Уночі з 12 на 13 грудня 1981 року жителі та жительки багатьох польських міст та сіл побачили за вікнами пересування військової техніки. Часом передсвітанкову тишу порушували церковні дзвони. Телефони не працювали. На ранок телебачення та радіо транслювало промову голови Політбюро, прем’єра та міністра оборони Войцеха Ярузельського (ці функції він зосередив за собою за декілька місяців до цього). На вулицях було розвішено інформаційні листівки, які повідомляли про те, що від 13 грудня на території Польської Народної Республіки оголошено воєнний стан. У той самий час міліція в цілій країні затримувала опозиційних активістів та деяких представників попередньої влади, яких було звинувачено в допровадженні до кризи наприкінці 1970-х (як, наприклад, першого секретаря Едварда Ґерека, усуненого від влади у 1980-му).
Передумови воєнного стану
Загострення невдоволення авторитарним комуністичним режимом внаслідок економічної кризи наприкінці 1970-х спричинило масовий протестний рух в країні. Польське суспільство вимагало змін. Піком протестів був 1980 рік. Тоді з’явилася перша незалежна робітнича профспілка «Солідарність», яка у «21 постулаті серпня» вимагала створення незалежних профспілок, права на страйки, звільнення політв’язнів, гарантії свободи слова, підвищення заробітної платні, а також заходів, які вивели б країну з економічної кризи.
Лідером «Солідарності» був активіст – електрик з Гданського суднобудівного заводу ім. Леніна – Лех Валенса. З моменту заснування спілки і до її повної заборони під час воєнного стану до «Солідарності» вступило понад 10 мільйонів поляків.
Воєнний стан у Польщі
Воєнний стан у Польщі було запроваджено нелегально. Він став несподіванкою. Його було запроваджено за ініціативи генерала Войцеха Ярузельського, який напередодні зосередив за собою владу першого секретаря, прем’єра та міністра оборони. Метою воєнного стану було усунення протестного руху та ліквідація «Солідарності» в жорсткий репресивний спосіб. За цей час було інтерновано близько 10 000 учасників протестного руху та опозиції. За підрахунками польського Інституту національної пам’яті у 1981-1983 роках понад 100 людей загинуло внаслідок застосування правоохоронцями сили або внаслідок насильницьких дій, вчинених службою безпеки.
Промова Ярузельського
Ранком 13 грудня по радіо та телебаченню транслювали промову Войцеха Ярузельського, у якій генерал говорив про запровадження в Польщі воєнного стану. Ярузельський сидів на тлі червоно-білого стягу Польщі, що мало б підкреслити національний характер звернення та виправдовував свої дії намаганням примирити польське суспільство та відвернути «зовнішню загрозу» (натякаючи в такий спосіб на можливість радянського воєнного вторгнення в країну).
Фото Кріса Ніденталя
Одним з візуальних символів запровадження воєнного стану в Польщі став знімок, зроблений 14 грудня 1981 року фотографом Крісом Ніденталем. На зображенні майданчик перед варшавським кінотеатром «Москва» на Мокотові (зараз неіснуючий), на афіші кінотеатру анонсований показ фільму «Час апокаліпсису» Френсіса Форда Копполи, а перед кінотеатром розміщено бронетранспортер польських збройних сил. Поруч засніженим майданчиком проходять жителі Варшави.
Реакція польського суспільства на воєнний стан
Польське суспільство було незадоволене введенням воєнного стану в країні. З першого дня відбувалися протести в польських містах та страйки робітників на підприємствах. Сили міліції (зокрема, спеціальні сили ZOMO – Zmotoryzowane Odwody Milicji Obywatelskiej / Моторизована підтримка громадянської міліції) жорстоко придушували протести.
На шахті «Вуєк» у Катовіце (Верхня Сілезія) страйк шахтарів було жорстоко придушено силами міліції, ZOMO та війська. На місці загинуло 7 шахтарів, а ще двоє померло в лікарні. Поранення отримало понад 20 осіб. Наймолодшому із загиблих було 19 років.
Підпільна діяльність «Солідарності»
Репресії органів влади над мітингувальниками та спроба унеможливити будь-які форми громадських зборів, а також легальну діяльность «Солідарності» викликали в активістів зворотню, очікуваній владі, реакцію.
З’явилася підпільна організація «Солідарність, що бореться»/ Solidarność Walcząca (навіть в самій назві крилося відсилання до польського антифашистського руху опору часу Другої світової), яка займалася, зокрема, поширенням агітаційних матеріалів, друкуванням та поширенням літератури тощо. З’явилася підпільна радіостанція «Солідарності» – «Радіо Солідарність».
Важливу роль в польському суспільстві займали представники костелу, які підтримували «Солідарність», надаючи прихисток та допомогу активістам. Представники церкви також виступали за ненасильницький спосіб пошуку діалогу між коміністичною владою та суспільством.
Міжнародна реакція на воєнний стан у Польщі
Міжнародна демократична спільнота засудила введення в Польщі воєнного стану та репресії. 31 грудня 1981 року США запровадили економічні санкції проти Польщі, а за декілька днів проти Радянського Союзу, який підтримав та допомагав ініціативі воєнного стану в Польщі.
Чи була можливість воєнного вторгнення Радянського Союзу до Польщі?
Ярузельський, запровадивши воєнний стан у грудні 1981 року, апелював до можливості вторгнення радянських військ до Польщі і захисту країни від цього. Проте на думку дослідників станом на грудень 1981 року ймовірності радянського вторгнення вже не існувало (вона була до березня 1981 року, коли спостерігалося значне невдоволення владою та популярність «Солідарності» в польському суспільстві). Радянське керівництво остерігалося вторгнення, маючи вже воєнну операцію в Афганістані, оскільки дані аналітиків свідчили про те, що початок можливої інвазії до Польщі та опір поляків спричинять ланцюгові реакції в інших країнах, які були окуповані Радянським Союзом або перебували у сфері його впливів.
Український вимір
Польський демократичний рух знайшов прихильність в середовищі українських дисидентів, більшість з яких на той момент перебували в неволі. КҐБ в Україні намагалося зменшити можливість поширення ідей польського протестного руху.
Постання «Солідарності» в Польщі співпало в часі з проведенням літньої Олімпіади-1980 в Радянському Союзі й новою хвилею репресій проти українських дисидентів.
Український поет та інтелектуал Василь Стус, який повернувся з першого терміну за сфабрикованими звинуваченнями до Києва і був повторно арештований у 1980 році, активно слідкував за польським протестним рухом.
У 1982 року вже під час другого ув’язнення, з якого він вже не повернувся живим, Стус писав: «Я захоплений польськими звитяжцями духу і шкодую, що я не поляк. Польща робить епоху в тоталітарному світі і готує його крах. Але чи стане польський приклад і нашим – ось питання. Польща підпалювала Росію ціле 19 ст., тепер вона продовжує свою спробу. Зичу найкращої долі для польських інсурґентів, сподіваюся, що поліційний режим 13 грудня не задушить святого полум’я свободи. Надіюся, що в підневільних країнах знайдуться сили, що підтримають визвольну місію польських волонтерів свободи». «Після Польщі – так мені здається – вірити в московські ідеали може тільки останній дурень і останній негідник. На жаль, не знаю, яке враження справила Польща на народи СРСР і цілого табору», – писав Стус.
Перемога «Солідарності»
Воєнний стан був офіційно припинений 22 липня 1983 року, а у жовтні того ж року Лех Валенса отримав Нобелівську премію миру. У 1989 році на перших частково демократичних виборах до польського парламенту представники «Солідарності» отримали більшість мандатів, а під час президентських виборів 1990 року Лех Валенса став президентом нової Польщі. З погляду сьогодення важливим є те, що ідеали «Солідарності» були засадничими не лише для побудови демократичної Польщі, а і для демократичного руху в Україні 1990-х.
Євген Яковенко