З початком навчального року в школах Польщі очікують близько 80 тисяч нових українських учнів. Для них від 1 липня в результаті змін до спецзакону «Про допомогу громадянам України у зв’язку з війною в цій країні» впроваджено шкільний обов’язок. Про підготовку до школи, ставлення до оновлень, а також пов’язані з цим виклики «Наш вибір» запитав мам, діти яких невдовзі мають розпочати навчання в польській системі освіти.
«У нас було якісне онлайн-навчання. Це просто дуже зручно»
У вересні брати Дмитро й Данило підуть до нових шкіл. Десятирічний Дмитро раніше вже відвідував польську школу, а от чотирнадцятирічний Данило піде туди вперше.
«Молодший пішов до школи рік тому, – розповідає їхня мама Ольга. – Ми жили в іншому місті. Це було маленьке містечко. І школа там теж – невелика. Всі одне одного знають. Маємо дуже позитивний досвід».
Ольга говорить, що вражена, з якою повагою, розумінням польські вчителі звертаються до учнів. Вона відчувала підтримку, дружнє ставлення з боку дирекції. Дмитро, як і його мама, швидко вивчив мову та інтегрувався до шкільного середовища. Паралельно хлопчик продовжує вивчати українознавчий компонент в одній із приватних українських онлайн-шкіл. Однак зараз сім’я переїхала у більше місто й Дмитру доведеться змінити місце навчання, але якими будуть ці зміни Ользі передбачити важко. На відміну від молодшого, її старший син Данило до цього навчального року вчився лише онлайн у приватній українській школі, до якої долучився ще з часу ковідних обмежень. Ольга була задоволена рівнем викладання – школа проводить повноцінні уроки та має акредитацію в Україні.
«Як був ковід, це стало зручно. І зараз, коли війна почалась. Син жодного дня не загубив. Тільки два, поки ми їхали в іншу країну. Він не пропустив нічого у навчанні. Як займався, так і займається далі. Це дуже зручно, – говорить Ольга про переваги їхньої онлайн-школи та додає. – Він уже в такому віці, що не просто відправляти його без знання мови в школу в іншій країні. Не хотілося травмувати. Плюс думали, що швидко повернемося».
Жінка цілком задоволена результатами онлайн-навчання і вважає його якісним. За спостереженнями Ольги, якщо молодший Дмитро потребував звичайної школи й багато спілкування з однолітками, то Данило в онлайн-школі почувався досить комфортно. Однак у зв’язку із запровадженням шкільного обов’язку, старший син у новому навчальному році має йти до польського навчального закладу. Це стало для родини викликом. До ліцею хлопця не взяли через брак місць і недостатнє знання мови. Тому мати з сином подали документи до професійної школи. Найбільші ж переживання в Ольги пов’язані з тим, що Данило погано знає польську мову:
«Він вчився онлайн в українській школі й не вчив польську мову. Вирішив: навіщо відволікатися, вчити мову, якщо все одно повернемося додому».
Ольга непокоїться також про те, яким до синів буде ставлення однокласників, бо йдеться про підлітковий вік. Наприклад, дітей її подруги в польській школі ображали ровесники, вмикали на телефоні звук сирени.:
«Зараз нервую. Не знаю, як буде. І як Данило – без знання мови. А він обов’язково має йти, бо для батьків – штраф, адміністративна відповідальність. Діти мають відвідувати школу. Але я теж у стресі, не знаю, що буде далі. Мені здається, що батьки мали б самі вирішувати для себе, а не ставити нас у такі умови, що тільки так», – підсумовує Ольга своє ставлення до освітніх змін.
Думаючи про підтримку, якої потребували б вона та діти, Ольга говорить про українськомовного психолога, до якого можна звернутися за порадою. У маленькому містечку, де вони жили, такого спеціаліста не було. Також вона згадує, що в старій школі проводили досить слабкі додаткові уроки польської мови. Більше допомогло занурення в мовне середовище. І додає, що місто – маленьке, а його мешканці зробили, що могли. Також, на думку жінки, у школах не завадив би міжкультурний асистент, який перший час допомагав би дітям із перекладом.
«Найбільший виклик – мовний бар’єр»
Олена з дев’ятирічною донькою Аліною приїхали до Польщі в травні цього року. Третій клас дівчинка закінчила дистанційно в Україні. Олена не поспішає віддавати дочку до польської школи й планує трошки зачекати. Причина – зміна місця проживання.
«Ми подумали, що нас не дуже влаштовує ця місцевість, – розповідає Олена. – І якщо ми змінимо місце проживання, то знову буде стрес від зміни школи. Тому зависло все. Визначаємося з місцем, а вже потім будемо шукати школу. Якраз тут і вік перехідний уже. Це не так, як іти в перший клас. Тут уже набагато важче. Вона і самостійна, і має власну думку. Момент адаптації будь-де, навіть в українському середовищі, – уже важчий. А тим більше – в іноземному».
На думку Олени, найскладнішим викликом для українських дітей, котрі йдуть до польської школи, є мова: «Ти не все розумієш, але й не все можеш пояснити. Якщо тобі щось не так, то навіть не знаєш, як сказати. Це для мене найбільший виклик. Ти не зможеш за себе постояти, заявити про себе без знання мови».
Окрім цього, турбує, якими будуть відносини доньки з ровесниками. У жінки є побоювання, що політика польської держави, можливо, менше скерована на те, щоб пояснити населенню, що українці тут перебувають не просто так і це не їхня примха. Вони вимушені були виїхати до Польщі. Проте додає, що спілкування доньки з однолітками водночас є і позитивною стороною: «Будь-який досвід – це досвід. У якому б колективі ти не був, це тебе все ж таки вчить із ним взаємодіяти. Наш світ – неідеальний. Як би ми не оберігали дітей дома, тільки колектив їх загартує до майбутнього життя. Тому хочеться, щоб цей колектив був».
Олена вважає, що нове рішення уряду підштовхує до адаптації. Впровадження в Польщі обов’язкової шкільної освіти для українських дітей сприятиме їхній більш активній інтеграції. І це може виявитися позитивним. Вона думає, що зміни до спецзакону насамперед скеровані на те, щоб більше прив’язати до Польщі, показати її культуру. У зв’язку з цим Олені хотілося б відчувати сильнішу підтримку для українських учнів, які починають навчання в польській школі.
Олені допомогли б доступні курси польської мови для дітей. Жінка зверталася до кількох фундацій, де шукала такі заняття для доньки. Вона хотіла, щоб за літо дитина підготувалася до школи, трохи вивчила мову та більш упевнено почувалася на уроках. На жаль, знайти саме курси не вдалося, але дівчинка зараз займається з репетитором. Олена також вважає, що допомогти можуть інтеграційні класи, де більшість дітей – приїжджі. Варто, щоб там працював міжкультурний асистент. Про його присутність треба наголошувати батькам. На її думку, слід зробити перелік освітніх закладів, що мають такі спеціальні класи та є дружніми до українців, й поширити цю інформацію через популярні серед українців засоби комунікації, як телеграм-канали чи осередки українців у Польщі.
«Якщо хочете прив’язати до польських шкіл, то зробіть про них якусь інформацію. Я б уже тоді вибирала: “Ага, мені до цієї школи проїхати автобусом в сусідній район, але вона має асистента, вона має інтеграційний клас”. І я б туди звернулася. А так не знаю, наприклад, на що мені орієнтуватися».
Що допомогло б в інтеграції українських дітей у школі?
Щоб виявити труднощі, з якими стикаються діти та їхні сім’ї, а також побачити сильні сторони освітньої системи в Польщі Консультаційний пункт Українського дому у Варшаві запустив онлайн-опитування «Українські діти у польській системі освіти». Одне з питань стосувалося того, що допомогло б в інтеграції дітей у школі. Координаторка Центру підтримки Українського дому Оксана Пестрикова розповідає, що тут респонденти подають досить різноманітні відповіді. Вони вказують на необхідність більшої підтримки від вчителів й іншого персоналу школи. Хочуть, щоб польські педагоги краще розуміли ситуацію українських дітей, наприклад, травмованість війною. Серед інших кроків згадують наявність україномовних психологів. Як зазначає Оксана Пестрикова, у цьому контексті батьки говорять про булінг. Одні лише мають страх перед ним, а інші, на жаль, стикалися з цим явищем. Тому допомога психолога могла б підтримати в подоланні таких труднощів. Також респонденти важливими вважають кроки, скеровані на мовну адаптацію, як-от додаткові курси польської мови чи спрощені вимоги до екзаменів. Але з того, що відомо працівникам Центру підтримки, спрощення на екзаменах буде. Теж вказують на потребу в інтеграційних заходах. Добре було б, якби польські й українські діти мали між собою більше контактів. Буває так, що, якщо в польських класах є українські діти, вони творять групи та замикаються в них. Опитані також хотіли б більшої залученості батьків – створення такої шкільної спільноти, яка б допомагала дітям інтегруватися.
На думку Оксани Пестрикової, для ефективного інформування про освітні зміни міністерству варто було б обрати доступі для громадян України засоби комунікації. За спостереженнями Центру підтримки, люди не до кінця розуміють, чим є шкільний обов’язок і які наслідки можуть бути від його невиконання.
«Шкільний обов’язок часом трактують у поєднанні з виплатою 800+. Це створює спотворене уявлення про те, чим є шкільний обов’язок. Якщо ми візьмемо стандартну ситуацію, як це було до 2022 року, то дитина іноземця, яка приїжджає до Польщі, має йти до польської школи. Винятків немає. У цій ситуації, якщо батьки дитини працюють, то вони мають право отримувати допомогу 800+. І до шкільного обов’язку це не було прив’язано. Звичайно, при оформленні допомоги вказувалась інформація, до якої школи ходить дитина. Але якщо вона туди не ходить, то людині не відмовляли у 800+. У випадку з громадянами України, які мають PESEL зі статусом UKR, брак таких даних у Системі освітньої інформації, призводить до того, що можливість отримувати ці виплати втрачається. Тому тут є нерівне трактування однієї групи іноземців у Польщі. Дитина просто має ходити до школи, бо є такий обов’язок», – говорить Оксана Пестрикова
Також Оксана Пестрикова додає, що про всі зміни, пов’язані з введенням спецзакону про допомогу громадянам України, фонд «Український дім» намагається повідомляти на своєму телеграм-каналі, а на сайті фонду невдовзі мають з’явитися відповіді на найчастіші запитання.
Голова фонду «Український дім» Мирослава Керик теж зазначає, що організація активно долучилася до інформаційної кампанії про обов’язок відвідувати польські школи. Зокрема, до міністерства було надіслано питання, пов’язані з освітнім обов’язком, які батьки та діти ставлять найчастіше. Тим часом 14 серпня на фейсбук-сторінці фонду з’явилася інформація, що Мирославу Керик запросили до групи з освітньої інтеграції українських дітей із досвідом біженства, яку впроваджує міністерка освіти Барбара Новацька. Відомо, що завданням групи буде постійне обговорення ситуації, що стосується навчання українських дітей в польських школах, обмін досвідом та пошук шляхів розв’язання актуальних проблем. Вона має стати платформою для діалогу між працівниками шкіл та громадськими організаціями. Наразі міністерство не надало офіційної інформації про інших членів групи й дату першої зустрічі. Однак, як розповідає голова фонду «Український дім», неформально група існує від лютого. Тоді Мирославу Керик і членів ще кількох організацій, а також представників місцевої влади Варшави й Любліна запросили на зустріч, щоб порадитись у справі українських дітей. Її учасники побачили, що існує багато роботи й питань, та спільно підготували рекомендації для Міністерства освіти. Пізніше фонд «Український дім» коментував і вносив свої рекомендації щодо змін до закону про допомогу громадянам України. Голова «Українського дому» наголошує, що фонд від самого початку виступав проти того, щоб прив’язувати виплати 800+ до шкільного обов’язку. Вони попереджали міністерство про виклики, що виникнуть у разі запровадження цього кроку.
«Уряд все ж вирішив так зробити, оскільки хотів, щоб українські діти, які перебувають поза системою освіти, пішли до польської школи. Було вирішено, що 800+ буде стимулом», – говорить Мирослава Керик.
Вона додає, що була теж зустріч, пов’язана з інформаційною компанією про шкільний обов’язок. Виявилось, що тут є потреба в значно ширшій взаємодії міністерства з громадськими організаціями, котрі працюють з біженцями та мігрантами. Говорячи про майбутню спільну діяльність групи та Міністерства освіти Польщі, вона зазначає:
«Зараз матимемо формальну можливість вносити рекомендації, і це може надати їм більшої ваги. Оскільки наша організація працює з українцями та разом з Клубом католицької інтелігенції створила Варшавську українську школу, ми можемо доносити інформацію про виклики, з якими стикаються українські діти та їхні батьки в польській системі освіти. І я сподіваюся, що нас не тільки будуть слухати, але й почують».
Анна Руссу
