14 вересня 2023 року відбулася 33 щорічна церемонія вручення Шнобелівської премії. Нагороду у галузі хімії та геології отримав польський дослідник Ян Залашєвіч з Лестерського університету (Велика Британія) за спробу пояснити, чому багато вчених лижуть каміння. Розповідаємо, чому, на перший погляд, смішне дослідження насправді є важливим.
У Гарвардському університеті пройшла 33 церемонія нагородження Шнобелівської (Ігнобелівської) премії, котра являється пародією на престижну Нобелівську премію. Назва нагороди походить від англійського слова «ignoble» – негідний. Цьогорічними лауреатами премії стали 10 дослідницьких команд, котрі отримали як нагороду купюри номіналом 10 трильйонів доларів Банку Зімбабве, які не мають жодної цінності, крім колекційної. Премія вручається за досягнення, які «спочатку викликають сміх, а потім роздуми».
Премію в галузі хімії та геології отримав польський професор Ян Залашєвіч з Лестерського університету у Великій Британії. Він народився у 1954 році в родині польських емігрантів, котрі виїхали з Сибіру з армією генерала Владислава Андерса в 1942 році, а потім переїхали у Велику Британію. У 2009–2020 роках вчений керував робочою групою, яка займалася вивченням антропоцену (Anthropocene Working Group) – впливу діяльності людини на екосистему планети. У 2019 році дослідницька група висловила тезу, що в середині XX сторіччя настала нова геологічна епоха в історії землі – завершення голоцену і початок антропоцену (епохи людини).
Свою нагороду вчений отримав за публікацію статті «Поїдання скам’янілостей» («Eating Fossils»), що вийшла друком в інформаційному бюлетені Палеонтологічної асоціації Великої Британії у 2017 році, де він зміг пояснити «чому багато вчених облизують каміння».
На початку статті автор розповідає історію про те, як ідучи дорогою він побачив шматок вапняку. «Я підняв його, полизав і подивився ближче через лупу<…>. Дрібні плями виявилися найчудовішими тривимірно збереженими форамініферами [найпростішими одноклітинними морськими організмами] з роду Nummulites [які вимерли близько 29 мільйонів років тому]. <…>. Частина зразка все ще красується на моєму столі, а решту було передано студентам для досліджень. Такі скарби не варто приховувати від молодого покоління», – написав автор у своїй статті.
В досліджені Ян Залашєвіч наголошує, що завдяки змочуванню поверхні можна покращити видимість мінералів, адже на мокрій поверхні мінеральні частинки видно краще, ніж на сухій.
Облизування каміння було колись популярним методом серед геологів, для вивчення та ідентифікації скал і мінералів. Проте «зараз так роблять лише особи старшого покоління», зазначив дослідник у коментарі для Польського пресового агентства.
У своїй публікації вчений згадав про італійського геолога Джованні Ардуїно (1714–1795), котрий також облизував каміння, але для вивчення смаку породи. В той час це була одна з небагатьох технік вивчення геологічних порід. В одному зі своїх листів італійський геолог пише: «скам’янілі мушлі в глинистій породі та уламки вугілля під час спалювання залишають попіл, який – при контакті з язиком – пече вогнем і залишає присмак гіркоти та сечі; Якщо виплюнути, то попіл створює на язиці певну солодкість та присмак шкіри», – процитував автор у своїй роботі італійського вченого.
Ян Залашєвіч вважає, що Шнобелівська премія дає трохи інший погляд на геологію і показує, що наука «не завжди має бути дуже серйозною».
Дмитро Димидюк
Джерело: Babel, Improbable, PAP, Довколаботаніка.