменами можуть викликати ворожі відповіді, зокрема на кшталт: «якщо не подобається, дорога вільна».
Соколовський зазначає, що ці процеси відображаються і в соціологічних дослідженнях. За опитуванням CBOS, проведеним на початку року, 48% поляків підтримують прийом українських біженців, а 46% виступають проти. «Неприязнь до українців висловлюють уже двоє з п’яти поляків». Для порівняння, у березні 2022 року негативне ставлення декларували лише 5%, що означає, що неприязне ставлення сформувалося у майже 13 мільйонів поляків. Це, як зазначається, є доказом того, що «послідовне отруєння нашого інформаційного простору сотнями тисяч антиукраїнських повідомлень приносить ефекти».
Автор переконаний, що пояснення цих змін лише «втомою від війни», соціальними витратами або конкуренцією на ринку праці не відображають повної картини. Він зазначає, що українці працюють у Польщі в подібних пропорціях, як і поляки, рівень безробіття залишається близьким до рівня 2022 року, а ексгумації жертв Волинської трагедії вже проводяться. Водночас, поки тривають ці дискусії, «у нашій мережі з’являються чергові тисячі дописів».
Перехід антиукраїнських наративів у політику
«Праві політики і медіа вже давно перейняли антиукраїнські наративи і зробили їх віссю своєї політики», – підкреслює Соколовський. Наприклад, політик Гжегож Браун, який у своїх виступах постійно використовує поняття «українізація Польщі» і «Ukropolin», тижневик «Do Rzeczy» також публікував матеріали, що застерігають від «українізації», а політики партії «Конфедерація» Славомір Ментцен і Кшиштоф Босак говорили про необхідність виставити Україні «рахунок за допомогу» на суму 100 мільярдів злотих. Під час протестів фермерів на початку 2024 року політики цієї партії використовували риторику, яку автор називає подібною до кремлівської.
Зазначається, що подібні формулювання з’являлися і в заявах представників уряду. Віцепрем’єр і міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш говорив про молодих українців, які нібито їздять «автомобілями за мільйони і живуть у п’ятизіркових готелях». Міністри Томаш Семоняк і Адам Боднар заявляли про «рішучу реакцію» на організовану злочинність серед іноземців, хоча офіційні дані показували, що іноземці порушують закон рідше, ніж громадяни Польщі.
Він згадує ситуацію, коли майже всі політичні партії в Польщі погоджувалися, що «українцям треба якось ускладнити життя». Йдеться, зокрема, про обмеження соціальних виплат українцям, щодо яких тривали суперечки між урядом і президентом кілька тижнів, хоча потенційна економія для польського бюджету була незначною.
Цей процес автор описує як механізм, у якому «поєднання свободи слова, повільних судів і алгоритмів соціальних мереж, які винагороджують ненависть, означає, що актор із відповідними ресурсами і досвідом (а Кремль має і те, й інше) може ефективно переконати мільйони людей у своїй пропаганді». У такій ситуації політики починають реагувати на зміну настроїв виборців і пропонувати рішення проблем, «які фактично не існують». Соколовський підкреслює: «Ми слушно пишаємося нашою демократією. Проблема в тому, що Кремль уміє використати її проти нас».
Автор проводить паралель із антиєвропейськими наративами і зазначає, що «сьогодні вже кожен четвертий поляк підтримує вихід з Європейського Союзу», а серед правого електорату цей показник становить 48% і є утричі вищим, ніж сім років тому.
Автор описує це як приклад російської концепції «рефлексивного управління» – «переконання мільйонів людей прийняти погляди, невигідні для них самих, але вигідні ворожій державі». Йдеться про «непомітне підсунення противнику передумов, на основі яких він ухвалить бажане рішення», причому сам об’єкт впливу має бути переконаний, що це його власний вибір і що він діє у власних інтересах. Якщо таким об’єктом є польська держава, «бажаним для Кремля рішенням може бути, наприклад, припинення польської підтримки України або вихід Польщі з Європейського Союзу».
Автор пише, що цей процес уже триває і можна очікувати, що парламентська кампанія 2027 року відбуватиметься під знаком посиленої антиукраїнської риторики з боку різних політичних сил. А у такій ситуації очікувано політики, які цинічно раптом почнуть говорити про «проблему українців», програють тим, хто «послідовно нацьковує на них роками». Виборці підтримають тих, хто буде переконливим в обіцянках «покласти край бандеризму» і «відновити гідність» у відносинах з Києвом.
Автор додає, що у разі приходу до влади радикально правих сил «риторика буде перетворена на політику», і Польща «може раптово стати державою, ворожою Україні». І хоча праві представлятимуть це як «підняття з колін» і захист національних інтересів та історичної пам’яті, «єдиним переможцем буде російський режим».
Ред.
Джерело: Krytyka Polityczna