“Віддаємо шану всім полякам, що були заслані до Сибіру та інших регіонів Росії та Радянського Союзу”. У Польщі відзначають День сибіряка – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

“Віддаємо шану всім полякам, що були заслані до Сибіру та інших регіонів Росії та Радянського Союзу”. У Польщі відзначають День сибіряка

17 Вересня 2023
“Віддаємо шану всім полякам, що були заслані до Сибіру та інших регіонів Росії та Радянського Союзу”. У Польщі відзначають День сибіряка

Щороку 17 вересня у Польщі вшановують день пам’яті жертв масових репресій та депортацій польського населення до Сибіру, котрі проводилися російською та радянською владою ще з кінця XVIII сторіччя (День сибіряка). Дата 17 вересня пов’язана із днем нападу СРСР на Польщу у 1939 році, коли спільно з нацистською Німеччиною, червоноармійці окупували і поділили країну. Протягом 1939–1941 років радянська влада організувала наймасовіші виселення польського населення, внаслідок чого щонайменше 330 тисяч осіб було переселено вглиб Радянського Союзу.

Про історію виселень поляків, умови їхнього транспортування і проживання розповідаємо у нашому матеріалі.


«В польській мові ми маємо два слова: “Сиберія” / Syberia і “Сибір” / Sybir. Сиберія – це географічна назва, що позначає землю за Уралом. Сибір, своєю чергою, означає щось більше, ніж просто географічний простір – це місце заслання і тортур, які пов’язані з часами Російської та Радянської імперій», – говорить професор Войчєх Слешинський, директор Музею пам’яті Сибіру в Білостоці для порталу Dzieje.pl.

Історія

Виселення поляків до Сибіру починається в кінці XVIII сторіччя, коли туди, як засланців, стали відправляти прихильників Барської конфедерації (1768–1772) та повстання Тадеуша Костюшка (1794). Це був час занепаду Речі Посполитої та посилення впливів Російської імперії, котра вміло використала наявну геополітичну ситуацію, допровадивши разом з Пруссією та Австрійською імперією до трьох поділів Речі Посполитої та її цілковитого зникнення з європейських мап у 1795 році.

В часи Російської імперії виселення поляків мали радше характер індивідуальний і торкалися активних політичних та революційних діячів. Так, наприклад, у 1887 році було заарештовано і відправлено на 5-річне заслання до Сибіру Юзефа Пілсудського (1867–1935) – майбутнього лідера польської держави. Виняток становлять польські національно-визвольні повстання – Листопадове (1830–1831) та Січневе (1863–1864), після яких відбулися найбільші депортації поляків у ХІХ сторіччі.

Вітольд Прушковський. «Заслання на Сибір», 1893 року.

Покарання засланням мало кілька видів. Одним із них була каторга – примусова робота в копальнях, на будівництві залізничних колій або на різних промислових підприємствах. Іншим видом було так зване примусове поселення на Сибіру в адміністративному порядку, іноді поєднане з втратою цивільних прав і конфіскацією майна.

Перша половина ХХ сторіччя принесла на польські землі І Світову війну (1914–1918), короткий період відновлення незалежності ІІ Речі Посполитої (1918–1939) та ІІ Світову війну (1939–1945), в період якої були проведені найбільші в історії депортації поляків до Сибіру.

23 серпня 1939 року відбулося підписання угоди про ненапад між Німеччиною та СРСР (пакт Молотова-Ріббентропа). Як додаток до договору було підписано таємний протокол, що розділив радянські та німецькі «сфери впливу» у Центральній Європі.

1 вересня 1939 року Німеччина нападає на Польщу, розпочинаючи тим самим ІІ Світову війну. Водночас вже 17 вересня радянські війська, під командуванням генерала Семена Тимошенка, розпочали так званий визвольний похід. Вони перейшли через річку Збруч і атакували Польщу зі сходу. Фактично, до кінця вересня 1939 року нацисти та червоноармійці повністю окуповували Польщу та поділили її навпіл.

Окупація Польщі. Ситуація станом на 28 вересня 1939 року.  Німецька «сфера впливу» позначена коричневим кольором. «Сфера впливу» СРСР – червоним. Джерело: Wikipedia

 

Наприкінці жовтня 1939 року Народні збори Західної України ухвалили «Декларацію про возз’єднання Західної України з Українською РСР», тим самим приєднавши Галичину та Волинь до СРСР. Ідентичний закон було прийнято щодо «возз’єднання Західної Білорусі з Білоруською РСР». 

Антипольський пропагандистський плакат – радянський солдат вбиває Білого орла, звільняючи тим самим українця та білоруса. Джерело: Wikipedia

Внаслідок цих подій, на територіях окупованих Червоною Армією у 1939 році опинилося 5,2 мільйона поляків, з яких близько 2,5 мільйони проживали на землях Галичини та Волині. 

4 хвилі депортацій

«Репресії почалися з перших днів радянської окупації. Спочатку вони були індивідуальними. Арештовували людей, які були пов’язані з польською владою в міжвоєнний період», – зазначив професор Войчєх Слешинський. Історики підкреслюють, що метою репресій і депортацій було винищення польської еліти, з наступним проведенням етнічних чисток та радянізацією території.

Загалом, дослідники виділяють чотири хвилі депортацій поляків у 1940–1941 роках:

  1. з 9 на 10 лютого 1940 року;
  2. 13 квітня 1940 року;
  3. 29 червня 1940 року;
  4. 20 червня 1941 року.

Перша депортація відбувалася під час сильних морозів і була найбільшою за розмахом – тоді примусово було вивезено близько 140 тисяч осіб, серед яких 80% становили поляки, а решту – українці і білоруси. Депортації торкнулися переважно цивільних і військових осадників, а також лісників. В’язнів та їхні родини було транспортовано до Сибіру: до Красноярського краю, республіки Комі, а також розселено в Архангельській, Свердловськй та Іркутській областях.

Друга хвиля виселень торкнулася колишніх чиновників, поліцейських, вчителів, політичних діячів та землевласників. Цього разу основним місцем заслання став Казахстан.

Третя депортація охоплювала переважно біженців, які прибули в СРСР з німецької зони окупації, дві третіх з яких становили євреї. Вони потрапили до Сибіру, переважно в Архангельську, Свердловську, Новосибірську області, республіку Комі та Алтайський край.

Останнє виселення відбулося напередодні німецько-радянської війни, проте воно не було завершене. Акція спрямовувалася на сім’ї та людей, які були пов’язані з раніше депортованими групами. В’язнів відправляли до Сибіру та ув Казахстан.

Репресії проти громадян ІІ Речі Посполитої на території СРСР (1939–1959). Червоними колами на карті позначено території, куди депортували поляків у 1939–1941 роках. Джерело: Przystanek Historia

 «Ситуація у вагонах була жахлива»

Зазвичай, працівники органів НКВД швидко вривалися в будинки людей, кричали, били їх та давали від кількох хвилин до години на збір речей. Потім людей перевозили у далекі регіони СРСР у вагонах для худоби, які опалювалися однією залізною піччю. Люди спали на нарах, а замість туалету була дірка у підлозі. Дорога могла тривати кілька десятків днів. Влітку у вагонах було жарко і душно, натомість взимку температура повітря опускалася до -50 градусів.

Реконструкція бараку, в якому жили в’язні ГУЛАГу. Джерело: Wikipedia

«Ситуація у вагонах була жахлива. Жінки кілька днів лежали або сиділи навпочіпки на нарах і валізах, не знімаючи суконь. Майже одразу з’явилися воші. У дітей, розміщених у більш комфортних місцях, але без чистого повітря, фізичних вправ і правильного харчування, почалася лихоманка […]. Духота, недосипання, брак води та теплої їжі […]. Солдати НКВД були хамовиті, погрожували зброєю, ображали […]. “Ешелони” їхали повільно. Двері відчинялися лише на більших станціях. Лише кілька разів протягом 18 жахливих днів людям дозволили вийти [з вагонів] і подихати свіжим повітрям. Мабуть, ми справляли жахливе враження, бо місцеві люди дивилися на нас зі страхом, а часто й з огидою, як на злочинців. Протягом 18 днів теплу їжу давали 4 рази, один раз о 2 годині ночі, два рази ввечері, один раз вранці. Це була підгоріла, огидна каша або брудний суп без жиру», – згадує своє перевезення в Сибір у квітні 1940 року 38-річна полька з Білостоку.

Життя в ГУЛАГу

Для радянської влади депортації були також однією з форм отримання прибутку від рабської праці в’язнів. В СРСР вже віддавна існувала ціла система виправно-трудових таборів – ГУЛАГ. Нелюдські норми виробітку, важкі умови праці та сильні морози призводили до масових смертей в’язнів. «Місцем поселення» засланців був засніжений степ або тайга, де люди мали жити в бараках чи землянках, в котрих панувала тотальна антисанітарія. За підрахунками, у 1939–1941 роках смертність серед депортованих сягала 25%, проте серед тих, хто працював на золотих, нікелевих, вугільних та уранових шахтах, вона була ще вищою.

Транспортування в’язнів у вантажівках. Малюнок невідомого в’язня. Джерело: IPN

«Робота в “таборі” була надзвичайно важка. Після сніданку, який найчастіше складався з води підфарбованої борошном, в якій плавало кілька темних “галушок”, люди йшли на роботу, яка тривала 10, а потім 12 годин щоденно (без обіду) […]. Робота починалася о 6:00 і закінчувалася о 18:00 […]. Про роботу “за спеціалізацією” не було й мови. Бувши інженером, я працював “чорноробочим”. Якщо й була робота “за спеціалізацією”, то частково для лікарів. [Я ж займався] земляними роботами та розчищенням пнів. Це була надзвичайно складна робота через дуже важкий ґрунт. У літні місяці величезною пошестю були […] отруйні мухи, які не тільки надзвичайно ускладнювали роботу, але й залітали просто в очі», – згадує 45-річний польський інженер зі Львова своє перебування в одному з ГУЛАГів на Уралі, до якого потрапив у червні 1941 року.

Кількість жертв

Історики припускають, що внаслідок чотирьох депортацій, було вивезено щонайменше 330 тисяч поляків вглиб Радянського Союзу. Проте, це не остаточна цифра, адже виселення тривали постійно, навіть поміж тими великими чотирма хвилями депортацій.

В’язень ГУЛАГу. Лютий 1940 року. Джерело: IPN

Досі невідомо, скільком полякам вдалося повернутися із Сибіру. Депортовані виїжджали з Радянського Союзу кількома хвилями – частина цивільних та військових (понад 115 тисяч осіб) виїхали з армією генерала Владислава Андерса в 1942 році. Наступна хвиля була вже після завершення ІІ Світової війни.

Зауважимо, що одним із відомих засланців ГУЛАГу був Войчєх Ярузельський (1923–2014) – майбутній перший секретар ЦК Польської об’єднаної робітничої партії (1981–1989) і президент Польщі (1989–1990). 14 червня 1941 родина Ярузельських була вислана до Сибіру, але вже в 1943 році Войчєх Ярузельський був мобілізований до радянської армії. Зауважимо, що це не була перша депортація в родині Ярузельських, адже дід Войчєха був учасником Січневого повстання (1863–1864), за що був також висланий до Сибіру на 8 років.

Модель навантажувальної рампи з оригінальним паровозом і причепленими вагонами типового депортаційного поїзда до Сибіру. Джерело: Wikipedia

День сибіряка

Перше вшанування дня пам’яті жертв депортацій на Сибір відбулося в 2004 році. У 2013 році Польський Сейм одноголосно прийняв закон, який встановив 17 вересня Днем сибіряка, адже саме тоді у 1939 році відбувся напад СРСР на Польщу, що надалі і призвело до масових депортацій. В ухвалі написано: «Сейм Республіки Польща віддає шану всім полякам, що були заслані до Сибіру та інших регіонів Росії та Радянського Союзу. Сейм Республіки Польща вшановує пам’ять тих, хто там загинув, тих, кому вдалося повернутися на батьківщину, тих, хто оселився в різних частинах світу, і тих, хто залишився в місці свого заслання, культивуючи свою польськість», – йдеться в постанові на сторінці Сейму Польщі.

Пам’ятник вбитим та закатованим на сході. Варшава. Фото Дмитра Димидюка.
Пам’ятник вбитим та закатованим на сході. Варшава. Фото Дмитра Димидюка.

Цей день отримав ранг офіційного державного свята, але без статусу вихідного. Щороку відбуваються офіційні заходи присвячені вшануванню пам’яті депортованих радянською владою поляків. Найчастіше їхніми організаторами є місцева влада, а також локальні відділи Спілки сибіряків – польської організації, яка обʼєднує колишніх засланців, які називають себе сибіряками.

Дмитро Димидюк

Джерело: NCK, Przystanek Historia, Dzieje.pl, IPN.

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись