Вітольд Пілецький провів у нацистському концентраційному таборі Аушвіц 947 днів. Туди він потрапив добровільно, щоб зібрати інформацію для Польської підпільної держави про умови життя у концтаборі та організації там руху опору. Після своєї втечі з Аушвіца Пілецький написав три звіти, які стали одними з перших документальних свідчень про Голокост. З нагоди дня народження розповідаємо більше про Вітольда Пілецького – поляка, який міг стати художником, письменником, підприємцем, а став солдатом, учасником конспірації та Варшавського повстання.
Дитинство у Росії
Вітольд Пілецький народився 13 травня 1901 року у місті Олонець у Карелії, яке тоді входило до складу Російської імперії, а сьогодні є частиною РФ. Таке досить дивне місце народження, як для представника польського шляхетського роду герба Леліва, спричинено російськими репресіями проти поляків. Дідусь Вітольда Юзеф Пілецький брав участь у антиросійському Січневому повстанні 1863-1864 років, за що сім років провів у засланні в Сибірі. Батько Юліан Пілецький змушений був прийняти посаду лісничого в Карелії.
Низький рівень освіти в місцевих школах і росіянізми, які було чути у мові маленького Вітольда та його брата і двох сестер вплинули на рішення батьків залишити Олонець. З фінансових причин голова родини залишився на посаді у лісництві, а мати Людвіка Пілецька з дітьми переїхала до Вільнюса в 1910 році. Там Вітольд розпочав навчання у середній комерційній школі та вступив до харцерства, яке було заборонене в Російській імперії.
Юність на фронті
Перша світова війна та окупація Вільнюса німецькими військами змусили родину Пілецьких знову переїхати – на цей раз у маєток дядька по лінії матері Людвіки недалеко Вітебська. Навчання Вітольд Пілецький продовжив у місті Орел, де вперше зустрівся з представниками польської політичної конспірації та продовжував свою діяльність у харцерствіПольський соціальний та освітньо-педагогічний рух, який є частиною скаутського руху. Подібний до українського “Пласту”..
Восени 1918 року Вітольд повертається до Вільнюса та продовжує навчання у гімназії. Однак за партою юнак сидів недовго. Наближення більшовиків до міста спонукало місцевих поляків створювати відділи самооборони. На чолі цієї організації став генерал Владислав Вейткі, до якого разом з колегами-харцерами долучився і Пілецький.
Під натиском Червоної армії відділи самооборони залишили Вільнюс та доєднались до Польського війська. У війську Вітольд Пілецький пробув до 1921 року та брав участь у Варшавській битві 13–25 серпня 1920 року, коли польська армія разом із військом Української Народної Республіки перемогла більшовиків і це дозволило відстояти новостворену незалежну польську державу. За свої бойові заслуги Пілецький двічі отримав Хрест Хоробрих. Після закінчення польсько-більшовицької війни був демобілізований.
Час спокою – життя у міжвоєнній Польщі
У 1922 році Вітольд Пілецький вступив у Вільнюський університет ім. Стефана Баторія на факультет образотворчих мистецтв. Однак навчання так і не завершив. Відсутність засобів до існування, важка хвороба батька Юліана та великі борги родинного маєтку змусили Вітольда відмовитися від амбітних планів навчання. Чи мав Пілецький хист до малювання? Про це можна судити з двох образів, які до сьогодні зберігаються у парафіяльному костелі у містечку КрупаСьогодні Крупава у Білорусі..
У 1926 році Вітольд Пілецький переїжджає до родинного маєтку Сукурче, єдиного, що залишилося від колись великих володінь родини Пілецьких. За декілька років Вітольд знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, вчителькою у місцевій школі Марією Островською. У шлюбі Вітольда та Марії народились син Анджей та донька Зофʼя.
У 20-30-х роках ХХ століття Пілецький не обмежується лише піклуванням про родину та свій маєток. Він не тільки відроджує та модернізує власне господарство, але також спонукає до цього сусідів. Пілецький допомагає впроваджувати передові методи, організовує щось на зразок кооперативу з виробництва сирів і масла, створює систему соціальної допомоги нужденним. За свою громадську діяльність у 1938 році він отримує срібний Хрест Заслуги.
Вітольд Пілецький не залишає також військової діяльності: проходить практику в полку уланів, щороку бере участь у військових навчаннях.
Друга світова війна та конспірація
Напад Третього Рейху на Польщу 1 вересня 1939 року Вітольд Пілецький зустрів у війську, командиром ескадрону, що спочатку входив до складу 19-ї Піхотної дивізії, а потім до 41-ї дивізії. Під керівництвом Пілецького, кавалеристи знищили 7 танків та 2 літаки на землі. Невдовзі після вступу у війну СРСР 17 вересня 1939 року 41-ша Піхотна дивізія була розбита. Частина солдатів втекла до Угорщини, де приєдналась до союзницької французької армії, частина – зокрема Вітольд Пілецький – повернулись до Варшави і вирішили продовжувати боротьбу підпільно.
В окупованій Варшаві Пілецький разом з майором Яном Влодаркевичем організовують Таємну польську армію, яка діє до 1940 року. Будучи у підпіллі, Пілецький влаштовується агентом у магазин косметики «Raczyński i Ska», що дозволяло йому відносно вільно пересуватися Варшавою.
Місія в Аушвіці
У 1940 році арешти солдатів Таємної польської армії, утримання все більшої кількості засуджених у концентраційному таборі Аушвіц та зростання його поганої репутації залишають більше питань, ніж відповідей про функціонування нацистського концентраційного табору. В таких умовах у Вітольда Пілецького виникає ідея проникнути в Аушвіц, щоб «надавати моральну підтримку товаришам, поставляючи і поширюючи інформацію ззовні; організувати, за можливістю, додаткове харчування і постачання білизною членів організації; передавати інформацію з табору; і, нарешті, як вінець усього — підготовка своїх загонів для захоплення табору, коли прийде момент, буде віддано наказ і скинуто зброю або десант».
19 вересня 1940 року Вітольд Пілецький дозволив спіймати себе під час облави у варшавському районі Жолібож. Звідти Пілецький під фальшивим імʼям Томаша Серафінського був відправлений до концтабору, де став вʼязнем номер 4859.
Під час ув’язнення в Аушвіці Пілецький багато разів був близький до смерті. Він зазнав переслідувань і фізичного насильства з боку капо і есесівців. Пройшов через всі труднощі табору: голод, роботу понад сили, хвороби. Свій досвід в концтаборі Пілецький описав у декількох звітах, які пізніше назвали рапортами Пілецького.
«Я назвав це моментом, у якому для мене закінчилося все, що було до цього на землі, і почалося щось, що було наче поза нею <…>. По наших головах били не тільки приклади есесівців, било щось більше. Брутальні удари сипалися на всі наші поняття, до яких ми на землі звикли. Все це розлетілося на друзки <…> Потроху ми зжилися один з одним, а тяжкі переживання зав’язали дружбу міцнішу, ніж (бувало) там, на землі… коли у нас вже була своя “зв’язка”, в якій ми один одному допомагали й один одного рятували, часом ризикуючи власним життям… коли на твоїх очах, брате, вбивали твого друга, розправляючись із ним найжахливішим способом, тоді здавалося, що можливо тільки одне – кинутися на ката і разом загинути. Так теж бувало, але це нічого не приносило, крім ще однієї смерті <…>Й ось ти дивишся на повільну смерть товариша і ніби вмираєш разом із ним… перестаєш існувати разом із ним… Проте людина оживала, відроджувалася і перероджувалася. І якщо так відбувалося не один раз, а, скажімо, дев’яносто разів, – то нічого не поробиш, ти стаєш кимось іншим, не тим, ким був на землі… А гинули ми там тисячами… десятками тисяч… а потім вже — сотнями тисяч… І смішною бачилася нам земля і люди на ній, зайняті настільки нікчемними, як нам тепер здавалося, справами. Так ми внутрішньо перековувались. Однак не всі. Табір був пробним каменем, де перевірялися характери. Одні скочувалися в моральне болото. Інші шліфували свої характери, як кристал», – так Пілецький писав у своєму третьому рапорті у 1945 році вже після закінчення війни.
Втеча
Повстання, яке планував організувати Вітольд Пілецький в Аушвіці, так і не відбулось. Навесні 1943 німці – ймовірно, знаючи про існування табірного підпілля, але не маючи точних даних, – перевели близько 5 тисяч ув’язнених з Аушвіца в табори, розташовані на території Німеччини. Саме тоді Пілецький остаточно вирішив втекти з концтабору. Цьому рішенню сприяло також те, що нацисти припинили практику, коли за кожного втікача вбивали десяток випадкових вʼязнів.
У ніч з 26 на 27 квітня Пілецькому вдалось потрапити до групи вʼязнів, яких вели на роботу в пекарню, яка знаходилась за брамою концтабору. Саме звідти Вітольду та кільком іншим вʼязням вдалось втекти. 22 серпня 1943 року чоловік дістався до Варшави.
Повний шлях втечі з Аушвіца описаний на спеціальному порталі від Польського радіо.
Після втечі Пілецький доєднується до Армії Крайової, стає розвідником. Бере участь у Варшавському повстанні – найбільшій збройній акції руху опору проти німецьких окупантів. Повстання розпочалось 1 серпня 1944 року та тривало 63 дні. Після повстання потрапив у полон та вже інший нацистський табір у Мурнау.
Судовий процес, розстріл та забуття
Після завершення Другої світової війни Вітольд Пілецький повертається до Варшави. Попри застереження та навіть накази від польської влади на вигнанні, чоловік залишається у Польській Народній Республіці. На його думку, хтось повинен був лишитись та боротись проти комуністичного режиму.
Коли 8 травня 1947 року Міністерство громадської безпеки ПНР заарештувало Пілецького він заявив, що у порівняні з тим, що робить комуністичний режим, Аушвіц був «забавкою». Пілецького звинуватили в незаконному перетині кордону, використанні фальшивих документів, незаконному зберіганні вогнепальної зброї, веденні шпигунської діяльності на користь генерала Андерса та підготовці нападу на групу чиновників Міністерства громадської безпеки.
Після сфальсифікованого судового розгляду Вітольда Пілецького було засуджено до смерті. Розстріляно 25 травня 1948 року. Місце поховання невідоме.
«Я намагався жити так, щоб у годину смерті радіти, а не боятися», – сказав Вітольд Пілецький після того, як почув свій вирок.
У 2019 році Європейський парламент ухвалив резолюцію «Про важливість збереження історичної пам’яті для майбутнього Європи», в якій закликав оголосити 25 травня, день страти Пілецького, Міжнародним днем героїв боротьби проти тоталітаризму.
Анастасія Верховецька